Про це пише у своєму блозі «Час сильних лідерів» експерт з питань безпеки Андрій Бондаренко. Автор зауважує що в країнах, які постійно перебувають під впливом безпекових загроз і воєнних дій, великі надії громадянами покладаються саме на військових – не лише, як на захисників, а й суспільно-політичних діячів.
На думку експерта, в переломні періоди історії найефективнішими ставали лідери з реальним бойовим досвідом, які мають унікальні фахові знання, навички й зв’язки. Традиційна ж політична еліта мирного часу в умовах безпекових викликів і гібридної війни малоефективна. Вона продовжує перейматися постійними чварами та внутрішніми протистояннями не має належного бачення системних дій, які потрібно запроваджувати негайно, не розтринькуючи час на політичні ток-шоу.
Бондаренко наводить приклади зі світової історії: Олександр Македонський, Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький Наполеон, генерал де Голль, Вінстон Черчилль, Ататюрк – всі вони проявили себе як воїни та полководці, а лише згодом як державники, яких поважали у світі.
Серед сучасних політиків передусім на думку спадає приклад Ізраїлю, в якому головний політичний пул країни сформували саме учасники бойових дій. Перший прем’єр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон мав значний військовий досвід. Аріель Шарон – взагалі легенда ізраїльських спецслужб. Іцхак Равін перш ніж стати політиком зі світовим ім’ям керував низкою бойових операцій у складі спецназу. Промовистою є біографія чинного прем’єра Ізраїлю Нафталі Бенета, який служив у спецназі Саєрет – елітному підрозділі Армії Ізраїлю.
Також до теми можна згадати легендарного сенатора США та друга України Джона Маккейна. Капітан військової ескадрильї Армії США у В’єтнамі, який вижив в полоні і став згодом найвпливовішим сенатором-республіканцем у Парламенті США.
Про запит українського суспільства на політиків з військового середовища свідчать і соціологічні дослідження. В рейтингу довіри серед усіх державних інституцій Збройні Сили України традиційно займають першу сходинку. Багато респондентів наводять Армію як приклад чи не єдиної державної структури за яку «не соромно», згадуючи гідні дії військових в обороні країни від російської агресії та участь в миротворчих операціях ООН.
Нещодавня операція з евакуації іноземних громадян із Афганістану, про яку з захопленням повідомляли світові медіа, додала українським воїнам популярності не лише на батьківщині, а й в усьому світі.
Втім, військові та представники безпекового блоку в українській політиці – явище далеко не нове. Серед причетних до становлення оборонно-безпекового сектору доби Незалежності такі особистості як академік Володимир Горбулін та покійний генерал Євген Марчук. Військовий бекграунд бачимо в колишнього лідера «Громадянської позиції», полковника Анатолія Гриценка чи колишнього голову СБУ Ігоря Смешка, щоправда, останні не проявили себе у протидії новітній російській агресії та не вийшли за межі парадигми «старої» політики.
Постмайданна епоха привела у в політику багатьох представників силового блоку держави. Можна згадати народного депутата, «кіборга», Романа Костенка чи народного депутата, генерал-лейтенанта Михайла Забродського. Медійно впізнаваними стали колишній командувач ССО Ігор Луньов та колишній керівник Служби зовнішньої розвідки генерал-лейтенант Валерій Кондратюк. Ці люди вже отримали значний політичний та адміністративний досвід.
Останнім часом в інформаційному полі також активно з’являються головнокомандувач ЗСУ, генерал-лейтенант Валерій Залужний, начальник Генерального штабу ЗСУ, генерал-лейтенант Сергій Корнійчук, начальник Головного управління розвідки МОУ бригадний генерал Кирило Буданов.
Андрій Бондаренко наголошує, що «на зміну паркетним радянським генералам приходять покоління бойових офіцерів з іншою освітою та цінностями, безцінним досвідом війни за Незалежність, з інноваційними знаннями та новими аналітичними підходами. Ці люди професійно сформувались під час новітньої російської агресії. І співпраця із західними союзниками та сприйняття Росії, як ворога, для них є базовими речами».
Українське суспільство переживає нелегкі часи. Безперервні спецоперації ворога, які мають на меті підірвати довіру до українських української держави, до політиків, моральних авторитетів, військових лідерів і командирів, покликані все більше посіяти в нашому суспільстві страх, зневіру, почуття тривоги та приреченості.Все це змушує суспільство шукати собі сильних лідерів із військовим досвідом. На противагу цьому запиту проти перспективних представників військового середовища регулярно проводяться інформаційні операції, щоб максимально дискредитувати їх в очах громадськості. Прикро що організаторами таких медіавійн часто є не країна-агрессор, а вітчизняні політики, які переймаються не безпекою держави, а появою потужних конкурентів в політикумі.
Підсумовуючи, експерт з питань безпеки Андрій Бондаренко стверджує що українські військові мають всі шанси на успіх в політиці. Вони мають довіру українського суспільства та авторитет у міжнародних партнерів. Вони сприймаються як нове покоління українських силовиків для яких «гідність» та «честь» – не порожні слова. Вони мають бойовий досвід і здатні перезавантажити нашу політику, покласти край постійній корупційній метушні та скандалам, із яких не вилазить стара політична еліта.