У березні на підприємствах, які працювали в українському правовому полі на територіях самопроголошених «ДНР» та «ЛНР», ватажки бойовиків ввели т.з. зовнішні адміністрації. З цього моменту законні власники втратили над ними контроль та припинили сплачувати зарплати співробітникам. Наразі, принаймні офіційно, зупинено будь-який товарообіг з непідконтрольною частиною Донбасу.
Тим часом, голова самоназваної «ДНР» Олександр Захарченко, який раніше вже обіцяв «лавиноподібні інвестиції» в економіку Донбасу, запевнив, що всі підприємства будуть працювати в штатному режимі та виготовляти продукцію на експорт. Щоправда, куди саме не уточнив. Попереднє керівництво підприємств стверджує, що це неможливо.
Громадське з’ясувало, що насправді відбувається на захоплених шахтах та заводах, і яка доля їхніх працівників.
З 1 березня про повну втрату контролю над підприємствами на захопленій бойовиками частині Донбасу заявила група олігарха Ріната Ахметова System Capital Management (СКМ).
Йдеться про 33 підприємства, серед яких — Єнакієвський металургійний завод, шахта «Комсомолець Донбасу», Харцизький трубний завод, «Свердловантрацит». Серед інших підприємств під повний контроль бойовиків перейшли: Шахта імені Засядька, ЦОФ «Колосниківська», Ясиновський коксохімічний завод, Міжрегіональний промисловий союз, Донецький електротехнічний завод, концерн «Стирол», підприємства французької компанії Air Liquide, інтернет-провайдер «Тримоб», логістичні компанії «Інвест-транс» та «Росукртранс», Міжнародна школа «Григорівська», яка так і не встигла розпочати роботу.
Люди, які втратили зарплати, не ризикують виїхати за межі «республік»
На підприємствах Ріната Ахметова на непідконрольних територіях працювали 60 тисяч співробітників. З моменту втрати контролю всі вони офіційно втратили роботу. Після цього в структурі СКМ було створено Центр підтримки персоналу – спеціальний підрозділ, який має допомогти охочим працевлаштуватися на підприємствах групи на контрольованій урядом території.
screenshot з соцмереж
За даними прес-служби ДТЕК, лише 670 співробітників холдингу заявили про своє бажання скористатися цією можливістю. Здебільшого це управлінці, а не рядові робітники. Керівництво говорить, що процес ще триває.
У спільнотах працівників «ВКонтакте» до перспективи переїзду та працевлаштування на інших підприємствах ставляться скептично. Дехто звернувся до Центру, проте пропозицій так і не отримав. Інших спиняють страхи, пов’язані з переїздом, – необхідність винаймати житло та сплачувати комунальні послуги, тарифи на які значно зросли.
screenshot з соцмереж
screenshot з соцмереж
«Передзвонили з Кривого Рогу і запропонували галімого електромонтера за 4500 гривень. Житлом не забезпечують, більше вакансій немає. Житло, сказали, здають в районі 2000 гривень», — пише в одній з груп «Метінвесту» «Вконтакте» користувач.
screenshot з соцмереж
НЕСМІЛИВИЙ ПРОТЕСТ
Джерела Громадського на непідконтрольних територіях стверджують, що життя на підприємствах завмерло, виплати зарплат заморожені, а співробітників масово відправляють у неоплачувані відпустки. Є вже декілька спроб невдоволених колективів протестувати.
Як повідомляли «Новости Донбасса», 19 квітня близько 60 працівників донецької шахти імені Засядька (до «націоналізації ДНР» належала депутату від «Опозиційного блоку» Юхиму Звягільському) прийшли на площу Леніна в Донецьку, щоб спитати, що станеться з їхніми зарплатами в «перехідний період» та після нього.
Видео Donbas Public TV
Акція була анонсована в соціальних мережах. Проте саме в цей час влада міста влаштувала розважальні заходи для молоді, перекривши доступ на головну площу. Тоді шахтарі вирушили під стіни т.з. «міністерства вугілля та енергетики». Сепаратистські ЗМІ написали про зустріч чиновників т.з. «ДНР» з мітингарями.
