За останній рік з’явилося чимало матеріалів, про методи роботи роботи НАБУ та підлеглих Артема Ситніка. Тут і шантаж співробітників Національного банку, і те, що в Києві затримали співробітника НАБУ з наркотиками. В кінці минулого року затримали 7 співробітників НАБУ за хабар, у листопаді минулого року агент НАБУ намагався підкупити співробітницю ДМС. А яких іміджевих втрат зазнало НАБУ від роботи агента під прикриттям Катерини, а самого Ситніка постійно бачать відвідувачем одного з посольств країни впливу, чи не є це спробою впливати на ситуацію в Україні та може порушувати національну безпеку.
21 червня Верховна Рада прийняла надважливий для України Закон про «Національну безпеку». Важливість його полягає у тому, що по-перше, він закріплює беззаперечний курс нашої країни до НАТО та ЄС, а по-друге, чітко окреслює сфери діяльності органів безпеки та оборони. Між тим, його прийняття дивним чином блокувалось зі сторони борців з корупцією та начебто проєвропейських депутатів. Причина невдоволення – антикорупційна діяльність СБУ, яка за їхнім переконанням є невластивою для спецслужби. Однак цифри говорять зовсім про інше. Виявилось, що головне управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ викрило більше корупціонерів, аніж створене спеціально з цією метою НАБУ.
Серед функцій СБУ у новому Законі визначено забезпечення державної безпеки, зокрема здійснюючи протидію розвідувально-підривній діяльності проти України, боротьба з тероризмом, контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, економічної та інформаційної безпеки держави, охорона державної таємниці з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина. Саме словосполучення «економічна безпека» викликало у борців з корупцією найбільше невдоволення. Мовляв, СБУ не повинна боротися з корупцією, а її функції, перш за все, запобігати тероризму та ловити шпигунів.
Проте, за інформацією 1News, отриманою з відкритих джерел, антикорупційна діяльність СБУ виявилась достатньо ефективною. У відповідь на журналістський запит спецслужба надала дані щодо викритих правопорушень, пов’язаних з корупцію. Так, за 2017- початок 2018 рр. за матеріалами головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю було розпочато 838 кримінальних проваджень, у яких особам повідомлено про підозру у вчиненні корупційних злочинів. З них 588 проваджень у минулому році і 250 вже в поточному.
В той же час у звіті НАБУ – організації, яка була створена спеціально для виявлення корупціонерів, – вказується, що на кінець 2017 року було повідомлено про підозру 149 особам. А це на третину менше, ніж зробив відділ «К» у структурі СБУ.
Якщо говорити про кількість справ, що мають корупційну складову, які зараз перебувають у судах, то і за цим показником спецслужба перебуває у більш виграшній позиції. Згідно з відповіддю на запит 1News, зараз у суди передано 1176 справ за викритими СБУ корупційними злочинами. З них 639 були передані до судових інстанцій у 2017 році і 537 з початку цього року. Натомість, як повідомляє НАБУ, за їхніми матеріалами минулого року у суд було передано тільки 107 справ.
Що стосується вироків, то по справам СБУ було засуджено 286 осіб, тоді як НАБУ домоглося обвинувальних вироків тільки у 17 справах. «Загалом у ІІ півріччі 2017 року з 29 справ, в яких детективи Національного бюро завершили досудове розслідування, а прокурори спеціальної антикорупційної прокуратури скерували обвинувальний акт до суду, розгляд по суті розпочався лише у чотирьох. Ще у двох провадженнях затверджено угоду про визнання винуватості», – зазначається у звіті НАБУ, що навряд чи можна назвати великою перемогою «гідри корупції».
