Революція Гідності та революційні події 1917 року
Три роки тому на самому початку російської агресії проти України серед експертів різного штибу було модним вбачати аналогії з подіями 1917 року. Порівнювали Революцію Гідності та революційні події 1917 року. Хтось поринув в історичну романтику, пам’ятаючи про проголошення Української Народної Республіки. Інші вжахнулися, читаючи про криваві розправи більшовиків і розгул криміналітету. Чим була і чим стала Лютнева революція 1917-го? Чому величезна Російська імперія впала за декілька днів? Як війна породила бунти в Петрограді? Як Українська Центральна Рада виросла з невеликої організації, що розміщувалася у маленькій кімнатці під сходами, у повноцінний парламент? Чи вважав себе Нестор Махно українцем? І зрештою, чому війну з Росією сторічної давності не варто порівнювати з війною нинішньою? Ці питання ми поставили доктору історичних наук, завідувачу Відділу історії Української революції 1917-1921 рр. Інституту історії України Владиславу Верстюку.
РОСІЯ СТВОРИЛА ВЕЛИЧЕЗНУ АРМІЮ, ТА НЕ ЗМОГЛА ПРОГОДУВАТИ АНІ СОЛДАТІВ, АНІ ЦИВІЛЬНИХ – Досі, коли говорять про революційні події 1917 року, широкий загал має на увазі саме жовтень – те, що нині прийнято називати Жовтневим переворотом. Чи можна сказати, що підґрунтям усієї революції стало повалення монархії у лютому? – Навіть радянські історики, які перетворили жовтневу революцію на щось сакральне, не відмовлялися від Лютого як від початку революційних змін. Тільки ту революцію презирливо назвали буржуазно-демократичною, а жовтнева вже була соціалістичною. Сучасна історіографія робить акцент на Лютому, бо Жовтень – це чергова зміна влади у революційній країні. – Які саме зміни були закладені під час Лютневої революції? – Щоб зрозуміти, що приніс Лютий, необхідно усвідомити, якою країною була Росія. Від Петра І вона називала себе європейською державою, хоча була організована зовсім інакше, ніж західноєвропейські країни. Захід пройшов через феодалізм – через принцип “васал мого васала не мій васал”, Магдебурзьке право, яке давало свободу містам. У Росії ж громадян як таких не було, всі були підданими монарха. Відповідно, держава завжди здійснювала нагляд над суспільством і придавлювала його. Когось наділяла привілеями, у когось навпаки забирала. У Росії найдовше існувало кріпосне право – аж до 1861 року – і цілком позбавляло селян будь-яких прав. Та й коли вони отримали волю, то вийшли з невеликою кількістю землі й були позбавлені громадянських прав. Наприкінці ХІХ ст. почалися революційні тенденції, бо такий стан речей відчутно контрастував із західними країнами. Вибухоподібна реакція суспільства на всевладдя держави дали про себе знати у ХХ столітті. Спершу під час революції 1905-1907 років. Але той вибух мав мало конструктиву, і тому був подавлений. – Чому не мав конструктиву? – Революція вибухнула стихійно, як реакція на поразку Росії у війні з Японією. Тодішні опозиційні політичні сили Росії не зуміли організаційно об’єднати революційний рух. Єдине надбання 1905 року – даровані царським маніфестом невеликі свободи та створення Державної Думи як дорадчого органу при імператорі. Революція була жорстко подавлена, в країні запанувала реакція. Головним здобутком Лютневої революції 1917 року було повалення самодержавства і всієї старої державно-політичної системи. Росія стала вільною країною, отримавши всю повноту громадянських прав і свобод. Це відкривало дорогу до розвитку демократії і республіканського способу життя, дало поштовх для розвитку і національних, і соціальних рухів. Інша справа, що суспільство у 1917-му було до цього не дуже підготовленим, тому вибудувати стійкі ефективні демократичні інститути не вдалося. Виявилося, що революція – це зручний руйнівний інструмент, але революція не вміє швидко створювати щось нове. І тоді на зміну Лютому прийшов Жовтень зі страшною охлократією.
– Нині вважають, що революція була породжена Першою світовою війною. Коли про це говорять, то мають на увазі економічне виснаження? – Так, Російська імперія не витримала війни і почала розвалюватися на очах. Економіка – дійсно дуже важливий фактор. Кожен день війни обходився Росії у 50 млн карбованців. На 1917 рік внутрішні і зовнішні борги Росії становили майже 10 мільярдів. Для початку ХХ століття це були шалені гроші. При всій величезній території і населенні у 130 мільйонів до армії потрапили близько 15 мільйонів людей. Кілька мільйонів загиблих. Тривали бої з літа 1914-го. Війна розтяглася на довгі роки, набрала виснажливого позиційного характеру, обернулася колосальними втратами людських ресурсів, відірваних від повсякденної праці. З особливою силою мобілізації вдарили по селу і селянству, що призвело до скорочення посівних площ – за останніми оцінками на 10 мільйонів гектарів, – а отже, до нестачі хліба. Росія створила величезну армію, а не могли прогодувати ані солдатів, ані цивільних. Також скорочувалося промислове виробництво, закривалися шахти, металургійні заводи. Парадокс: потрібен метал для виготовлення зброї, а металу бракувало, бо не вистачало робочої сили. Доводилося замінювати працівників шахт і заводів, яких забирали на фронт, військовополоненими. Так, сотні тисяч військовополонених працювали на шахтах Донбасу як робітники, до Росії було запрошено велику кількість китайців. У країні невпинно росли ціни. Порівняно з 1 червня 1914 року на 1 січня 1917 року відсоткове збільшення цін становило: на покрівельне залізо – 233%, залізо сортове – 472%, цвяхи – 983%, дріт – 430%, гвардійське сіре сукно подорожчало на 515%, бобрик – 500%, байка – 460%, бумазея – 350%, коленкор білий – 275%, ситець кращої якості – на 466%. У січні 1917-го міста зіштовхнулися з нестачею вугілля. Київ недоотримав 9 млн пудів вугілля порівняно з 1914 роком. Відповідно, почалися перебої з електроенергією, а відтак і з продовольством, бо пекарні і фабрики не працювали на повну потужність. При тому пам’ятаємо, що хліба стали вирощувати менше. Виникали черги біля продовольчих магазинів. З чого почалася революція? З бунтів у чергах під булочними в Петрограді. Уявіть: жінки стоять з ночі, а хліба немає, і так регулярно, а сім’ю треба годувати. Психологічне нагнітання породило бунти, їх підтримав місцевий гарнізон, і так спалахнуло революційне полум’я.
