Казахстан у вогні: що потрібно знати про причини газових протестів і до чого тут Росія

Протести в Казахстані дійсно мають соціально-економічну природу. Проте Росія зараз може вдало використати цю кризу на свою користь.

Події в Казахстані розвиваються з блискавичною швидкістю. Протести проти двократного підвищення цін на скраплений газ, що почалися 2 січня, за п’ять днів переросли в антитерористичну операцію та залучення військових Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) Росії, Білорусі, Вірменії, Таджикистану та Киргизстану.

Подія безпрецедентна. ОДКБ була створена 1992 року Росією після розвалу Варшавського договору на противагу НАТО. Проте до сьогодні це був радше мертвонароджений проєкт. Ще 1999 року його лави покинули Азербайджан та Грузія, а 2012 року – Узбекистан. Та й за 30 років існування ще жодного разу стаття уставу ОДКБ щодо колективної оборони не застосовувалася.

Звертаючись до ОДКБ, президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв заявив, що учасники вуличних акцій пройшли “спеціальну підготовку за кордоном”. Проте, чи може Росія під прикриттям ОДКБ вводити війська до Казахстану для придушення внутрішніх протестів? Адже механізм ОДКБ щодо колективної оборони може бути застосований лише в разі зовнішньої агресії проти країни-члена Організації. Запитання риторичне для всього світу з огляду на норми міжнародного права.

Правління Назарбаєва

Що українці знають про Казахстан? Що країна географічно затиснута між Росією та Китаєм, та по Нурсултану Назарбаєву, який править там вже понад 30 років. Він був проти розвалу “совка”, має дружні взаємини з Володимиром Путіним та пропонував Україні перенести мінський переговорний майданчик щодо Донбасу до Нур-Султану.

Є й інший бік медалі – багатомільярдні статки сім’ї Назарбаєва. ЗМІ писали, що в Швейцарії на березі Женевського озера трирівневим особняком площею 3 200 кв м володіє Дінара Кулібаєва – дочка Назарбаєва. І це далеко не всі багатства сім’ї за кордоном.

Хоч перший президент Казахстану, який правив країною 30 років, навесні 2019 року і пішов у відставку, призначивши свого наступника Токаєва, який потім “переміг” на виборах, сім’я Назарбаєва продовжує контролювати всі фінансові потоки в країні. А контроль за нафтою і газом у Казахстані належить двом зятям Назарбаєва (один із них, за повідомленнями ЗМІ, вже втік до Росії).

У Казахстані довгий час існував певний суспільний договір: Назарбаєв та його сім’я забезпечує населенню нормальне життя, натомість сам Назарбаєв зберігає одноосібну авторитарну модель правління. Проте криза, спричинена пандемією COVID-19, зростальна інфляція та підвищення цін на скраплений газ похитнули цю конструкцію. У всіх негараздах люди звинувачують корупцію та кумівство, в якій загрузла сім’я Назарбаєва. Саме тому люди хочуть зміни системи.

Причини невдоволення

Що ж стало спусковим гачком протестів?

По-перше, мітинги, що почалися 2 січня з нафтового міста Жанаозен, дійсно мають соціально-економічну природу. Тригером справді стало одномоментне підвищення цін на скраплений газ на автозаправках вдвічі: від 70 до 120 тенге за літр (від 4,41 до 7,56 грн). Під тиском вулиці влада погодилася знизити ціни навіть нижче, ніж вони були до протестів, – до 50 тенге/літр (3,15 грн).

Ба більше, перший президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв (який за законодавством є лідером нації) залишив посаду Радбезу, а президент країни Касим-Жомарт Токаєв навіть відправив уряд у відставку. Але це не допомогло, протести швидко радикалізувалися, перерісши в погроми, мародерство та підпали адмінбудівель.

По-друге, треба розуміти, що Казахстан – дев’ята в світі за площею країна. Водночас там проживає лише 18,75 млн населення. Величезні відстані люди долають автівками, не кажучи вже про бізнес та підприємства, які перевозять свою продукцію та товари. Ось чому для них критично важливий дешевий автомобільний газ.

У місті Жанаозен є газопереробний завод. Проте обсяги виробництва блакитного палива не покривають потреб регіону, бо зношення обладнання заводу, що працює від 1973 року, досягає 90%. І ніхто не хоче вкладати кошти в модернізацію. Натомість газ, добутий в Казахстані, практично весь відправляється на переробку в Росію, а вже потім потрапляє назад.

Зрозуміло, що ціна газу у 50 тенге/літр неринкова. Різниця покривається з бюджету. Проте більше за це народ обурив той факт, що у Казахстану вдосталь свого газу (за покладами блакитного палива країна посідає 22 сходинку в світі). Чому ж тоді люди мають переплачувати за нього на заправках у той час, коли сім’я Назарбаєва продає його Росії, ще й наживається на цьому?  

По-третє, протести, головним лозунгом яких став “Шал, кет!” (“Старий, іди!” на адресу Назарбаєва), швидко радикалізувалися, а вимоги людей розширилися. Вони закликають подолати корупцію та кумівство, створити нові робочі місця, повернути країну до Конституції 1993 року (фактично до моделі парламентської республіки), призначити тимчасовий уряд з авторитетних громадян та провести чесні вибори.

Проте, навіть якщо влада задовольнить всі вимоги людей, хто їх поведе за собою? Поки що явного лідера або кількох у цих масових мітингах в Казахстані не видно. Всі казахські опозиціонери або за кордоном, або не мають достатньої підтримки народу. А от у Росії є свої ставленики, яка, якщо і не мала стосунку до початку заворушень, тепер вже точно грає провідну роль у стабілізації влади Токаєва.