Як розповів начальник Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління Служби безпеки України Павло Демчина в інтерв’ю телеканалу 1+1, Служба безпеки взагалі не наділена функцією розслідування корупційних правопорушень, водночас є два підрозділи, які мають повноваження працювати в рамках оперативно-розшукової діяльності. «Тобто (мають повноваження – ред. 1News) виявляти ці злочини і далі передавати матеріали по підслідності в органи, які уповноважені їх розслідувати… Це загальноєвропейська практика і є ціла низка країн Євросоюзу та НАТО, які працюють по такій же схемі. Наприклад, спецслужби США, Франції, Польщі, Румунії тощо. Окрім того ФБР США ще й розслідує ці справи, так само роблять і в Естонії», – зазначив він.
І дійсно, на офіційному сайті ФБР Сполучених штатів зазначено, що боротьба з корупцією є одним з пріоритетів у діяльності служби. На сайті Служби розвідки Румунії у вступному слові її керівника також зазначається, що «зусилля Служби спрямовані на боротьбу із загрозами національної безпеки, пов’язаними в тому числі і з корупцією». «У тісному зв’язку з боротьбою із корупцією ми також наголошуємо на проблемі боротьби з організованою злочинністю та вирішенні ризиків безпеки економічного управління, зокрема, масштабного ухилення від сплати податків», – зазначає румунська служба розвідки. В цьому контексті варто додати, що саме антикорупційна боротьба у Румунії часто возвеличується українськими борцями із корупцією.
У звітах по діяльності НАБУ є ще один важливий нюанс: деякі справи, які антикорупційне бюро приписує собі в статистику, були передані йому саме Службою безпеки України. Зокрема, з моменту створення НАБУ його детективами було затримано 33 судді, 20 з яких за матеріалами СБУ, 14 у співпраці з МВС і тільки 2 за власними матеріалами. В той же час, за словами Павла Демчини, з моменту, коли він очолив відділ «К», про підозру було оголошено 2147 корупціонерам.
Як повідомляє стаття З чим пов’язана атака НАБУ на заступника Голови СБУ Павла Демчину: «НАБУ і Ситник схожими результатами навіть близько похвалитися не можуть, хоч Закон надав їм усі необхідні повноваження для того, щоб затримувати чиновників категорії «А»: від губернаторів і вище, включаючи суддів, а також забезпечив Спеціалізованим антикорупційним прокурором, щоб Генеральна прокуратура України навіть теоретично не могла блокувати справи топ-корупції. На виході маємо нуль. І тому на зміну хворобі самодостатності Ситника прийшов пошук не причин невдач, а ворогів, які б відповіли за ці невдачі. Це, до речі, дуже добре характеризує Ситника. Всі знають, що сильна людина шукає проблему в собі, а слабка – навколо. Звідси і війна НАБУ з СБУ. А точніше Артема Ситника проти Павла Демчини.»
Отже, статистика говорить про те, що, можливо, антикорупційна діяльність і не властива Службі безпеки, проте тісна співпраця спецслужби з правоохоронними органами дає результати.
А от про діяльність НАБУ чітко написано на Антикорукційній платформі:
«На жаль, все більше складається враження, що головна задача
антикорупціонерів з НАБУ лежить виключно в піар-площині, яка передбачає
всього дві опції: по-перше, це створення іміджу борців, який, в свою
чергу, дозволить побудувати державу в державі. Суть цієї другої опції
проста і відома з часів засновника ФБР (FBI) — на кожного політика існує
окрема папка компромату, яку потрібно витягувати в потрібний момент, і
для вирішення відповідних політичних завдань.
В усій цій системі є свої правила поведінки, свої кодекси честі і свої
герої та антигерої. Отже, давайте просто розглянемо кілька визначальних
фактів для розуміння того, як функціонує антикорупційна машина нашої
держави.
