Не претендую на об’єктивну істину, не маю повної інсайдерської інформації, відповідно – не робитиму висновків, які можуть бути помилкою. До вашої уваги звичайний репортаж про Марш національної гідності, який організували 22 лютого ВО Свобода, Правий Сектор та Національний Корпус (Азов) та питання, які виникли під час відвідин цього заходу.
Як відомо, в період з 18 по 22 лютого ціла низка організацій запланувала свої заходи в центрі Києва. Попри те, що всі вони переважно декларувалися поминальними, державницькими тощо, використання партійної символіки та політична риторика говорила про зворотне – всі, хто мав можливість, використовували ці дати у своїй політичній боротьбі.
З метою «безпеки громадян», поліція обмежила рух транспорту по Хрещатику та прилеглим вулицям, а також встановила рамки з металодетекторами на всіх входах та перегородила проходи металевими решітками. Це викликало справедливе обурення містян та гостей Києва, але влада апелювала до питання безпеки, і 20 лютого похвалилася успіхом – саме завдяки цим рамкам було затримано хлопця з бойовою гранатою. Проте 22 лютого рамки і решітки зникають, незважаючи на те, що був оголошений наймасовіший з усіх заходів і від радикальних націоналістичних організацій, одну з яких (ВО Свобода) міністр Аваков та інші публічно звинувачували в тероризмі (справа 31серпня 2015 року).
Замість рамок, металодетекторів та посилених нарядів поліції та Нацгвардії (20 лютого оголошувалося про 6-8 тисяч правоохоронців) Хрещатик з боку Бессарабської площі перекрила група з 8 поліцейських, ще одна – в 5-10 осіб, курсувала Хрещатиком від Майдану Незалежності. більше поліцейських на центральній вулиці Києва не спостерігалося.
Колона націоналістів вишикувалася від перехрестя вулиць Банкової та Інститутської, і закінчувалася на Майдані Незалежності. Приблизна кількість учасників – до 10 тисяч осіб. Впадало в очі змагання ВО Свобода та Національного Корпусу в бажанні виставити більшу кількість учасників зі свого боку. І якщо свободівці, напевно, мобілізували весь наявний партійний ресурс, то НК пішов поганим шляхом залучення якихось незрозумілих особистостей. І якщо початок колони складали явно ідейно вмотивовані бійці, ультрас та активісти, то другу частину – звичайні студенти, «спортіки» та “флагомахи”. Це все було прикрито брендованим одягом Національного Корпусу (вітровки, шапки, бандани тощо), що напевно стало в немалу копійку. Особливо це стало помітно під час мітингу під ВР, коли ці учасники дозволяли собі голосно сміятися під час виконання Державного Славня чи Молитви українського націоналіста.
Коли колона прийшла під будівлю Верховної Ради, стала помітна теж незначна, порівнюючи з попередніми днями, кількість правоохоронців. Акція найбільш масова – кількість поліції найменша. Чому?
Однією з «фішок» заходу було висунення спільного для трьох дійсно найпотужніших націоналістичних партій ультиматуму владі. Які мали оголосити з трибуни ВР. І оголосили, не зустрівши жодного спротиву, ні ззовні, ні всередині, коли Андрію Білецькому фактично одразу надали слово. Чи надають слово у ВР кожному, хто його в такий спосіб попросить?
В ЗМІ, в коментарях політиків цей захід називають першим на шляху об’єднавчих процесів, що почалися між цими трьома партіями. І цілком логічно, що кожен з учасників прагнув максимально продемонструвати свої можливості. Проте ті, хто за чутками неформально підтримують одну з партій-організаторів, здається, трохи перестаралися в демонстрації можливостей. Звільнення Києва від поліції, вільний прохід до ВР і вільний мікрофон на головній трибуні країни – це круто, але погано тхне. Особливо як для об’єднання націоналістів.
А випадкові люди під партійним одягом зробили цей захід найбільш фейковим з усіх, що відбувалися в ці дні. Попри дійсно хорошу бойову та революційну славу всіх трьох організацій. І яку тепер вагу має беззаперечно правильний ультиматум владі, що виголосив Андрій Білецький?