Фото з сайту бойовиків
В наступні два дні т.з. «мінстр вугілля ДНР» Едуард Галенко зустрівся з працівниками ще двох шахт – №22 «Коммунарська» та «Щегловська-Глибока». Гірникам обіцяли зарплати та сплату заборгованості за січень-лютий 2017 року. Після цього повідомлень про шахтарські протести в ЗМІ не було.
Натомість у тематичній групі «ВКонтакте» «Шахты Донбасса» гірники активно обговорюють ситуацію на підприємствах вугільної галузі. Тут з’явилися т.з. пости-переклички, в коментарях під якими вони обмінюються новинами та чутками про виплати зарплат.
screenshot з соцмереж
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Спецпроект «Сіра Зона»: як живуть робітники заблокованих підприємств Донбасу
screenshot з соцмереж
Судячи з коментарів, багато людей так і не дочекалися зарплат, доведені до відчаю і готові на будь-який підробіток: «Можу перекопати город. Дрібні роботи або шабашки. В кого є – пишіть в особисті повідомлення. 2 місяці вже у безоплатній відпустці і зарплату за січень не віддали. Повна дупа. Двоє діток, добре, що батьки трохи допомагають», — пише працівник однієї з копалень Шахтоуправління «Донбас».
screenshot з соцмереж
Громадському вдалося поспілкуватися з працівниками низки підприємств, захоплених бойовиками на початку березня. З міркувань безпеки ми змінили їхні імена.
ШАХТАРІ ДОНБАСУ: «ДЛЯ НАС НАСТАЛИ 90-ті»
Шахта «Комсомолець Донбасу» в Кіровському – одне з найбільших вуглевидобувних підприємств в Україні. До березня 2017 року належала групі ДТЕК Ріната Ахметова. У 2014-му інфраструктура постраждала під час бойових дій, проте підприємство продовжувало працювати.
Шахта «Комсомолець Донбасу» в Кіровському Фото: Олена Меркулова
На початку березня голова т.з. «ДНР» Олександр Захарченко призначив «куратором» шахти «міністерство вугілля ДНР». Гірники розповіли Громадському, що наразі покупця на видобуте вугілля немає (до «націоналізації» воно постачалося на контрольовану Києвом територію), працівників масово відправляють у відпустки за власний рахунок.
«Сильно урізали ставки. Щоб вийти на українську зарплату тепер премія повинна бути приблизно 100%. Але про премії зараз ніхто і не мріє. Взагалі керівництво зберігає якусь дивну мовчанку… Гроші, якщо і сплачують, то невчасно. Люди, звичайно, невдоволені. З кожним днем все більше. Хто має куди піти — звільняються. Для шахтарів Донбасу настали 90-і. І не тільки для них», — каже працівник «Комсомольця» Дмитро (ім’я змінене).
Хрестівка (до 2016 року Кіровське) – невелике містечко поблизу Єнакієвого, площею близько 7 квадратних кілометрів. «Комсомолець Донбасу» — містоутворююче підприємство, вся економіка зав’язана на шахті. Якщо її закриють, — під загрозою виживання опиниться близько 25 тисяч людей. Після втрати контролю у ДТЕК відмовилися виплатити робітникам вихідну допомогу. А на стягнення виплат через суд не всі готові витрачати гроші й сили.
«Заборгованість, що залишилася від ДТЕК, зависла. Профспілка не придумала нічого кращого, як знайти юристів, яким люди самі повинні платити тисячі рублів, щоб повернути свої гроші. Ось такі справи. Одні сподіваються на краще і чекають, інші втратили віру і бухають…» — розповів Громадському Олексій (ім’я змінено), колишній працівник шахти.
Частина шахтарів не бачить іншого виходу, окрім як поїхати з Хрестівки.
«Багато молодих хлопців, зневірившись, вимушені їхати працювати в Україну або Росію, бо потрібно годувати сім’ї. Та й жити на ті гроші, які тут платять, – нижче людської гідності», — каже Олексій.
МОСПИНЕ: «БЕРЕМО У КРАМНИЦІ ПРОДУКТИ В БОРГ»
Моспинське вугільно-переробне підприємство здійснює збагачення вугілля марок Т, Г та ДГ для подальшого спалення на теплоелектростанціях. Розташоване у місті Моспине на південний схід від Донецька. Населення – близько 10,5 тисяч людей.