– Те, що Перша світова докорінно змінила психологію і пріоритети людей, – факт беззаперечний. Які суспільні зміни посприяли революції? – Це була світова війна, у якій брали участь 38 держав з населенням близько 1,5 мільярда. Вона починалася і відбувалася під гаслом “визволення народів”. Кожна сторона – Четвертний Союз і Антанта – представляли себе визволителями народів, пригноблених державами-супротивниками. Кожна сторона розробляла свої геополітичні проекти під цю війну. Росіяни заявили, що хочуть “визволити” Босфор і Дарданелли і приєднати до себе “подъяремную Русь” – тобто Галичину, що належала Австро-Угорщині. Німці теж мали інтерес до України, бо розуміли, що якщо відірвати ці території від Росії, то вона перестане бути такою силою, якою була перед війною. У самій Росії росіяни (“русские”) становили менше половини населення. Решті дали презирливу назву “інородці”, а українців та білорусів вважали безправними гілками російського народу. Один з лідерів революції й міністр Тимчасового уряду Іраклій Церетелі вважав, що однією з причин вибуху революції було саме невирішене національне питання. Росія до початку війни не змогла завершити ні промислової, ні соціальної модернізації. 80% її населення становили селяни. Приблизно стільки відсотків від одягнутих в російські шинелі солдатів були селянами. Селянину важко було пояснити, нащо йому воювати за Босфор і Дарданелли, для чого треба визволяти “подъяремную Русь”. Пов’язана з початком війни ейфорія пройшла дуже швидко, в армії і суспільстві почали виростати настрої втоми і незадоволення. До війни більшість селян жили замкнутим життям, прив’язаним до сільськогосподарського календаря і власного клаптика землі. Добре, якщо селянин колись з’їздив далі, ніж у волость на ярмарок. А потрапивши до армії, він розгорнув свої горизонти, побував у інших краях, побачив багато цікавого, наслухався авторитетних людей… Солдати почали об’єднуватися в неформальні земляцтва, національне почуття заграло. З іншого боку, роки перебування у війську звільняли людей від страху втратити життя. Це могло статися будь-якої миті. Солдати дивилися у вічі смерті, їх травили газами, вони йшли під вогнем у наступ. Людина під час війни перестає жити звичним усталеним життям. Отримує солдат листа з дому, там розповідають про негаразди. Зі свого боку він пише відповідь. Хоча воєнна цензура і працювала, але ж неможливо було вирізати все. Це дуже міняло психологію і селянина, і робітника, загалом суспільства, воно наповнювалося агресією. І не дарма бабські бунти у Петрограді першими підтримали саме військові. ГРУШЕВСЬКИЙ НЕ ПОМІТИВ РЕВОЛЮЦІЮ В МОСКВІ, А КОЛИ ПРИЇХАВ ДО КИЄВА, ТО БУВ ВРАЖЕНИЙ ЇЇ РОЗВИТКОМ – Як на всі ці виклики реагувала російська влада? – За час війни практично кожного року мінявся уряд. Останній був призначений буквально на початку 1917-го. Ще було явище “распутінщини”, а за нею зневіра і неповага до царської сім’ї. Плюс корупція. Все це працювало на революцію. У Державній Думі опозиційні до царського уряду депутати були об’єднані в “Прогресивний блок”. Історики часто згадують знамениту промову Павла Мілюкова у Думі в листопаді 1916 року, в якій він критикував політику уряду у війні. Мілюков ставив питання: “Це зрада чи це дурість?” – що з них гірше. На початку 1917-го, після вбивства Распутіна, у суспільстві активно поширювалися чутки про швидкий державний переворот, після якого влада мала перейти до царевича Олексія, регентом до повноліття царевича мав стати великий князь Михайло Олександрович. Переворот очікувався вже у лютому 1917 року. Але замість нього спалахнула революція, яку ніхто не передбачав і масштаб якої не зміг збагнути. Отже, війна – це великий каталізатор революції. Можливо, якби не війна, то хід історії відбувся б по-іншому. – Революція відбулася б, але не сталося б жовтневого перевороту? – Можливо, не було б і самої революції – якби в країні продовжилися столипінські реформи, а політична еліта змогла б реорганізувати самодержавну систему у конституційну монархію, народи якої отримали б право автономії. Однак цього не сталося, Столипін був убитий, а цар Микола ІІ самотужки з завданнями часу вправитись не міг. Сьогодні його подають як людину ліберальних поглядів, доброго сім’янина, і так далі. Та для нього ноша влади виявилася непосильною. Не випадково він став “Миколою Кривавим” – тому що під час революції 1905 року дав наказ на розстріл мирної демонстрації. І він це пам’ятав! Міг би і у 1917 році вдатися до насилля, але не насмілився відкрито використовувати війська. Він вводив військове положення, відкладав засідання Державної Думи, але це не допомогло: Росія не витримала війни – ні економічно, ні збройно, ні психологічно.