1. Як формується Homo-НАБУшник? НАБУ зайшло в наше життя дуже легко, на
певній ейфорії і вірі в те, що одна конкретна антикорупційна структура
може змінити життя. Ця легкість дала НАБУ глобальний карт-бланш, який
був підтриманий особистою позицією послів Великої сімки. Останні взагалі
не збираються входити в розуміння того, як функціонує держава, як
насправді реально потрібно боротися з корупцією. Було прийняте просте
рішення: одна проблема — один антикорупційний орган. Паралельно, треба
розуміти, що ідеологічною основою роботи стало грузинське гасло:
законність вторинна, головне вирішення питання. Власне вся ця атмосфера і
відчуття повної захищеності від будь-кого, утворили атмосферу
кастовості в НАБУ. Ця кастовість є з однією сторони позитивною частиною
роботи НАБУ, з іншої — породжує відчуття повної безкарності, яка крім
всього іншого породжує гори матеріалів, які оформлені з найгрубішими
порушеннями всіх процесуальних норм.
2. Справа Насірова. Однією з основ роботи НАБУ стало правило «Посади
трьох друзів». Саме це правило «вирішило» долю Роман Насіров, який
вважав, що голова НАБУ Артем Ситник його друг. Власне, справа Насірова,
доволі суперечлива з юридичної точки зору (зрештою, як і більшість
подібних справ), — це справа, яка була перевіркою Ситника, а не чимось
іншим. Якщо він «посадив» свого друга, значить він зможе рухатися далі.
Хоча в кінцевому результаті Насіров не лише не сидить, а й балотується в
Президенти України.
3. Справа Онищенка. Справа Онищенка — це пошук олігарха, над яким буде
проведено «показове биття різками». Справа майже не рухається, Онищенко
захищається так, як може, але йому втрачати особливо нічого, бо, по
суті, у нього не було заводів і фабрик. Весь його бізнес складався з
кількох десятків осіб. Саме тому він так легко переїхав за кордон. Зараз
НАБУ шукає іншу показову жертву. Слово «показова» — визначальне.
4. Рюкзаки сина Авакова. Справа сина Авакова має під собою лише одне
підґрунтя: показати, що справи є проти всіх політиків. Справи можуть
прискорюватися, можуть сповільнюватися. Але вони є в міфічному сейфі. 11
вересня 2018 року суд виніс рішення в цій справі, в якому немає жодної
згадки про сина Міністра внутрішніх справ Arsen Avakov і його
екс-заступника Сергія Чеботаря. Справу проти них закрили ще місяць тому.
5. Справи Коломойського, Ахметова, Пінчука і Фірташа заховані. Судячи з
усього, НАБУ не горить бажанням реально братися за справжніх олігархів —
ні Ахметов, ні Фірташ, ні Коломойський, ні Пінчук не є їхніми
підопічними. Так, проти них відкриті якісь справи. Але ми не чуємо про
обшуки, про арешти їхніх людей і т.д. Причина такої лояльності
зберігається за сімома замками, хоча лежить вона, судячи з усього, на
поверхні: власників телеканалів, які можуть розпочати реальну війну,
поки не чіпають. Про них можна буде згадати тільки після того, як
укріпиться імідж НАБУ. На цьому фоні дуже показовим є ставлення самих
телеканалів до НАБУ. Безумовним лідером лояльності є група Пінчука. Далі
йде Ахметов, потім Фірташ і замикає четвірку Коломойський.
6. Справа Гонтарєвої, якої ніколи не буде. Немає жодного серйозного
політика, який би протягом останніх двох років не задав одне логічне
питання: «Чому НАБУ не чіпає Гонтарєву?». Відповідей тут аж дві: вона
свята або за нею хтось стоїть. Хто може за нею стояти? Судячи з усього,
це можуть бути ті самі люди (інституції), які стоять за спиною НАБУ.
Власне зараз можна чітко сказати, що Гонтарєва виведена з-під будь-яких
підозр і її прізвище не фігуруватиме взагалі ні в яких корупційних
справах. До речі, нічний візит Ситника до Президента України може багато
чого пояснити. Як і бажання Ситника пройти аудит НАБУ наприкінці 2018
року.
