Business is booming.

Синдром «топ-блогера», або хто виступає проти українських традицій?

Чому через схильність до пияцтва деяких українців намагаються паплюжити наші традиції? Публічна відповідь на блог Катерини Золотарьової "Гробки VS цивилизация: чья возьмёт?"

498

Є така українська блоггерша, Катерина Золотарьова (Єкатєріна Золотарьова, підкреслив, бо українською вона себе не позначила, на відміну від російської та англійської). Має близько 25 тисяч читачів у Фейсбуці, її тексти транслює сайт «Обозреватель» (тобто медіа групи Бродський-Корбан).

Вчора я побачив її блог про гробки і написав свій пост про це. А сьогодні вирішив посперечатися з нею на її профілі, але почув у відповідь лише хамство, брехню і був майже одразу заблокований (цей момент на скрінах).

- Advertisement -

Але спочатку коротко суть суперечки:

Пані Катерина засуджує те, що в народі називають гробками, тому що на них вживають алкоголь, по-простому – бухають. Іноді – в хлам. Іноді – на очах у дітей. Наводить фото і приклади, де це виглядає мерзенно і жалюгідно. Але при цьому пані Катерина звинувачує в цьому саме українську традицію, називаючи її “архаїчною….”. Кілька цитат з її блога:

«Если бы вы только знали, как мне отвратительна вся отечественная кладбищенско-церковная культура.

Это какое-то невероятное оскорбление человеческого духа – оградки на кладбище, пластиковые цветы, кресты, сваренные из обрезков труб, яичная скорлупа…»

«…данная традиция (да и традиция ли? и чья она, если да? языческая, как мне кажется, но могу и ошибаться) выглядит по крайней мере первобытно и нецивилизованно. Нет, я не имею ничего против приходов на кладбища в плане уходов за могилами близких. Но почему этого нельзя сделать без сомнительных ритуалов?»

“Жуткие традиции, непонятные обряды и средневековые атавизмы. Люди добрые, вы главное помните, что есть – это не плохо. Кладбища – это тоже не плохо. А вот есть на кладбищах – это очень, очень плохо и весьма неуместно.”

Оскільки в мене в сім’ї ця традиція зберігається з діда-прадіда, ніхто при цьому не бухає – і не вважає традицію архаїчною, пояснюю її походження і суть.

В давні часи, коли українці пересувалися переважно пішки, іноді – на возах чи бричках (тєлєгах російською), дістатися до місця поховання, наприклад, діда, займало для деяких членів роду досить велику кількість часу. Іноді – кілька днів. Тому ті, хто жив найближче, приносив на могилу те, що лишалося від великоднього столу. Українці в ті часи жили бідно, але на великі свята завжди готували багато. І частували тим, що є, родичів. Так само не відмовляли нікому, хто просив поїсти, бо не всі мали родичів, що живуть близько. Не відмовляли жебракам, бо більшість жило не набагато краще від них. (Як казала мені бабуся, а зараз каже мама: “у хлібі чи на хліб відмовляти не можна, як би бідно ти не жив”. Це – також українська традиція, яку часто забувають.)

Це – походження традиції їсти на могилах в цей день. І – чому бідні та жебраки масово приходять збирати милостиню.

Щодо сучасності, то, хоча засоби пересування суттєво пришвидшили процес, але й відстані значно збільшилися. Наприклад, в моєї двоюрідної бабусі, що похована на Байковому, родичі є в Росії, Польщі, США та Канаді. Іноді вони збираються біля її могили, і київські нащадки щороку приносять великодній стіл. А те, що не з’їли, лишають. (Це – також частина традиції гробків – заборона забирати щось з цвинтаря додому. Бо те, що залишилося на могилах, забирають жебраки та бідні, ті, в кого не вистачило сміливості чи духу прямо  попросити). В мого батька, який похований на Совському цвинтарі Києва, родичі по всій Україні. В двох бабусь і діда, що лежать недалеко – також. І також іноді всі або частина родичів збирається, а я щороку приношу великодній стіл. Цього року, наприклад, прийшла троюрідна сестра, з якою ми загубилися в середині 90-х.

За оповіданнями моїх бабусь-дідусів, ця традиція завжди була чинною в краях, де жили мої предки, а це – нинішні Запорізька, Дніпровська, Кропивницька та Київська області, включно з самим Києвом (але українською його частиною, бо в інших націй – інші традиції). Пишуть, що на Західній Україні інші традиції. Можливо, але в нас завжди було так.

Чи винна традиція в тому, що пиячать?

На думку ж Катерини Золотарьової, «сумнівні ритуали» мають наслідком те, що народ на цвинтарі пиячить. Вона не хоче чути аргументи проти її думки, які, якщо спрощено, полягають в тому, що не традиція винна, а ті, хто її в такий спосіб виконує.

Я можу навести купу прикладів традицій і “традицій”, де бухають не менше, а значно більше: день народження, Новий Рік, “травневі свята” і т.д. Іноді це роблять вдома, іноді – серед людей. Заборонимо, засудимо все? Пані Золотарьова нікого не вітає з Днем Народження, щоб не провокувати пияцтво? Пані Золотарьова не вживає алкоголь на днях народження знайомих та близьких?