Моспинське вугільно-переробне підприємство Фото: ДТЕК
15 березня в ДТЕК заявили про втрату контролю над цим підприємством. Працівники розповіли Громадському, що не отримали вихідної допомоги після фактичного звільнення ДТЕКом, а також мають тепер проблеми з банком ПУМБ (належить Рінату Ахметову), на картки якого отримували зарплату до «націоналізації», та де мали кредити.
«Я не знаю, як тепер повертати кредит. Зарплату не дали, а тепер банк надсилає СМС-ки: у вас заборгованість!» — обурюється Андрій (ім’я змінено).
Громадське декілька разів зверталося до прес-служби ДТЕК з проханням прокоментувати цю інформацію, проте відповіді так і не отримало.
Колега Андрія Руслан (ім’я змінене) каже, що розмір зарплат скоротився удвічі і тепер вижити на ці гроші неможливо.
«Вугілля приходить, робота є, але зарплата мізерна. Я слюсар 4-го розряду, зарплата 4500 рублів (2 тисячі гривень). Це дуже мало. При Україні в рублях було 8 – 9 тисяч», — розповідає чоловік.
За словами Руслана, зважаючи на ціни в т.з. «ДНР», вищі за середньоукраїнські, щоб нормально жити, сім’ї з трьох людей необхідно близько 15 тисяч рублів на місяць (7 тисяч гривень).
«Живемо у власному будинку. За світло, воду та вивезення сміття платимо 1000 рублів на місяць. Базових продуктів (цибуля, картопля, буряк, капуста тощо) можемо дозволити собі на півмісяця. Лишається менше тисячі. Далі – беремо в крамниці продукти в борг. Не знаю як інші, а я думаю звільнятися», — розповідає Руслан.
ЄНАКІЄВСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЗАВОД: «ПЕРСПЕКТИВ ДЛЯ СЕБЕ НЕ БАЧУ»
Єнакіївський металургійний завод – «рідне» підприємство екс-президента-втікача Віктора Януковича. Тут в молоді роки він працював газовиком. До «націоналізації» належало до групи «Метінвест» Ріната Ахметова. Спектр продукції широкий, частина її експортувалася.
Єнакіївський металургійний завод
В лютому 2017 року завод практично зупинив роботу через блокаду транспортних шляхів – не отримував необхідну для виробництва сировину. 27 квітня на підприємство приїхав голова самопроголошеної «ДНР» Олександр Захарченко в супроводі підконтрольних йому ЗМІ та з урочистостями «запустив» законсервовану доменну піч №5.
«Через два тижні піде чавун. Залізорудна сировина отримана з Російської Федерації. Сімдесят відсотків продукції буде використовуватися для внутрішнього ринку, у нас добре розвинені промислові підприємства, здатні споживати велику кількість металу, а надлишки будуть експортуватися», — заявив Захарченко.
Ватажок сепаратистів запевнив, що ЄМЗ забезпечить роботою до 7 тисяч людей. Проте працівники підприємства налаштовані не так оптимістично.
«Все якщо не зовсім погано, то близько до цього. З приходом нових керівників людям видали так звані «підйомні». Всім різні суми. В середньому близько 3500-4000 рублів. Щоб ви розуміли, якщо до цього я отримувала десь 6000 гривень на місяць чистими, то отримати 3500 рублів – це просто жах. Курс 1:2», — каже співробітниця ЄМЗ Катерина (ім’я змінено).
Скорочень, за її словами, не було. В них немає сенсу – адже всім значно знизили зарплати.
«Зараз завод толком не працює. Так, його начебто намагаються запустити. Але не ясно, де шукати ринки збуту, звідки постачати сировину», — сумнівається Катерина.
Працівник ЄМЗ Олег (ім’я змінене) розповів, що якусь частину сировини таки завезли, проте не в повному обсязі.
«Перспектив для себе я не бачу», — зізнається чоловік.
