Голова Нацполіції Сергій Князєв: про своє ставлення до журналістів і про вбивства Гандзюк та Шеремета

Минулий 2018-й рік виявився надзвичайно складним для поліції. Серія жорстоких нападів на громадських активістів, переважно в південних областях, сколихнула країну, а крім того, порушила питання довіри до поліції і компетентності правоохоронців.Зокрема, адвокати і друзі вбитої Катерини Гандзюк прямо звинуватили херсонських поліцейських в нездатності розкрити цей злочин і натякнули на певну зацікавленість місцевих “стражів правопорядку” в приховуванні імені замовника.Аналогічні звинувачення звучали на адресу і одеських поліцейських від місцевих активістів Сергія Стерненка і Олега Михайлика, що самі стали жертвами нападів.Дізнатися, чому так відбувається, і хто є замовником серії резонансних злочинів Українські Новини вирішили у глави Національної поліції Сергія Князєва.

Викроїти час для інтерв’ю з головою правоохоронного відомства виявилося непросто. Двері в кабінет Князєва в передноворічні дні практично не зачиняються. Відразу ж після екстреної наради зі своїм першим заступником В’ячеславом Аброськіним до керівника поліції, ігноруючи журналістів в приймальні, протискається група осіб на чолі з депутатом Верховної Ради від “Народного фронту” Антоном Геращенком і юристом, членом комісії з відбору керівництва Госбюро розслідувань Денисом Монастирським.

Уже після того, як вони залишать кабінет голови Нацполіціі, Князєв пояснить, що Геращенко є фактично “лобістом” інтересів поліції в парламенті і з ним обговорювалися невідкладні питання внесення необхідних змін до Кримінального процесуального кодексу.

Князєв, як і більшість діючих керівників силових органів, недолюблює нинішній КПК і вважає, що Україна ще не готова до більшості норм Кодексу, що ускладнюють оперативну роботу слідства.

Під час інтерв’ю глава поліції практично кожні 5 хвилин буде відволікатися на телефонні дзвінки, але в якийсь момент “заведеться” від питань про недовіру до поліції.

На його думку, більшість звинувачень на адресу поліцейських не обґрунтовані.

Варто відзначити, що Князєв в бесіді достатньо емоційний, і нерідко може вжити ненормативну лексику, доводячи свою правоту.

Глава Нацполіціі наполягає, що правоохоронці роблять все можливе в існюючих умовах, але при цьому піддаються цілеспрямованій інформаційній атаці.

При цьому Князєв підкреслює, що за свою майже 30-річну кар’єру в міліції, а потім в поліції, вже звик до будь-яких питань від журналістів. І готовий на них відповідати.

Сергій Миколайович, давайте розпочнемо з підсумків року, що минає. Як Ви вважаєте, це був успішний рік для Національної поліції чи все ж таки не вдалось зробити те, що запланували?

Навпаки, ми досягли майже всіх цілей, які ставили перед собою. Досягли швидко, ефективно, з малими втратами. Тобто, не зупиняючи реформування основних базових підрозділів, реорганізацію служб, ми чітко структурували нові підрозділи, які були створені декілька років тому, наприклад, патрульну поліцію, а також підвели риску під тими проектами, які впродовж 2017- 2018-х років були в певній мірі експериментальними. Я маю на увазі проект по створенню підрозділів детективів, зокрема, і в обласних управліннях Нацполіції і в центральному органі управління.

Також було створене Управління кримінального аналізу. Я сміливо можу сказати, що кількість звернень слідчих, детективів до цього підрозділу була така висока і така ефективна була віддача, що темпи розслідувань, збір і аналіз доказів суттєво покращилися.

Крім того, створений Департамент кримінальних розслідувань – це дуже “нашумілий” підрозділ. Як його тільки не називали – і “старим УБОПом” і по-іншому…Але ми взяли найкращий досвід наших колег із зарубіжних країн і, уникаючи їхніх помилок, значно швидше реалізували створення цього підрозділу.

Ще дуже часто задають питання, чи подолали ми злочинність? Добре, що хоч вже не запитують, чи не очолили ми її(сміється. -ред.). Бо я пережив і такий період.

