Є один снайпер… рік тому орден отримав. Колись воював в Афгані. Жив в селі десь під Донецьком. І був трішки індефирентним відносно цієї війни. Поки лежав хворим, кадировці (найкращі православні воїни ДНР, зрозуміло), які проїжджали повз його село, зґвалтували і вбили його доньку і онучку…
…Він відлежався і пішов шукати українських добровольців. Знайшов. В батальон його прийняли. Став снайпером за старою звичкою. Якось йшли бої за один міст через одну річку неподалік від Донецька. Казали, що зник якийсь кадировський підрозділ, який кинули на допомогу молодій республіці ДНР. І цей снайпер чомусь довго не був у власному батальоні. Ну, для снайперів то таке – як кажуть “пішов в поіск”…
…Була страшна спека і кулемети перегрівалися. Опівдні до мосту підійшов снайпер. Він обережно поклав біля мосту гвинтівку і скривавлений ніж, але обережно ніс в руках дві голови. Він вийшов на середину моста. Ніхто не стріляв. Він поклав голови на середину моста. Дві бородаті голови. Він постояв над ними, закурив і пішов назад. Було спекотно і ніхто не стріляв…
Автор – Дмитро Білий