Вчора в Нідерландах відбувся референдум, на якому 61% учасників проголосував проти ратифікації Угоди про асоціацію України з ЄС. Отже, навіть така “дрібна” євроінтеграція під питанням. “Єврооптимісти” та інші грантоїди вже почали типове для себе скиглення, пошук винних і т.д.
Звісно, якщо євроінтеграція була завданням для державних органів, якщо позитивний результат цього референдуму мав бути головним завданням певних посадових осіб – тоді наша влада спрацювала в звичному для себе режимі – “погано або дуже погано”.
Проте чи слід українцям вважати, що сталося щось погане?
Два роки в Україні війна, стільки ж триває окупація частини нашої території. Чи надала нам Європа, ЄС якусь суттєву допомогу? Наступ Росії зупинили ми чи вони?
Я не можу розглядати кредити, які нам надаються, як допомогу, оскільки вони, як мінімум, надаються під відсотки, а отже – кредитори на цьому заробляють.
Я не можу розглядати ті санкції проти Росії, які діяли чи діють як допомогу, оскільки вони ніяк не вплинули на загальний результат: Росія не повернула нам жодного шматка землі, який захопила.
Нам не було надано жодної одиниці зброї. За нас не воював жодний офіційний підрозділ жодної держави ЄС. Українці самі зорганізувалися та зупинили агресора. Також, можливо, якщо б в лютому-березні 2014 року на нас не тиснула Європа, ми б не втратили Крим. Принаймні, ми б за нього билися. І тоді, можливо, в Росії не вистачило сил піти в наступ на Донбасі.
Європа наразі слабка. Вона нічого не зробила по справі Боінгу, який збили росіяни, а в ньому були європейські громадяни. З Нідерландів, до речі. Європа не може нічого вдіяти з мігрантами, які атакують її по всіх фронтах. Європа програє терористичну війну проти ІДІЛ.
То чи потрібен нам такий союзник? Чи треба нам асоціація з ним?
З іншого боку – європейці, принаймні на рівні керівництва держав, прекрасно розуміють власну слабкість. Їм вистачає своїх проблем. Чи потрібні там ще й ми, зі своєю корупцією, війною та хаосом?
І головне: за потенціалом та можливостями Україна є абсолютно самодостатньою країною. В нас вистачає власних ресурсів: найкращі чорноземи, метали, марганець, уран, ліси і т.д. При нормальному управлінні, націоцентричній українській владі, за умов знищення корупції, хабарництва, олігархічних монополій ми здатні гуртувати інші держави навколо себе.
Поглянемо на Польщу, якій більшість стратегічних аналітиків прогнозують скоре лідерство серед не тільки східноєвропейських, але й серед євразійських країн (разом з Туреччиною). Хіба Польща має більші за нас ресурси та можливості?
Отже, стратегічна мета України має полягати виключно в наведенні ладу в себе вдома, на власній землі. А союзники при цьому самі з’являться, ще й в чергу стануть.
Юрій Гончаренко, для “Правих комунікацій”