Ого, а Вас звинувачували і в цьому?

Мене – ні, але я 28 років в цьому правоохоронному органі працюю, і я в різні періоди життя чув різні думки і різні запитання.

А на Вашу думку, зараз криміногенна ситуація в Україні складніша, ніж була в “буремних” 90-х?

Ні.

І це навіть не зважаючи на війну і тероризм?

Все одно, ні. Тероризм – це нова для України історія. Тероризм перестав бути хрестоматійним, зараз це поняття має набагато ширший спектр і різко відрізняється від тих фундаментальних чинників, які написані в книжках і викладались в міліцейських вишах 25 років тому назад.

Щодо війни. Вона має в собі багато компонентів, які є звичними для суспільства, яке постійно перебуває в стані війни. Ці компоненти не є катастрофічними для правоохоронної системи. Тобто це є збільшення одних видів правопорушень і нівелювання чи зменшення інших видів.

Наприклад, зараз стало більше масових акцій і, відповідно, посилилась необхідність забезпечення їх безпеки…

Масові акції – це не компонент війни.

Я мав на увазі, що на масових акціях набагато вища вірогідність терактів як елементу залякування з  боку Росії.

Це не компоненти війни, це компоненти збудженого, постреволюційного, постреформаторського суспільства, в якому підвищені протестні настрої. В таких суспільствах люди з підвищеним відчуттям справедливості виходять на перший план. Тут війна ні при чому.

Але ж ми бачимо, що, наприклад, в 2018 році було дуже багато масових акцій, і зовсім по-іншому на них почала працювати поліція. Мова йде про надзвичайно велику кількість правоохоронців на цих акціях: цілі шеренги поліцейських часто відділяють різні стороні мітингувальників одна від одної, або перегороджуються цілі квартали спеціальними парканами…Це ж нова практика, такого раніше не було?

Якраз на протязі 2018-го року ми змінили поліцейську складову під час масових заходів. Чому? Тому що, коли зменшується градус протистояння однієї групи мітингувальників з іншою, то і ми зменшуємо поліцейську складову, ми її демілітаризуємо. Може кількість поліцейських, задіяних на забезпеченні публічної безпеки, комусь зі сторони і здається завеликою…Найцікавіше, що це оцінюють зовсім не фахівці.

Так от, що таке демілітаризація – це зміна тактики, тепер на акціях ви не побачите офіцера поліції в залізних латах, в броні, з щитами, кийками. Ви побачите звичайних поліцейських в легких елементах самозахисту і без щитів. Це картина 90% масових акцій 2018-го року.

Так, в 2015 -2017-х роках було інакше. Але як я, керівник поліції, повинен себе вести, якщо тільки в 2017 році близько 1,5 тис. поліцейських отримали поранення під час масових заходів? Я що повинен їх роздягнути до шортів, видати їм віяла і сказати: “ось вам, хлопці, морозиво і віяла, попрацюйте 3 години, поки не розійдеться частина публіки,що прийшла на акцію за 50-100 гривен”? Я ж повинен мати розум, а не гарбуза на голові. В тому і прерогатива керівника будь-якого підрозділу, в кожному конкретному випадку встановити степінь небезпеки, що загрожує як учасниками протестних акцій, так і працівникам правоохоронних органів – Нацполіції і Нацгвардії. Так закон прописаний, що ми з гвардійцями відрізняємось не тільки одностроєм, але і засобами, які є на озброєнні. Нам, поліцейським, наприклад, не можна мати засоби ураження, газових і шумозвукових гранат…

Але ж водомети є у поліції?

Немає. Не кажіть провокаційні речі.

Ні, я просто згадую Майдан і як мітингувальників розганяли водометами.

То була не поліція, то був орган, який вже розформований.

Зрозуміло, що це була міліція. Добре, а вам би зараз водомети знадобилися?

Ми прийняли інше рішення і достатньо ефективно використовуємо іншу тактику.

То Ви задоволені групами “поліції комунікації”, які діють в епіцентрах масових акцій?

Вони краще ніж водомети.

Але я не раз спостерігав, як цих беззахисних “поліцейських діалогу” ображають і штурхають агресивно налаштовані люди в натовпі.