ГОРЛІВСЬКИЙ СТИРОЛ: «ОБІЦЯЮТЬ ЗАПЛАТИТИ ВКІНЦІ ТИЖНЯ, І ТАК ВЖЕ ЧОТИРИ МІСЯЦІ…»
Не краща ситуація і на підприємствах, які до введення зовнішніх адміністрацій належали іншим власникам.
На колишньому концерні Дмитра Фірташа «Стирол», який виробляє мінеральні добрива у Горлівці, зарплати припинили платити ще у січні, коли тільки почалося блокування залізничних шляхів на підконтрольних територіях. У квітні деякі робітники отримали від 200 до 400 гривень. Відтоді про гроші не чути. Виробництво зупинено повністю, проте більшість людей продовжують ходити на роботу.
Горлівський концерн «Стирол» Фото: stirol.ostchem.com
«Вже чотири місяці обіцяють заплатити в кінці тижня. Мабуть, він ще досі не настав…» — розказав Громадському співробітник заводу Володимир (ім’я змінено).
Як заявили у Захарченка, за «Стирол» тепер відповідає т.з. «міністерство промисловості та торгівлі ДНР». Куратори обіцяють згодом поновити роботу кількох цехів, що буде з рештою – невідомо. Щоправда нова адміністрація поки що майже нікого не звільнила, окрім пенсіонерів.
«З 11 квітня практично весь завод відправили додому на 2/3 зарплати (так зазвичай відбувається, коли робота припиняється з ініціативи самого підприємства), хоча і ті не платять. По зарплаті заборгованість 50% січня, весь лютий, березень, квітень», — розповіла Громадському співробітниця «Стиролу» Вікторія (ім’я змінено).
ЩО ДАЛІ?
Якщо забезпечення захоплених підприємств російською сировиною можливо, то зі збутом продукції будуть проблеми, зокрема це стосується вугілля.
«Говорити про поставки цього вугілля в Росію, мабуть, немає сенсу. Тому що в Росії ринок повний. Додайте ще розмитнення та всі інші платежі. Це вугілля там буде неконкурентоздатним», — в коментарі Громадському сказав Григорій Клешня, директор з якості Авдіївського коксохімічного заводу.
Саме на Авдіївський коксохім до «націоналізації» йшло вугілля з «Краснодонвугілля» та шахти «Щегловська Глибока», які зараз опинилися під контролем бойовиків.
«Експортного напрямку», про який заявляє Захарченко, також не існує, впевнені колишні власники підприємств.
«Середній вміст сірки в українському антрациті — 1,7%, у вугіллі марки «Т» — 2,6%. Необхідна для експорту норма — 0,9%. Якість цього вугілля не відповідає вимогам зовнішніх ринків», — повідомили у прес-службі СКМ з посиланням на директора ДТЕК Максима Тимченка.
В Міністерстві з питань окупованих територій говорять, що спроби експорту продукції захоплених підприємств будуть відстежуватися українською стороною, адже це незаконно. Натомість, чиновники не виключають, що шахти, які видобувають коксівне вугілля, таки переорієнтують на російський ринок..
«Ми можемо відслідковувати переміщення вантажів на територію Російської Федерації. Інша справа – доводити ці факти в судовому порядку. Це питання до Міністерства юстиції та Міністерства закордонних справ, вони займаються міжнародними позовами», — сказав Громадському заступник міністра Георгій Тука.
Наразі плану повернення втрачених заводів і шахт під українську юрисдикцію немає, а будь-яка торгівля з ними – заборонена рішенням Ради нацбезпеки та оборони.
«Єдиний спосіб — тиснути світовою спільнотою на Росію і російських маріонеток, які зараз панують на неконтрольованій території. Інших шляхів не існує», — вважає Тука.
Як будуть діяти десятки тисяч українців, які фактично залишилися без зарплатні, та чи призведе це до нової хвилі переселенців стане зрозуміло згодом. Поки що більшість очікує, а дехто намагається знайти іншу роботу в рідному місті.
«Я поки що влаштувалася на молокозавод. За бажання, якусь роботу знайти можна, — каже колишня працівниця горлівського «Стиролу». — Але зарплата змушує сподіватися на краще…»
Ім’я автора не розголошується з міркувань безпеки
