Цим матеріалом ми розпочинаємо серію публікацій розслідувань Руху опору капітуляції з серії “Лапті реваншу”. Сьогодні перший матеріал – про Руслана Демченка, першого заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони та радника Президента України Володимира Зеленського. А на думку активістів – комісара капітуляції. Далі – авторський матеріал.
Демченко – комісар капітуляції, перший заступник Секретаря РНБО Закінчивши школу, Руслан був призваний до лав радянської армії. Після демобілізації він вступив до Інституту міжнародних відносин Київського державного університету ім. Т. Шевченка. У 1989 році Демченко отримав диплом спеціаліста-міжнародника і перекладача з англійської мови.
Під час навчання в університеті Демченко потрапив в поле зору співробітників КДБ, як перспективний кандидат. Після факультету міжнародних відносин Київського університету ім. Т.Г. Шевченко закінчив Червонопрапорний інститут імені Ю.В. Андропова КДБ СРСР (нині Червонопрапорна академія зовнішньої розвідки).
Після здобуття Україною Незалежності Демченко працював в МЗС і до приходу до влади Януковича встиг попрацювати в різних посольствах (США, Туреччина, був послом України в Сербії та Чорногорії). З політичних посад – працював і Адміністрації Кучми та в Секретаріаті Ющенка. Займався переважно питання пов’язаними з зовнішньою політикою, хоча у 2006-2010 роках очолював Офіс Президента Ющенка. Після приходу Януковича став першим заступником К.Грищенка, а потім його наступника – Кожари. При Порошенку був радником Президента.
Саме в період Януковича чітко проявилась проросійська сутність Демченка. Зокрема Руслан Демченко був ключовою фігурою в підготовці Харківських угод. Угод, які зробили російську агресію в Криму практично неминучою. Цікаво також те, що згодом у 2013 році саме Демченко офіційно заявляв про неможливість денонсації вказаних угод.
Демченко формулював і розсилав по посольствах вимоги, хто і що повинен говорити на зовнішньополітичній арені. Він особисто перевіряв, як працюють посольства в питанні публічної компрометації Юлії Тимошенко і Юрія Луценка, а з урахуванням цього – погоджував всі кадрові рішення в міністерстві. Без візи Демченко було заборонено поширення будь-якої інформації від імені МЗС.
Також Руслан Демченко відзначився і під час Революції Гідності. Ввечері 18 лютого, коли спецпідрозділи міліції атакували Майдан, в Міністерстві закордонних справ проходила зустріч глав іноземних диппредставництв з керівництвом МЗС, МВС та СБУ. Після обіду 19 лютого відбулася ще одна така зустріч. Протягом години на кожному з раундів дипломатів намагалися переконати, що на Майдані знаходяться озброєні терористи, а міліція взагалі не застосовує зброї.
Демченко “працював ефективно” і з українськими дипломатами. Ще на початку лютого, коли в МЗС почала утворюватися “внутрішня фронда” і почався збір підписів під відкритим листом українських дипломатів до влади, Демченко викликав “на розмову” першого номера в підписному листі, Андрія Дещицю, вимагаючи передати паролі доступу до вебсторінок.
Після перемоги Революції Гідності Демченко потрапив під люстрацію, але за наполяганням Росії був включений в мінський переговорний процес. Правда тоді, він отримав лише статус позаштатного радника Президента без допуску державної служби та державної таємниці. Він так і залишався люстрованим. Зеленський проігнорував не лише цей факт, а й закон про люстрацію, який забороняє призначати Демченка на посади в державній владі.
В теперішній владі Демченко, як вже зазначалось, курує роботу української розвідки. В цьому контексті, неоднозначно виглядає його роль в нещодавньому скандалі з провалом операції СБУ та ГУР МОУ щодо арешту «вагнерівців» (хоча вони не мали на той момент відношення до ЧВК «Вагнер», а просто були військовими найманцями). Ряд ЗМІ та експертів вказували на те, що саме він спільно із Єрмаком могли докластись до провалу операції передавши дані Росії. Крім того, являється прихильником повного виконання Мінських угод саме в російській інтерпретації – тобто, де-факто, він робить все для капітуляції України. Для цього він не лише використовує свій доступ до даних розвідки, таємної інформації та наближеність до Президента, а й займається дискредитацією ЗСУ заявляючи, що саме українська армія є винною в обстрілах на Донбасі. Подібну заяву навіть доводилось спростовувати на рівні Генштабу ЗСУ.
Зважаючи на факти його біографії можна стверджувати, що Демченко працює на спецслужби Кремля ще з 90-х років, і ніяких таємниць в українській розвідці для Росії не існує. Провал нещодавньої спецоперації з «вагнерівцями» в Білорусі органічно відповідає діяльності Руслана Демченко в Україні.
Однозначним на сьогодні є одне – Руслан Демченко це загроза національній безпеці України і його присутність на стратегічно важливих посадах є небезпечною. Він розробляє і втілює політику «примирення» із Росією на умовах вигідних Путіну. В інтересах України є негайне звільнення цього чиновника та розслідування його діяльності. І лише від Зеленського залежить, яке буде прийнято рішення – в інтересах України чи в інтересах Єрмака та Росії. Саме Президент буде нести одноосібну відповідальність за все, що буде зроблено Демченко поки він має посаду, вплив та інформацію.