Хоча питання виходу Великої Британії з Європейського Союзу нарешті вирішене, історія Брекзиту далека від завершення. Переговори між Брюсселем і Лондоном про торгову угоду можуть виявитися навіть складнішими, ніж ті, які визначили умови виходу. Сторонам доведеться вирішити й інші гострі питання — соціального забезпечення, екологічної безпеки, захисту прав громадян ЄС і Британії по обидва боки Ла-Маншу. Але головною проблемою, яку Брекзит приніс Британії, вочевидь стала Північна Ірландія, йдеться в статті Віктора Константинова для Дзеркала Тижня.
Британський прем’єр Борис Джонсон, фактично, пожертвував Північною Ірландією задля досягнення компромісу з Брюсселем. Тепер Ольстер може залишитися в економічному союзі з ЄС на невизначений період, тоді коли решта Британії має остаточно відділитися від інтеграційного об’єднання вже наприкінці нинішнього року.
Однак для жителів Ольстера це не привід для оптимізму. Адже вони втрачають чималі кошти з фондів ЄС, технічну й інституційну допомогу з боку об’єднання. Ті, хто голосував на референдумі проти виходу, незадоволені втратою багатьох привілеїв громадян ЄС. Їхні опоненти вважають, що Лондон їх зрадив і залишив у заручниках Брюсселя.
Однак проблема кордону — не єдиний виклик, із яким регіон зіштовхнувся. Вихід Великої Британії з ЄС порушив відносну політичну рівновагу в регіоні та поставив під сумнів соціальний добробут його жителів.
Багато десятиліть ситуація в Північній Ірландії визначається протистоянням католицької та протестантської громад. Перша становить основу республіканців, які виступають за об’єднання з Ірландією. Друга — юніоністи, що прагнуть за будь-яку ціну зберегти єдність із Британією.
Звісно, такий погляд на речі спрощений, — багато жителів Ольстера не стоять на радикальних політичних позиціях. Проте саме цей розкол був причиною численних збройних сутичок. Врахування позиції двох громад лежить в основі політичного компромісу, досягнутого наприкінці 1990-х. В управлінні регіоном представлені обидві громади, і збереження балансу між їхніми головними політичними силами — важливий елемент урегулювання.
Брекзит загрожує цю рівновагу порушити. Головні юніоністські партії вже заплатили за нього дуже високу ціну.
Ходіння Демократичної юніоністської партії (ДЮП) у владу — коли вона підтримала консерваторів після дострокових виборів 2017 року і дозволила Терезі Мей сформувати кабінет меншин — мало посилити позиції ДЮП. Угода передбачала виділення додаткових субвенцій Північній Ірландії, що стало б заслугою юніоністів, а також містила гарантії жорсткого Брекзиту, при якому умови “розлучення” з ЄС були б однаковими для всіх частин Великої Британії, включно з Ольстером.
Та, зрештою, фінансова допомога виявилася меншою від очікуваної, а Північна Ірландія — “підвішеною” між Лондоном і Брюсселем. Виникла загроза появи митного кордону в Ірландському морі, а невизначений статус кордону з Ірландією викликав невдоволення не тільки католиків, а й протестантів — електоральної бази юніоністських партій.
ДЮП стали обвинувачувати в усіх невигідних для Ольстера кроках кабінету торі, не допомогла навіть жорстка критика плану виходу, запропонованого Джонсоном. Лідерці ДЮП Арлен Фостер довелося перепрошувати виборців за невдалий альянс у британському парламенті.
Ударив Брекзит і по другій великій політсилі протестантської громади — Ольстерській юніоністській партії. Тривалий час вона підтримувала Брекзит, і це коштувало їй голосів. Перед торішніми достроковими виборами до британського парламенту лідери партії заявили про свою підтримку членства в ЄС, але цей запізнілий демарш не допоміг їй зберегти вплив.
Опитування фіксують у Північній Ірландії зростання невдоволення виходом із Євросоюзу. Жителі регіону побоюються зменшення фінансування Північної Ірландії. Лондон, очевидно, не зможе, та й не захоче компенсувати втрати від припинення допомоги з боку Брюсселя. Понад те, на тлі неминучого економічного спаду, викликаного Брекзитом, та ймовірної фінансової кризи на той випадок, якщо не вдасться швидко укласти з ЄС торговельну угоду, у Лондоні заговорили про необхідність скоротити підтримку регіонів.
Зростання невдоволення зміцнює позиції тих політичних сил, які від самого початку були проти виходу Британії з об’єднання. Це Альянс (що прагне дистанціюватися і від юніонізму, і від ірландського націоналізму), а також ірландські націоналісти — помірковані з Соціал-демократичної і лейбористської партії та, звісно, “Шинн Фейн” — головна сила цього флангу північноірландської політики.
