Директор платформи New Geopolitics Research Network, заступник директора ЦДАКР з міжнародних питань
На тлі підготовки “переговорів про мир”, у ніч на 21 серпня Україна зазнала чергового масованого удару РФ – із застосуванням БПЛА та ракет. І це демонструє незмінність позиції Росії, передає УНІАН.
Головна мотивація Путіна протягом усіх місяців з моменту повернення Дональда Трампа у Білий дім – це затягування часу. Відбувається гра на суперечках між Трампом і Зеленським, гра на обіцянках, що Трамп може отримати Нобелівську премію миру, якщо буде тиснути на Україну і переламає її, аби вона визнала російським Крим, віддала Росії інші території і так далі.
Ми все це бачимо і чітко розуміємо, що саме робить Путін під час телефонних розмов із Трампом, під час їх зустрічі на Алясці тощо. Вочевидь, наші західні партнери і насамперед Трамп думають, що, можливо, у Путіна можуть бути якісь інші мотиви. Приміром, заробити грошей, вкласти разом якісь інвестиції в Арктику… Тому вони тиснуть на Україну, мовляв, давайте вже погодимось на щось, віддамо Донбас – які проблеми? – а потім будемо жити в мирі. Але вони не розуміють базових понять відносин з Росією.
Це призводить до таких дипломатичних провалів, як Трамп отримав на Алясці – багато зусиль заради демонстративного приниження. Адже конкретне тактичне завдання Путіна – тягнути час. Не більше, і не менше.
Це призводить до безпрецедентних переговорів у Вашингтоні за участі не лише президента України Володимира Зеленського, а й європейських лідерів. Не можу згадати, щоб раніше на такому рівні проводилися такі брейншторми і вироблялись якісь рішення по мирному процесу.
Та Путін, своєю чергою, абсолютно не змінив свій підхід. Спочатку він виграв кілька тижнів, пообіцявши зустрітися з Трампом. Потім щось пообіцяв Віткоффу під час візиту того до Москви. Далі щось пообіцяв вже Трампу під час зустрічі на Алясці…
Його головне завдання – зробити так, щоб до РФ не застосували нові тарифи і санкції, щоб це остаточно не завалило його економіку.
І при цьому він воліє добитися успіхів на фронті – його генерали обіцяють окупувати весь Донбас за два-три місяці…
Останні удари росіян по Україні також демонструють неготовність Путіна до зустрічі із Зеленським. Коли російського диктатора поставили перед фактом, що Зеленський готовий зустрічатись фактично будь-де і в будь-якому форматі – двосторонньому, тристоронньому – виявилось, що Путіну таке продовження переговорів зовсім не потрібне. Адже якщо він погоджується на зустріч, це означатиме, що йому доведеться погоджуватись і на якісь компроміси. Якщо ж буде досягнуто згоди з якихось питань (навіть поступок), то Путіну доведеться підписувати конкретні документи. А він цього дуже не хоче.
При цьому, показово, що у відповідь на подачу Трампа про потребу зустрічі Зеленського з Путіним до кінця серпня, очільник російського МЗС Лавров абсолютно відкрито заявив, що ймовірність такої зустрічі наближається до нуля. І паралельно російська армія завдає ударів по заходу України, по цивільних об’єктах, щоб показати: “Ми не хочемо зустрічатися”.
Можливо, це змусить Трампа визнати свою помилку (хоча це буде для нього дуже важко). Вона коштувала Україні багато життів та руйнувань, хоча йому і Україна, і Європа одразу казали, що “не треба думати, що Путін хоче миру, давайте нам зброю, тисніть на Росію, ламайте її економіку, і тоді будемо примушувати силовим способом Путіна до миру”. Мир через силу – це воно і є.
Зараз Трамп вже погодився продавати Україні зброю.
Тепер у нього, логічно, має початись наступний етап: після того, як зірветься зустріч, яку він обіцяв, він має ввести максимальні санкції щодо Росії. Вони мають добити російську економіку до кінця року.
До речі, якщо Путін на зустріч погодиться (не до кінця літа, а трохи згодом), це означатиме, що в економіці у нього реально погана ситуація. І що російські економісти його врешті переконали, що треба зменшувати оберти: на полі бою Росія вже нічого не досягне, а 2026 рік може стати катастрофою, якщо нічого не зробити.
