Після перемоги у Холодній війні Захід перебував в розслабленому стані – повний Happy end. Здавалося, що з імперією зла вже покінчено назавжди. Але не так сталося. У Росії крок за кроком відновилася ця сама імперія в значно більш небезпечнішому вигляді. Російська Федерація ігнорує міжнародний порядок, веде вкрай агресивну політику державного тероризму та підтримує усі можливі терористичні держави і рухи.
Вже понад три роки триває неоголошена війна Росії з Україною. І ця кривава «гра» Москви має усі шанси перетворитися на затяжний конфлікт, якщо підходи світової спільноти до трагічних подій в Україні кардинально не зміняться.
Цілком очевидно, що Путін затіяв гібридну війну на виснаження України. І в цьому випадку тільки «фінансових ін’єкцій» Заходу недостатньо, аби українці змогли вистояти під потужним тиском новітньої московської імперії.
«Російська цивілізація» відрізняється від західної тим, що їй не вистачає поняття об’єктивної істини і закону як обов’язкової сили.
Росія може домовлятися про угоди, укладати угоди, але не буде цих угод дотримуватися.
Вона, в перший зручний для неї момент, їх легко розірве, пояснюючи це своє рішення тим, що під час підписання домовленостей її, мовляв, неправильно зрозуміли.
«Логіка» геополітичних амбіцій Москви ґрунтується на тому, що Російська Федерація має ядерний потенціал, щоб знищити цю планету, і тому вона вимагає до себе «поваги».
Кремль не має поваги до світового порядку
Від самого початку в Кремлі планували, що коли Сполучені Штати і Росія сядуть за стіл переговорів, то запропонована Білому дому російсько-американська співпраця полягатиме в тому, щоб там погодилися з новим переділом світу на путінських умовах.
Що мало б означати погодитися з тим, що Росія забрала собі Крим, силою веде гібридну війну з Україною і дестабілізує її, намагаючись демонтувати українську державність, хоче встановити газопровідну гегемонію в Європі, руйнує Євросоюз провокуючи потоки біженців із Сирії й утримуючи за будь яку ціну диктаторський режим Башара Асада.
Тому варто відкинути надмірний оптимізм та ідеалістичну віру в те, що з Москвою можливо домовитися, використовуючи лише дипломатичні засоби.
Кремль не має ні моралі, ні почуття обов’язку, ні поваги до світового порядку. Жодна велика угода з Росією не принесе нічого хорошого, якщо холоднокровно і виважено не поставити Росію на місце.
Росії потрібно, щоб їй допомогли в нейтралізації або ліквідації НАТО, скасували санкції, погодилися з вторгненням в Україну, а також заплющили очі на її підтримку диктаторського режиму Асада.
Але це тільки початкові «хотіння» Путіна. Якщо з ними погодитися, то далі він забажає відновлення «Великої Росії» на всіх територіях, які колись колонізував Радянський Союз, і визнання за Москвою статусу повного контролю над Євразією.
Також Москва й досі ніяк не здатна змиритися з тим, що країни Східної Європи не хочуть більше бути контрольованими Москвою, а можуть вибирати ті альянси, які вважають за потрібне.
Необхідно сформулювати більш чітку позицію стосовно України і Росії
Цинічний і лицемірний Путін робить вигляд, що він «допомагає» в Україні етнічним росіянам.
Та це не протистояння українців з росіянами, а українців, росіян, євреїв та громадян інших національностей, котрі живуть в Україні, з «радянцями».
Тими, хто й досі ментально перебуває під впливом давно вже покійного Радянського Союзу.
Україна хоче стати сучасною і продуктивної частиною Європи, але поки Росія не припинить свою військову агресію, цього досягти не вдасться.
Мрія переважаючої більшості українців – це інтеграція з Європейським союзом і НАТО.
І тут, враховуючи нинішнє протистояння України з Росією, Захід мав би сказати Україні, коли у неї може з’явитися на це шанс.
Здавалося, що Російська Федерація була б безсила проти об’єднаної Європи, однак Кремль робить все для того, щоб Європа не виступала єдиним фронтом, вбиваючи «клин» у європейську єдність.
На жаль, з боку Заходу й досі не має єдиних підходів щодо Російської Федерації. То ж чи не варто сформувати більш чітку позицію стосовно Росії?
Оскільки відсутність цієї позиції, принаймні останні 10 років, потурала розширенню військового і невійськового втручання Росії далеко поза її кордони.
Не говорячи про так зване «ближнє зарубіжжя», яке в Кремлі вже порахували своїм «заднім двором».
У Заходу є реальна можливість поставити Росію на місце
Нині Росія розглядає себе не інакше, як супердержаву, і хоче, щоб з нею відповідно рахувалися, як із супердержавою.
Не варто сподіватися, що Москва коли-небудь буде дотримуватися будь-яких правил світового порядку, якщо вони не будуть створені під її бачення.
Ще в 2007 році в Мюнхені Путін дав чітко зрозуміти, що найкращим світовим порядком буде багатополярність.
Свою позицію він не змінив. Тому ніяк не можна закривати очі на цю проблему.
«Майстер КГБ» наївно впевнений, що варто лише переконати європейців у тому, що НАТО є проекцією на Європу американських цінностей, що ставить ЄС в роль підпорядкованого партнера американським інтересам, і вони відразу ж перекинуться на бік Росії.
Російська Федерація не вгамується добровільно, і це вже зрозуміло. Завдяки економічним санкціям США і ЄС відбулося різке падіння ВВП Росії.
Але Путін та його оточення не бажають нічого змінювати, оскільки погіршення рівня життя пересічних росіян їх зовсім не стосується.
Путін визнає і поважає тільки силу. Тому йому потрібно нагадати, що вторгнення до суверенної країни є справою, котра не залишиться безкарною. А за все те, що він робить в Україні, доведеться відповідати.
Москва не хоче віддавати, як вона вважає, свою сферу впливу: Східну Європу, Кавказ і Середню Азію.
Однак для серйозного протистояння з Заходом у Російської Федерації немає ні ресурсів, ні, що набагато більш важливо, – ідеології. Їй просто нічого запропонувати в ролі цивілізаційного меседжу.
Нині у Заходу є реальна можливість поставити Росію на місце.
Для цього потрібно різко посилити санкції у фінансовому секторі і, можливо, нарешті зменшити можливості Росії співпрацювати з глобальною фінансовою системою, відключивши Росію від банківської системи платежів SWIFT та перекрити для російського бізнесу контакти з західними партнерами.
Путін і російський політичний істеблішмент почне задумуватись над закінченням «української авантюри» лише тоді, коли вони дію санкцій відчують конкретно на собі.
Тому, чи не варто було б подумати над тим, щоб для початку арештувати маєтки та іншу нерухомість найближчих соратників Путіна на Заході?
І причина для цього може бути дуже вагома – незрозуміле походження мільйонних коштів, за які усе це було придбано.
Не кажучи вже про блокування рахунків путінських соратників у західних банках, більшість з яких давно вже відомі західним спецслужбам.
Російська «гра» з Україною невиправдано затягнулася. Але не можуть українці так довго залишатися в епіцентрі протистояння Москви з демократичним світом.
Україна потребує допомоги, тому необхідно приймати швидкі і правильні рішення…
Віктор Каспрук – незалежний політолог
Радіо Свобода
