Реінтеграція Додона: на яких умовах у Кишиневі готові «повертати» Придністров’я
Ще у березні так зване МЗС Придністров’я називало Ігоря Додона “молдовським чиновником, який не має належного рівня повноважень у зазначеній сфері” (мається на увазі придністровське врегулювання), а сам придністровський лідер Вадим Красносельський вимагав від молдовського президента розуміння того, що Придністров’я відбулося як незалежна держава, і оцінки “агресії Молдови проти Придністров’я”.
Натомість нинішня зустріч Додона та Красносельського – шоста з моменту обрання Додона президентом і перша у нинішньому році – може мати далекосяжні наслідки.
Особливо зважаючи на те, що вона відбулася після засідання формату “5+2” у Братиславі і напередодні Баварської конференції зі зміцнення довіри в придністровському врегулюванні.
Додон у новому статусі
Що ж змінилося у відносинах Молдови та невизнаного Придністров’я. Формально – нічого. Керівництво Придністров’я постійно підкреслює своє прагнення до незалежності і відкидає будь-які зазіхання молдовської сторони розглядати “третій кошик”, тобто питання про політичний статус регіону. Так сталося і в Братиславі.
Не збільшилися і владні повноваження Ігоря Додона. Проте змінився його статус.
Пів року тому він перебував у тіні лідера Демократичної партії олігарха Влада Плахотнюка (який, по суті, керував політикою Молдови), його позиція ігнорувалася урядом, а сам він в разі надмірного пручання міг бути тимчасово відсторонений від влади рішенням Конституційного суду.
Після формування у червні коаліції ACUM та Партії соціалістів та усунення Демпартії та Плахотнюка від влади все змінилося. Ігор Додон як неформальний лідер соціалістів отримав важелі впливу як на внутрішню, так і на зовнішню політику.
За розподілом повноважень придністровське питання відійшло до соціалістів, при тому, що загальне керівництво зовнішньою політикою залишилося в руках ACUM.
Як виявилося згодом, фактичне самоусунення проєвропейських сил від процесу врегулювання було стратегічною помилкою, яка доповнилася низкою тактичних прорахунків. Бо Додон не лише повернув придністровське врегулювання у політичний дискурс Молдови і зробив його одним з ключових напрямів своєї діяльності, але й продовжує активно діяти.
До 2019 року особливого успіху Додону досягти не вдалося. Всі результативні домовленості за останні роки були результатом “олігархічного консенсусу” між Владом Плахотнюком і таким же, як він, “господарем” Придністров’я – власником холдингу “Шериф” Віктором Гушаном. Завдяки цим неформальним контактам, був, наприклад, відкритий міст через Дністер між селами Гура Бикулуй та Бичок, підірваний під час війни 1992 року.
Головне ж те, що у Додона є бачення процесу і кінцевої мети.
У березні стало відомо про існування “Великого пакету для Молдови” – моделі врегулювання, що, як зазначалося, в разі успіху “може бути основою побудови поетапного мирного процесу з врегулювання конфліктної ситуації на території України”.
Ключова ідея – доля Молдови має бути вирішена шляхом домовленості провідних зовнішніх гравців.
Пропозиція, очевидно, вигідна Росії, яка хоче повернутися до часів переділу світу на сфери впливу. І хоча подейкували, що “великий пакет” був розроблений на випадок перемоги соціалістів на парламентських виборах, це зовсім не означає, що президент Молдови і його оточення зреклися цих напрацювань.
Наявність бачення робить позицію Додона більш вигідною і привабливою, ніж позицію коаліційних партнерів з ACUM. Останні приречені на реактивну позицію, критикуючи ту чи іншу заяву президента.
Так, прем’єрка Мая Санду розкритикувала вересневу ініціативу Додона щодо намірів надати Придністров’ю “сильну автономію”, заявивши, що готова зробити це хіба що “за моделлю Гагаузії”. Нищівній критиці був підданий МЗС і виступ президента на Генеральній асамблеї ООН, оскільки в ньому не йшлося про вивід російських військ.
Але, те, що з промовою на цьому високому форумі виступив саме президент Додон, а не голова уряду, як це було у попередні роки, є очевидним прорахунком ACUM.
Слід також нагадати, що з подачі президента Молдови в Кишиневі наприкінці серпня з неофіційним візитом побував міністр оборони Росії Сергєй Шойгу, який виступив із пропозицією щодо утилізації частини озброєнь, що зберігаються на складі в селі Колбасна (Придністров’я). В контексті врегулювання це – одна з вагомих ініціатив.
Поки що Ігор Додон змушений зважати на позицію партнерів по коаліції і відмовитися від просування свого проєкту. Питання в тому – чи на довго?
Чим впевненіше почуватиметься він на політичній арені Молдови, тим активнішим ставатиме зовні. Реактивна позиція ACUM, яка не може запропонувати альтернативного бачення, йому в цьому лише допомагає.
“Берлін плюс” і тактика “малих кроків”
Що ж обговорювали Ігор Додон та Вадим Красносельський на зустрічі в резиденції президента Молдови в Галеренах?