Ослаблення юніоністів, порівняно з ірландськими націоналістами, загрожує загостренням протистояння в середньостроковій перспективі. У короткостроковій же — ця ситуація привела до того, що юніоністи зайняли більш м’яку позицію до Євросоюзу.
Ще одна причина, з якої політичні сили Ольстера стрімко перетворюються на єврооптимістів, — значне зростання впливу громадських організацій та ролі громадянського суспільства в регіоні: останні три роки, коли через політичну кризу було заблоковане формування уряду регіону, громадяни мусили самоорганізовуватися.
Важливу роль у створенні й роботі громадських організацій зіграв Євросоюз. І тепер, коли громадський сектор став значною мірою формувати політичний порядок денний регіону, важливе місце в ньому посіли теми, які збігаються з актуальними питаннями на континенті, — захист прав трудящих за стандартами ЄС, легалізація одностатевих шлюбів і абортів, підтримка міграції. Що Брюссель використовуватиме громадський сектор як чинник впливу на ситуацію в регіоні, очевидно. Коли наприкінці січня делегація ЄС під керівництвом головного переговірника об’єднання з питань Брекзиту Мішеля Барньє відвідала Белфаст, зустрічі з представниками громадських організацій та громадськими активістами були важливою частиною її робочої програми.
Дрейф півночноірландської політики у бік проєесівської позиції на підтримку всебічної співпраці з ЄС неминучий. У січні Асамблея Північної Ірландії — регіональний парламент — проголосувала проти плану Джонсона з Брекзиту. Резолюцію підтримали навіть депутати від ДЮП. Хоча Лондон і проігнорував позицію Белфаста, наслідки цього кроку будуть серйозними. По суті, сьогодні Північна Ірландія дедалі більше розбігатиметься з Лондоном у думках, що неминуче призведе до конфлікту між регіональною владою та центральною.
Про те, що британський уряд має намір у цій ситуації діяти жорстко, свідчить відставка міністра у справах Північної Ірландії Джуліана Сміта. У Лондоні відставку намагаються подати в контексті зміцнення влади Джонсона: Сміт був прибічником Терези Мей і спільної мови з новим прем’єром так і не зміг знайти. Але в Белфасті Сміта згадуватимуть як послідовного противника виходу Британії з ЄС і державного діяча, котрий виступав за те, щоб Євросоюз і далі допомагав підтримувати мир та благополуччя в Ольстері.
Новий міністр — Брендон Льюїс — у цих питаннях дотримується поглядів, протилежних позиції попередника. Отже, розраховувати на допомогу Лондона у вирішенні проблем Північної Ірландії Белфасту не доводиться. Швидше, кабінет Джонсона “протискуватиме” потрібні йому рішення, ніж шукатиме компроміси.
Гостроту політичної і можливої соціально-економічної кризи в регіоні посилює ситуація в сусідній Ірландії. На загальних виборах 8 лютого “Шинн Фейн” (партія діє по обидва боки кордону) здобула перемогу, отримавши в парламенті 37 мандатів зі 160.
Результат виявився несподіваним для всіх: опитування громадської думки показали значне зростання підтримки націоналістів лише за тиждень до виборів. “Шинн Фейн” у перемогу теж не вірила: торік партія продемонструвала слабкі результати на місцевих виборах і виборах до Європарламенту, а на парламентські навіть не стала висувати своїх кандидатів у всіх виборчих округах.
Це найбільший успіх партії в Ірландії за весь час її існування. Правда, він навряд чи дозволить націоналістам сформувати уряд. Дві провідні партії країни — центристські “Фіне Ґел” і “Фіанна Файл”, що утримують владу в Ірландії від кінця 1920-х, — не хочуть входити з “Шинн Фейн” у коаліцію і, ймовірно, разом сформують кабінет. Правда, є шанс розпуску парламенту та повторних виборів, на яких “Шинн Фейн” може виступити ще краще. Однак важливе інше.
Хоча підтримку націоналісти одержали завдяки економічній частині програми (“Шинн Фейн” дотримується не тільки націоналістичної, а й соціалістичної ідеології, а гострота соціально-економічних проблем в Ірландії нині велика), з ідеєю єдиної Ірландії партія не попрощалася. Заклики до референдуму про об’єднання лунають від депутатів “Шинн Фейн” в обох парламентах — і ірландському, і північноірландському. Зростання їхньої популярності в Ірландії означає кращий доступ до політичної трибуни та можливість посилити агітацію за об’єднання, якщо криза на півночі острова поглиблюватиметься.
Тиск із боку Ірландії лише посилить нервозність Лондона. І погіршить і так серйозну політичну ситуацію.