Вони всі добровільно прийшли на цю роботу і дуже якісно до неї ставляться.

Зрозуміло, але я мав на увазі, чи виправдав себе цей засіб – використання “поліції комунікації”. Їм дійсно вдається вчасно і якісно гасити конфлікти?

Це краще ніж водомети. Вони не дозволяють дійти до кульмінації конфлікту.

Ви казали щодо реформування підрозділів, а яка зараз ситуація зі штатною чисельністю поліції? Впродовж року була багато інформації в ЗМІ і про дефіцит кадрів, і про масові звільнення в лавах патрульної поліції…

Зараз жодних кризових явищ в структурі Національної поліції немає. Наприклад, 3 роки тому некомплект підрозділів в Донецькій і Луганській областях складав загрозливу цифру – близько 35%, а тепер цей показник знизився до 14-15%. І це фронтові підрозділи.

По інших регіонах некомплект штату в Нацполіції робочий і не є суттєвою проблемою, це абсолютно робоча ситуація.

Це все залежить не тільки від зарплати самого працівника поліції. Тому що, яка в державі економіка, така і зарплата в поліції. Буде покращуватись економіка, і я думаю, що Уряд нас не забуде.

Це по-перше, а по-друге в жодній демократичній державі світу зарплата офіцера поліції не є максимальною серед професій в державному секторі. Громадянин приймає рішення піти служити в поліцію в 95% випадках не через високу платню. Переважна більшість йде в поліцію за покликом душі і волі.

А чому були масові публікації в ЗМІ про звільнення патрульних? Тому що це дуже тяжка робота, і люди, які не можуть призвичаїтись до цих умов праці, навантаження, психологічного тиску, йдуть, і, відповідно, це не найкращі робітники. Мабуть, цьому молодому чоловікові важко визнати, що він слабохарактерний і йому важко кожного разу вставати в 5 годині ранку, робити зарядку, прасувати свою форму, підготуватись до праці і вийти на роботу. Цього ж не скаже офіцер, що звільняється. Ні, він скаже, що все в поліції не так, як треба. Це “природний відбір”, і таке є в кожній професії.

Більш того, я можу Вам задати зустрічне питання: а що, хіба в засобах масової інформації зараз штат журналістів заповнений на 100%?

Ні, і це проблема. У нас, наприклад, не заповнений.

От, бачите не заповнений. Так що, тепер треба критикувати вас? (сміється. -ред.)

Я вважаю, що журналістів в Україні можна критикувати і є, за що.

Так от і в поліції: комусь подобається ця робота, а хтось не витримує.

Ви сказали, що для Нацполіції 2018-й рік був дуже успішним. Але для багатьох, на жаль, він запам’ятається насамперед трагічними подіями – серією жорстоких нападів на активістів.

Почнемо зі справи Катерини Гандзюк, яку спочатку розслідувала саме поліція. Тоді і почались доволі дивні речі – затримання зовсім невинуватого чоловіка, тривала не передача поліцією частини матеріалів в СБУ, а крім того, поява інформації, що підозрюваний в організації вбивства Сергій Торбін є родичем чи кумом поліцейського начальника з Херсона. Що Ви можете сказати щодо цього всього?

Це питання чи монолог?

Це підводка до питання.

Ясно. Так, дійсно, 2018-й рік мав яскраво виражені події. На жаль, не тільки позитивні, але й негативні. Так вийшло, що поліція не концентрує на собі позитивні новини. Фактично, наш обов’язок концентрувати на собі негативні подій в суспільстві. Тобто, це питання не до поліції, а питання до суспільства. Це моя така “підводка” до відповіді. Зрозуміли?

Зрозумів, хоч і не зовсім з цим погоджуюсь.

Тепер щодо справи пані Гандзюк. До речі, а чому всі перестали розмовляти про справу пані Ноздровської (адвокат і правозахисник Ірина Ноздровська була вбита 1 січня 2018 року поблизу Вишгорода Київської області, – ред.), чому вона перестала всіх цікавити?

Там розслідування вже завершене, справа пішла до суду.