7. Чому не працює Державне бюро розслідувань? Робота ДБР, теоретично,
може різко ускладнити життя НАБУ, адже ДБР — єдиний орган, який має
право нагляду за НАБУ. Робота ДБР — це такий собі Дамоклів меч, який
поки ніхто не хоче підвішувати. Можна тисячі разів говорити про
непереборні труднощі, але для запуску ДБР потрібна політична воля.
Судячи з усього, до президентських виборів ДБР запрацювати не зможе. І
це не об’єктивна реальність, а частина чиїхось суб’єктивних
домовленостей.
8. Справа прокурора САП Назара Холодницького. Ця справа — суцільний
піар. Ситник вирішив прискорити події, очевидно отримавши «сигнали» від
когось із партнерів. Але цей хід не став його тріумфом — в суспільстві
обидва виглядають погано. Але в той же час всі прекрасно розуміють, що
виходів із ситуації є аж три: іде Холодницький, іде Ситник або ідуть
двоє. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів залишила
Холодницького на посаді, а Ситник залишився без такого бажаного
результату, вщент зруйнувавши взаємодію на рівні керівник САП-керівник
НАБУ.
9. Справа першого заступника Голови Служби безпеки України (The Security
Service of Ukraine) Павла Демчина. Справа, яка цілком і повністю
базується на дитячій хворобі самодостатності Артема Ситника. Адже згідно
останніх даних, які опублікувала газета “Сегодня”, за 2015-2018 роки за
матеріалами СБУ розпочаті кримінальні провадження за ознаками вчинення
4337 злочинів посадовими особами органів державної влади,
правоохоронних, контролюючих та інших держструктур. До різних видів та
строків покарання засуджені 857 чиновників. Звільнені з посад 449
корупціонерів. Оголошено підозри у вчиненні злочинів корупційного
характеру — 2147 кримінальних провадженнях. З них за одержання
неправомірної вигоди (хабарів) — 1554. В органах держвлади, місцевого
самоврядування, державних і комунальних підприємствах, юридичних осіб
публічного права — 466 кримінальних провадженнях. У митних органах —
119. У податкових органах — 111. В органах прокуратури — 45. В
Національній поліції, МВС, Нацгвардії — 423. У Державній міграційній
службі — 38. У судах — 25. НАБУ і Ситник схожими результатами навіть
близько похвалитися не можуть, хоч Закон надав їм усі необхідні
повноваження для того, щоб затримувати чиновників категорії «А»: від
губернаторів і вище, включаючи суддів, а також забезпечив Спеціалізована
антикорупційна прокуратура, щоб Генеральна прокуратура України
(Prosecutor General’s Office of Ukraine) не блокувала справи
топ-корупції. На виході маємо нуль. І тому на зміну хворобі
самодостатності Ситника прийшов пошук не причин невдач, а ворогів, які б
відповіли за ці невдачі. Це, до речі, дуже добре характеризує Ситника.
Всі знають, що сильна людина шукає проблему в собі, а слабка – навколо.
Звідси і війна НАБУ з СБУ. А тепер і з ГПУ, і з САП, і з ким тільки
можна.
Ми б порадили Ситнику оголосити період антикорупційної піар-тиші. Може, це допоможе реально зайнятися справою і поборотися з корупцією не в форматі інтерв`ю та прес-релізів. Але Ситник навряд чи дослухається. І через свою дитячу хворобу, заздрість та бажання вислужитися перед західними партнерами візьме і, наприклад, оголосить підозру, скажімо, Демчині. Хоч і прекрасно розумітиме, що через безпідставність її чекатиме сумна доля всіх раніше гучно розпіарених НАБУ справ.
Тож відповідь на запитання: “Чому НАБУ не стане українським ФБР?” дуже проста. Бо Ситник, на жаль, далеко не Гувер, а типовий вихованець вітчизняної прокурорської системи з надмірними амбіціями і наполеонівською хворобою в загостреній стадії.»