Судячи з заявленого на підсумковому брифінгу, в центрі уваги опинилися питання, що мали бути вирішені в рамках Берлінського протоколу. Питання суто практичні, економічного та соціального порядку.
Нагадаємо, що цей протокол був підписаний на початку червня 2016 року під час зустрічі у форматі “5+2”. Підписання відбулося не без тиску на молдовську сторону з боку західних партнерів. Серед питань, які зобов’язалися вирішити сторони – охорона довкілля в басейні Дністра, апостилювання (підтвердження юридичної сили) придністровських дипломів, використання автівок із номерними знаками, що видаються у ПМР, відновлення зв’язку між Придністров’ям та Молдовою, припинення кримінальних справ, які були порушені у Молдові проти придністровських чиновників (які придністровська сторона вважає “політично мотивованими”).
На всі заходи відводилося шість тижнів, але їхня реалізація розтягнулася на три роки.
Врешті-решт, більшість угод було підписано. Але, як виявилося, є достатньо підводних валунів і камінчиків, які заважають рухатися далі.
Взяти, наприклад, питання відновлення зв’язку між берегами Дністра. У листопаді 2018 року парламент Молдови ухвалив поправки до закону “Про електронні комунікації”, згідно з якими придністровський оператор зв’язку “Інтердністроком” (належить холдингу “Шериф”) може отримати молдовську ліцензію на частоти для роботи на території Придністров’я.
Також молдовські оператори Orange і Moldcell повинні добровільно відмовитися від своїх частот які використовуються для мереж 4G на території Придністров’я. Натомість їм запропонували продовжити термін діючих ліцензій, але не більше ніж на п’ять років.
Проте оператори поки що відмовляються віддавати свої частоти в Придністров’ї без отримання за це від уряду “адекватної компенсації”, яка має покрити вкладені в ці частоти гроші і втрачений прибуток. Крім того, молдовські оператори хочуть від уряду гарантій “рівної конкуренції”, оскільки їм важко буде конкурувати з придністровським оператором.
Залишаються питання і в процесі видачі придністровським власникам автівок нейтральних номерів для участі у міжнародному русі.
Відповідно до домовленостей в Тирасполі і Рибниці відкрито два пункти реєстрації, які видають нейтральні номера жителям непідконтрольної території. Однак лишається питання: з якими правами мають їздити ці власники?
Якщо Молдова визнає придністровські водійські права, то де-факто вона визнає і органи, що їх видали.
Відповідно, за твердженням придністровської сторони, заборонений виїзд за кордон тим, хто має нейтральний номер на автомобілі, але володіє придністровським водійським посвідченням.
Ще одне проблемне питання постало незадовго до зустрічі у Братиславі. На початку вересня Тирасполь заявив, що молдовські банки заблокували рахунки 25 провідних підприємств Придністровського регіону.
Було навіть скликано Раду безпеки ПМР. В якості асиметричної відповіді придністровський парламент у першому читанні ухвалив закон, яким експортери електроенергії з Придністров’я зобов’язуються продавати валютну виручку в доларах США.
Експортер один – Молдавська ДРЕС, яка належить російській “Інтер РАО” і “експорт” здійснює лише в Молдову. Тож якщо закон буде ухвалено, електростанція може зажадати отримання оплати не в молдовських леях, а в доларах, а для молдовської сторони це – втрата на конвертації.
Претензії Придністров’я доведені до відома учасників зустрічі у Братиславі, що, як відомо, завершилася без підписання протоколу. Вирішено продовжити обговорення на Баварській конференції.
А у проміжку між двома подіями Додон і Красносельський “звірили годинники”. Судячи із заяв молдовського президента, вдалося досягти консенсусу з ключових питань.
По-перше, до кінця року може бути вирішене питання щодо відновлення зв’язку, для цього, за його словами, є політична воля “на рівні і президента, і уряду, і парламенту рухатися в цьому напрямку”.
По-друге, він відзначив прогрес у питанні взаємного припинення кримінальних справ. По-третє, висловив намір знайти вирішення банківської проблеми. А головне – пообіцяв, що протокол за підсумками зустрічі у Братиславі буде підписаний.
І нарешті, вишенька на торті – проєкт спорудження тролейбусної лінії “Бендери – Варниця – Північний”, яка має стати своєрідним експериментом щодо забезпечення свободи пересування людей. Річ у тому, що безпосередньо до Бендер примикає село Варниця, яке знаходиться під контролем Молдови, а за Варницею розташований мікрорайон “Північний”, який контролюється невизнаною ПМР.
За результатами зустрічі ініціатива – цілком в руках Додона, і важливо, як відреагують на це партнери по коаліції.
Свого часу громадянське і експертне середовище Молдови обурювалося поступками в бік Придністров’я, які, на його думку, робило попереднє керівництво країни, і вимагало визначення “червоних ліній”.
Наразі певна частина експертів або обрана до парламенту від блоку ACUM, або зайняла посади.
І виникає резонне питання: чи вимагатимуть вони наразі нових “червоних ліній” від Ігоря Додона? Чи, може, це зробить опозиція в особі Демпартії?
Артем Филипенко,
завідувач відділу досліджень Придунайсько-Чорноморського регіону Національного інституту стратегічних досліджень