На жаль, що там, що там молода людина втратила віку. Так от, справа Гандзюк розслідувалась Національною поліцією до того часу, поки Генеральний прокурор не прийняв рішення про передачу справи в СБУ.

На момент передачі справи було заарештовано 5 осіб. Всі ланки виконавців-співвиконавців-організаторів-співорганізаторів були встановлені. Також були встановлені підбурювачі , деякі і притягнуті до відповідальності.

Ваше запитання з “підводкою” – це просто набір пліток, які я навіть не маю ні бажання, ні часу обговорювати. Бо мені абсолютно не цікаво обговорювати плітку, що якійсь високопосадовець-чиновник чи поліцейський був родичем такого-то…В нашій державі кожен комусь родич.

Жодного офіційного свідчення, що офіцер поліції “прикривав” своєю посадою, своїми діями чи бездіяльністю когось, немає. Жодний орган розслідування такого факту не встановив – ні Нацполіція, ні жоден інший правоохоронний орган на сьогодні.

Так співпало, що передача справи до іншого правоохоронного органу і смерть пані Гандзюк призвели до наступного витку розслідування.

Я чітко розказав все, що дослідила Національна поліція по цій справі, за трибуною Верховної Ради. Цей мій виступ є в Інтернеті, будь-ласка, можете його цитувати, перемонтовувати як завгодно, але я в цьому виступі сказав все що мені було дозволено прокурором і слідчим. Я тільки в ньому не назвав прізвища.

Щодо осіб, які перевірялись на причетність до цього злочину. Я Вам хочу сказати більше, декілька сотень жителів того регіону перевірялись нами на причетність до вчинення цього злочину, до співучасті.

Одна з цих осіб і була затримана нами в порядку ст. 208 КПК, що є достатньо законним (3 серпня 2018 року поліція затримала жителя Херсона Миколу Новікова за підозрою у вбивстві Гандзюк, але 22 серпня він був відпущений з-під варти, а звинувачення з нього були зняті, – ред.) Це і було підтверджено всіма можливими перевірками, за винятком останньої – “політичної перевірки” парламентською Тимчасовою слідчою комісією. Вона ще надасть свої висновки, давайте почекаємо.

Повірте, неможливо було б закінчити це розслідування, якби ми його не розпочали.

Це логічно.

Бачите, у нас з Вами іноді погляди співпадають, дякую.

Аналогічних злочинів, таких як і з пані Гандзюк, співпало багато в 2018 році. Умисно співпало чи неумисно, невідомо, але співпало не тільки в часовому відрізку, але і в регіональному. Це все відбулось на півдні нашої держави.

 Чи правильно я зрозумів, що Ви вважаєте, що слідство по справі Гандзюк було ефективним?

Воно таке, яке є. Просто повірте, що в нашій поліцейський системі воно таке. Все, крапка.

Просто, наприклад, у справі вбитого активіста Віталія Олешка (“Сармат”) швидко були затримані як підозрювані у вбивстві, так і у замовленні і організації цього злочину…

Там вже 10-й підозрюваний затриманий. І в цій справі, до речі, прорив трапився після доволі-таки тривалого часу з початку розслідування. В перші дні також там було все дуже заплутано – ми затримали виконавців, а далі слідство деякий час “пробуксовувало” в зборі доказів щодо інших учасників злочину.

От в чім наша відмінність від інших правоохоронних органів? Ми можемо знати, хто (скоїв злочин. – ред.), але найбільша майстерність в тому, щоб зібрати дієві докази. Визначити, чи повертається до нас удача чи ні, чи вистачає нам майстерності досягти результату для реалізації робочої гіпотези. А робочих гіпотез може бути дуже багато, і жодна з них може не дати того необхідного поштовху, щоб притягти до кримінальної відповідальності особу, яка можливо причетна до злочину.

Хотів би зробити ще один наголос на справі Гандзюк. Саме в ній яскраво виявився фактор недовіри суспільства до поліції.

Недовіра в цій справі до поліції – це взагалі був для мене шок. Питання недовірі почалось саме зі справи пані Ноздровської, бо ці постійні спроби “каламутити воду” призвели лише до затримки розслідування кримінального провадження.