Очевидним є те, що не традиція ходити на цвинтар на гробки є причиною, а – “традиція” бухати в хлам за будь-якої нагоди. Чому гробки більш помітні? Очевидно, що просто все відбувається в один день на обмеженому просторі цвинтаря. Але, наприклад, 1 травня, концентрація бидлоти в київський парках теж значна. І що? Хто винен?

Чому традиція втрачає свою суть

На мою думку, в тому, що відбувається під час гробків, винен совок, який, по-перше, масово винищив носіїв справжніх українських традицій, по-друге, запровадив цей “треш-алкогольний” підхід до відзначення якоїсь події (про це я і писав в своєму пості).

Процитую сам себе:

«Не знаю, як в кого, а в мене в сім’ї ця традиція тримається з давніх давен – я ще маленьким ходив з бабусею на могили прапрапрадідів. І скільки пам’ятаю, ніколи це не було пов’язано з надмірним вживанням алкоголю: коли збиралися всі родичі, випивали максимум грам 100 вина і то не завжди. До речі, в Нікополі, де поховано більшість моїх предків за мамою, ніколи не бачив ужирання в хлам і неадекватної поведінки – це іноді спостерігаю в Києві.

Мій батько і троє бабусь-дідів поховано на Совському цвинтарі, і там дійсно десь 1-2% відвідувачів ужираються і ведуть себе неадекватно. Вчора так себе вели біля могил грузинів і циганського барона.

Не хочу стверджувати, що українці за національністю так себе не ведуть, в мене подібній поведінці інше пояснення: совок зруйнував більшість українських традицій, особливо в великих містах та на сході, де замість знищених українців селили кого завгодно. Як наслідок, після 1991 деякі традиції механічно відродили, без розуміння їх суті. Тобто – лишилася зовнішня сторона гробків: прийти натовпом на могилу, випити, закусити. З усіма зовнішніми ознаками: кошик, крашанки, паски, квіти. Але без суті: зібратися всією сім’єю на могилі предків, згадати їх, віддати їм шану, поспілкуватися з рідними, яких не бачиш в звичайному житті і т.д.»

Повертаючись до пані Золотарьової, хочу як висновок, зазначити, що вона, можливо і не розуміючи того сама, є і носієм, і пропагандистом совка. Виступаючи проти української традиції, не розуміючи чи не бажаючи розуміти її суті, вона сприяє подальшій деградації українців.

Звісно, пані Катерина може не знати ані походження, ані суті традиції щодо гробків. Нажаль, в цьому і є пробема: як я писав, совок знищив носіїв традицій, і часто немає кому пояснити. Але ж вона агресивно не сприймає пояснення і не хоче чути іншої точки зору та пояснень, що і є грьобаним совком в найгірших проявах.

Зверхність топ-блогера

Насправді, топ-блогером пані Катерину можна вважати досить умовно, оскільки 25 тисяч підписників – це всього лише 25 тисяч гривень, які треба витратити, щоб мати таку кількість. Більш показовим є те, що друзів в неї менше 2 тисяч, що показує насправді фейковість більшої частини її підписників (але це вже тонкощі смм, не дуже цікаві).

Проте хотів зазначити інше: вона вважає нормальним стверджувати свою точку зору наступним чином (скріни):

Зверніть увагу на аргументацію: в самому пості вона пише про те, що проти того, щоб їсти на кладовищі – «есть на кладбищах – это очень, очень плохо и весьма неуместно», відповідаючи мені – концентрується виключно на алкоголі. Мій коментар, де я писав про вживання алкоголю в інших «традиціях» вона тупо видалила і подальше коментування в себе закрила (власне через це я і змушений відповідати їй через блог).

Що я б хотів сказати як висновок: в ці дні я побачив декілька десятків дописів/блогів, в яких приблизно з однією аргументацією засуджувалася традиція гробків. Ці пости масово поширювали, їх ставили топ-ЗМІ. Я можу помилятися, але я сприйняв це як черговий наступ на українців, українськість, наші традиції і ідентичність. Наступ в «кращих» совєтських традиціях, коли українське подається як відстале, архаїчне, нецікаве іт.д. Так пробували знищувати нашу мову, нашу культуру і наші традиції більшовики. Через це ми маємо те, що частина українців втратила зв’язок з власним корінням і дійсно сприймає глибокі і давні традиції як черговий привід побухати.

Зараз, після Революції Гідності, ми зробили дуже вагомі і серйозні кроки до відродження всього українського. Можливо і не в кращий спосіб, але поступово повертаємо втрачене за століття окупації. І, зрозуміло, що в цього процесу з’являються вороги. Це не тільки адепти «руцкаго міра», як ми могли припустити, але й подібні до пані Золотарьової «блоггери». І ще невідомо, хто більш небезпечний зараз.

А особисто пані Катерині можу сказати наступне: не подобається українське? Чємодан, вокзал, Європа!» Якщо вона так не сприймає українське, то їй немає чого в цій країні робити.

- Advertisement -

Comments
Loading...