Група викладачів Національного університету “Львівська політехніка”, виступила з пропозицією присвоїти своєму університету ім’я Степана Бандери. Про це йдеться в заяві, опублікованій на сайті самого навчального закладу .
Варто зазначити, що цю ініціативу доволі неоднозначно сприйняли наші колеги з кафедри. Лунали думки, що треба пошукати ще інші, альтернативні кандидатури серед знаних українських науковців, які колись працювали в нашому виші, як то: професори Медведський і Левинський. Та ми наполягаємо на своїй думці і спробуємо аргументувати її.
Передовсім – Степан Бандера був найвидатнішим українським історичним діячем з усіх, що перебували в цих стінах (навчався тут у 1928–1933 роках, опановуючи фах агронома на сільськогосподарському факультеті). По-друге, він – символ української нації, національний герой, взірець мужності й звитяги в боротьбі за незалежну Українську державу.
Найвища цінність кожної нації – не її мистецтво й не технічні знання, а свобода, тому борці за свободу користуються найбільшою повагою й мають найвищий авторитет у світі. Для нас, працівників і студентів Львівської політехніки, є великою честю й гордістю ходити тими самими коридорами, сидіти в тих самих аудиторіях, де колись ходив і сидів Провідник української нації.
Що ж стосується інших видатних українських науковців і педагогів, які працювали у Львівській політехніці в різні часи, то їхніми іменами треба називати інститути й кафедри нашого університету, що сприяло б піднесенню авторитету української науки, розширенню ерудиції студентів, їхньому патріотичному вихованню. Наприклад, ім’я Івана Левинського пасувало б Інститутові архітектури, Євгена Перхоровича – Інститутові механіки, Юліана Гірняка – Інститутові хімії тощо.
Є прецеденти з називання вищих навчальних закладів на честь не тільки науковців, а й видатних національних і державних лідерів, політичних діячів у практиці багатьох країн світу, зокрема й України. Так, до складу Львівської політехніки входить колишній самостійний інститут ім. В. Чорновола, Львівський медичний інститут носить ім’я Данила Галицького, Львівський університет за Польщі було названо на честь польського короля Яна Казимира тощо.
Черговий важливий аргумент на користь надання Львівській політехніці імені Степана Бандери полягає в тому, що це сприяло б утвердженню ідеалів свободи й самовідданої боротьби за неї в українському суспільстві. Це є надзвичайно актуальним сьогодні, коли на сході країни триває війна з московським агресором.
Нарешті, надання Політехніці імені Бандери сприяло б потужному національно-патріотичному вихованню не тільки студентів нашого університету, а й молоді всієї України, що також дуже потрібно для перемоги над ворогом і побудови успішної України.
Безперечно, така велична подія викличе потужний резонанс не тільки всередині нашої Батьківщини, а й за її межами. Можна передбачити гостру негативну реакцію теперішнього політичного керівництва сусідньої Польщі, прем’єр-міністр якої Я. Качинський та очільник МЗС В. Ващиковський шантажують нас, мовляв, із Бандерою Україна до Євросоюзу не ввійде!
Та зауважмо, що державні мужі Польщі послуговуються подвійними стандартами: своїх націоналістичних діячів Пілсудського, Дмовського, вояків Армії Крайової, винних у смертях багатьох тисяч українців, вони шанують на найвищому рівні як героїв національно-визвольної боротьби, нам же намагаються «заборонити» гідно вшановувати наших.
Та й чим Степан Бандера завинив проти поляків? Тим, що на окупованій ними українській території очолив національно-визвольну боротьбу українців супроти поневолювачів рідного народу? Що організовував теракти проти представників окупаційної влади та її прислужників? І був присуджений до страти в польській в’язниці. Так це ж свята, справедлива справа – знищувати ворогів нації в боротьбі за її свободу!
Хіба не так само діяли Т. Костюшко, учасники польських повстань проти російського царату 1831 та 1863 років?
Хіба не терористом був замолоду Ю. Пілсудський, очільник польської держави в 1926–1936 роках?
Якщо ж мається на увазі період ІІ польсько-української війни 1942–1947 років (термін Володимира В’ятровича), то С. Бандера не брав у тих подіях жодної участи, бо тоді перебував у німецькому концтаборі, а пізніше – в еміграції і жодним чином не міг впливати на перебіг війни в Україні.
Переконані, що Львівській політехніці треба взяти приклад з Київської міської ради, яка, незважаючи на стоголосий гавкіт внутрішніх і зовнішніх українофобів, таки перейменувала Московський проспект у столиці на проспект ім. С. Бандери, а проспект Ватутіна – на проспект Романа Шухевича.
Пам’ятаймо, що слабких ніхто не поважає в цьому світі, поважають тільки сильних, гідних, здатних дати симетричну відповідь на спроби принизити національну честь і гідність.