Тому тут треба розібратись, чому певна активна категорія суспільства різко виступила проти поліції, чи не політичні це є певні закиди, чи можливо соціальні запити суспільства…

Я тільки відмічу, що, очевидно, об’єктами нападів був визначений виключно цей тонкий прошарок суспільства – громадські активісти…

Тобто Ви підтримуєте думку Генерального прокурора Юрія Луценка, що ці напади були частиною плану по дестабілізації ситуації в країні?

Юрій Луценко хай сам відповідає, чи це були його політичні чи криміналістичні твердження, а я Вам хочу наголосити, що об’єктами нападів в період 2018-року став саме той прошарок суспільства, який є найбільш соціально активним.

Приведу приклад, вбивство Олеся Бузині і вбивство Павла Шеремета – це злочини проти яскравих особистостей, вони вже загинули, а людська пам’ять про них не забуває. Вони і є тим “нервом” в “тілі” суспільства. І вже нікому не цікава загибель якогось журналіста місцевої газеті в якомусь регіоні, якщо він не був соціально активним. Це буде нецікаво суспільству, це не буде тим “політичним нервом” для нашого суспільства.

Наприклад, численні напади на активістів в Одеському регіоні, не важливо на проукраїнських чи якихось інших, призвели до запитання: а що власне відбувається? І всі відразу, не дочекавшись результатів розслідування, почали шукати крайнього, Мовляв “мєнти такі погані, прямо кажучи”! Ми в цій ситуації не зірвались, відреагували спокійно, хоча деякі представники поліції і зриваються в таких ситуаціях, не розуміючи глибини цієї проблеми. Ми неправильно суспільству подали інформацію про ці події.

Поліція неправильно подала?

Поліція неправильно подала інформацію про хід розслідування, або не дуже якісно показала, як іде розслідування.

Мене ніхто не чує. Не чує, що по кожному з цих правопорушень виконавці затримані…

А замовники?

Так не буває, щоб за порухом пальця – раз – і все трапилось. Такого не може бути. Давайте повернемось до сентенції про робочі гіпотези і збір доказів. Докази – це також і свідчення громадян. Вони бувають матеріальні і нематеріальні, технічні і науково-технічні.

Якщо особа, яка вчинила правопорушення, затримана, то треба сказати “дякую” поліції, або просто промовчати. Або ще можна зіпсувати все, бо це так модно зараз…

А нам далі треба працювати з цими затриманими громадянами, дізнаватись, навіщо вони це зробили. Ми ж розуміємо, що це не якісь там неприязні відносини, тут немає нічого особистого…

Далі йде віртуозна робота правоохоронців – доказати хто, де і як це зробив. Ми ж не можемо порушувати закон і обіцяти затриманому “розкажи все, і тобі за це нічого не буде”. Ми ж не в дитячому садочку.

Далі вступає в дію правовий механізм. От як Вам пояснити, правовий механізм в демократичній державі – це процес противаг. Наприклад, ми ще не дійшли на обшук до правопорушника, а в нього вже з’явилась величезна кількість адвокатів, які на безоплатній основі почали його захищати. І у поліції виникає нова робоча гіпотеза: де він взяв стільки захисників, хто взявся їх оплачувати для затриманого?

А далі йде закон, що до певних суб’єктів, зокрема, адвокатів, не можна певні кримінально-процесуальні механізми застосовувати. Це також є перепони.

Потім виникають технічно зумовлені проблеми на місцевому рівні. Наприклад, дуже важко всьому 140-тисячному штату поліцейських опанувати думку, що всі судові рішення мають заноситись в єдиний відкритий реєстр судових рішень. Нам треба на це ще якийсь час, але вже всі європейські держави пішли до цієї норми! А ми ще досі придумаємо, як викрутитись чисто по-українські: спочатку виносимо рішення про закриття процесу, а потім отримуємо судове рішення по цьому процесу. Тобто, ускладнюємо собі життя, втрачаємо час і ускладнюємо можливість зібрати ще якісь докази.

Всі адекватні люди розуміють, що проблеми дійсно існують..

