У розпорядженні ДП “Конярство України” 43 тис. га землі та 15 філій. Про ситуацію на одній з них Agravery.com розповів екс-виконуючий обов’язки керівника Стрілецького конезаводу, що на Луганщині, Ігор Скляров.
Стрілецький кінний завод № 60, що на Луганщині у с. Новострільцівка, своїм корінням сягає 80-х років XIX століття. Тут утримуються коні чистокровної верхової породи, якій немає рівних за швидкістю. У 2010 році кінний завод як філія увійшов до складу новоствореного держпідприємства «Конярство України», проти якого порушено справу про банкрутство. Податковий борг компанії сягає 31,9 млн грн. Колишній в. о. керівника конезаводу № 60 Ігор Скляров каже, що нинішнє керівництво філії вкрай неефективно управляє нею, коней утримують у неналежних умовах, тваринам бракує кормів.
Що відбувається зі Стрілецьким конезаводом?
— Коли державний кінний завод № 60 увійшов до складу ДП «Конярство України», то він фактично втратив свою самостійність. Очільників «Конярства України» призначає група осіб, яким цікава земля. Ці керівники потім погоджуються на всі умови, які їм пропонують компанії, що обробляють за договором землі кінних заводів. Наприклад, у нашого конезаводу підписаний договір про спільний обробіток землі із приватним кінним заводом «Мілленніум». Той оре, сіє і збирає урожай із наших земель. Потім виставляє нам рахунок про надання послуг, вартість яких у два-три рази завищена (документального підтвердження цього редакція Agravery.com не отримала). Відповідно Стрілецький завод розплатитись не може, росте кредиторська заборгованість. Загалом будь-які фінансові чи організаційні питання затверджує голова «Конярства України» при погодженні із арбітражним керуючим, який контролює стан роботи держпідприємства.
В якому стані був конезавод, коли ви його очолювали?
— Я сам родом з Новострільцівки, багато років пропрацював на цьому заводі інженером-механіком, потім був на державній службі. У червні цього року в ДП «Конярство України» мене призначили заступником керівника виробничого відділу і направили на Стрілецький кінний завод виконуючим обов’язки керівника філії. На момент мого приходу техніка там була розкрадена, будівлі розібрані, з 4700 га ріллі засіяно тільки півтори тисячі, а понад три тисячі гектарів поросли бур’янами.
На заводі більше ста коней, їх потрібно належним чином годувати, доглядати за ними, готувати до скачок. Варто й надалі виводити чистокровну верхову породу, в ідеалі це бізнес, який не може бути збитковим. А в ДП «Конярство України» з 2018 року накопичився більш як мільйон податкового боргу перед Новострільцівською сільрадою. Разом з тим на конезаводі є люди, які вміють правильно доглядати за кіньми, усього там працює біля 40 чоловік. Але з боку нового керівництва зараз немає жодного контролю за трудовим розпорядком.
А як, на вашу думку, складається ситуація на інших кінних заводах?
— Чесно кажучи, дуже важко окреслити реальну ситуацію на інших заводах. Але я думаю, що там вона не набагато краща. Зарплату всюди виплачують нерегулярно, термін заборгованості досягав семи-восьми місяців, проводились акції протесту, перекривались траси. Заборгованості по зарплаті гасились — і знову накопичувались (загальний розмір заборгованості ДП “Конярство України” по заробітній платі наразі становить 97,4 тис. грн, — Ред.). Громадськість подавала запити до Генпрокуратури, Держпраці, Верховної Ради, господарства відвідували народні депутати, зокрема, Вадим Івченко (заступник голови Комітету ВРУ з питань аграрної політики та земельних відносин, народний депутат 8 та 9 скликань від ВО «Батьківщина», — Ред.) — марно.
Чому ви припинили керувати кінним заводом у Новострільцівці?
— Я відмовився підписувати акти виконаних робіт по завищеній вартості. Попросив роз’яснення — мені їх не надали. Почав збирати техніку, піднімав питання про частину необроблених земель. Арбітражний керуючий підприємства Світлана Атаманенко збирала нас разом із керівництвом ДП «Конярство України» на Олександрійському кінному заводі. Я просив, аби нашому заводу дозволили самостійно обробляти землю. Цього року за господарювання «Мілленніума» сіно «перестояло» в полях до листопада. Тоді як я посіяв би багаторічні трави, насіння з них пішло би на продаж, солома — на корм коням. Мене підтримував тодішній в. о. голови «Конярства» Олександр Войний. У серпні нас обох «за власним бажанням» усунули з посад.
Скільки землі у користуванні Стрілецького кінного заводу і кому вона належить?
— Сьогодні вісім тисяч гектарів землі Новострільцівської сільради перебуває у користуванні філії ДП «Конярство України». Проблема в тому, що цю землю досі не розпаювали. Близько 15-ти років тому Стрілецький кінний завод вивели з переліку таких, чиї землі не підлягають розпаюванню. Уже були підготовлені документи, але тодішній голова сільради призупинив цей процес. У свою чергу, йому відповідна вказівка надійшла з району. Оскільки під розпаювання потрапляли також землі за межами села. Вони були у розпорядженні райради, яка зупинила розпаювання. У той час люди між собою говорили, що це «земля Королевської», мовляв, вона взяла її в оренду на 49 років по 13 грн/га, а потім у судовому порядку цю оренду скасували.
При грубому розрахунку Новострільцівській сільраді належить десять тисяч гектарів землі. Якби усі вони були розпайовані, наприклад, по три гектари на пай, то дохідність кожного паю від оренди склала би десять тисяч гривень. Загалом земля приносила б людям 30 млн грн на рік. Ми просто боїмося, що після відкриття ринку землі фонд держмайна продасть цю землю за три копійки, а селяни відповідно залишаться без паїв.
Чого ви прагнете досягти?
— Зміни керівництва ДП «Конярство України» та розпаювання земель кінних заводів Луганщини — Стрілецького, Новоолександрівського, Лимарівського та Новодеркульського. Люди мають вийти на ринок повноцінними учасниками і самостійно обирати — продати землю чи здавати її в оренду. Також ми хочемо, аби на землях Стрілецького заводу господарював нормальний інвестор, який буде обробляти всю наявну ріллю, створювати робочі місця, сплачувати податки. Два роки тому наші землі обробляло фермерське господарство «Криничне» (Міловський район, Луганщина — Ред.), однак «Мілленніум» їх витіснив. «Криничне» вчасно платило робітникам зарплату, використовувало землі з дотриманням сіврзміни, утримувало коней, господарство також допомагало місцевим школі, садочку, будинку культури, відгукувалось на потреби сільради, чистило дороги. У них в бізнес-плані прописано, що рентабельність виробництва на наших землях складе 40%. Цього вистачить, аби поступово відремонтувати наші виробничі приміщення. Зараз же конезавод розкрадають.
Якщо буде конкурс на посаду голови ДП «Конярство України», ви братимете участь?
— Я не знаю, мені не пропонували.
Ви вже не працюєте на Стрілецькому кінному заводі. Навіщо вам турбуватись про його долю?
— У 2018 році я був помічником-консультантом народного депутата України Олексія Рябчина (народний депутат 8 скликання, обраний від ВО «Батьківщина», нині – заступник міністра енергетики та захисту довкілля — Ред.), і до мене звертались люди з питаннями щодо кінного заводу. Зараз я ніде не працюю, але продовжую свою громадську діяльність.