Так от, коли ми вже доходимо до замовників правопорушень, це вже нікому не цікаво. Але ж відбувались закриті засідання по цьому питанню на нарадах у генерального прокурора, в СБУ, в Нацполіції, де ми чітко вказали на робочу гіпотезу, хто стоїть за тими чи тими виконавцями.

От це ж і є найцікавіший момент!

Звичайно! Це ж “продаваємая історія, бенефіс, супер”! Але давайте до цього прийдемо в залі судових засідань, а не на рік раніше! Тут не можна так “хочу зараз, і все”!

Так от, коли мені доповіли по справі Гандзюк, яка є перспектива і які можливі труднощі, то було прийнято рішення – убезпечити себе і  передати справу на рівень вище, в Головне слідче управління Служби безпеки України. Таким чином ми захистили поліцейських від можливого впливу правопорушників. Ви що, думаєте, що ми не знаємо в більшості справ, хто і де з ким пов’язаний?! Але “знати” і “доказати” – це різні речі.

Тут я з Вами погоджуюсь. Але тим не менш, повернімось до ще однієї болючої теми. Насамперед для мене, як для журналіста. Розкриття вбивства Павла Шеремета – це наша справа честі…

Я Вам скажу одну річ. Можливо, я став циніком, але як тільки хто-небудь огульно чи емоційно ставить перед собою якісь “рамки”, то виникають проблеми. Справа честі…Ви думаєте, для нас розкрити вбивство якогось іншого громадянина –  не справа честі? Хто може оцінити, чиє життя краще, а чиє гірше? Немає різниці в цінності життя. Це неправильна логіка.

Чому неправильна? Одну людину могли вбити в побутовій сварці за пляшку горілку, а іншу людину вбили, щоб залякати цілий прошарок суспільства. Відрізняються цілі злочину.

Але є факт – смерть людини. Тобто, по-Вашому, цю смерть має розслідувати “Ванька-дурак”, а цю “супердетектив” чи “Джеймс Бонд”? Є просто різні по складності правопорушення.

Я не уникаю прямої відповіді. Я просто пояснюю Вам свою особисту філософію.

Наголошую, вбивство Павла Шеремета – це настільки висококваліфіковане правопорушення, що злочинці після себе залишили настільки мізерну кількість матеріальних доказів, що навіть якби з першої секунди злочину було встановлене ім’я особи, яка його вчинила,  я не впевнений, що їй би оголосили підозру по сьогоднішній день. Почули цю сентенцію?

Почув. Але дайте хоча б надію нам, що в цій справі можливе розкриття.

Надію? Це просто, бо “надія помирає останньою”…

А як же слова Генпрокурора Луценка про “ниточку” в цій справі?

“Ниточка” в голочку і далі по тексту…

Просто раніше поліція хоча б брифінги проводила по справі Шеремета, розповідали, що вдалось встановити на поточний момент, зокрема про тип вибухівки. Але вже тривалий час таких звітів не відбувається…

Щодо тих брифінгів і інших коментарів саме по цій справі, то я намагаюсь “покласти голову на плаху” за кожне сказане мною слово.

На зараз, слідчо-оперативна група максимально зібрала і зафіксувала ті докази, які можуть нести хоч якесь матеріальне наповнення: аудіо, відео, радіорозвідка, докази, зібрані з місця правопорушення, шляхи підходу-відходу злочинців, дані про останні дні і тижні життя вбитого…

До того ж, ми теж люди, інколи, приходить оперативник і каже виключити його зі слідчої групи, бо втомився чи морально не може…Бо в таких складних справах, як вбивство Шеремета по одному не працюють, ми обов’язково створюємо пару слідчих, тому що один з них завжди може зійти з дистанції: отримати підвищення чи пониження, або взагалі його виженуть з поліції. І завжди має залишитись той, хто дотягне до кінця ту робочу гіпотезу, яку почали досліджувати.

Повірте, якщо комусь зі співробітників правоохоронних органів вдасться сказати вголос, що злочинець в цій справі не просто встановлений, а йому оголошена підозра, то треба буде просто “скинути капелюха” и сказати: “ти молодець, ти виявився сильнішим за бандитів”.