Business is booming.

З ким говорив Володимир Зеленський в новорічну ніч?

384

Щоб зрозуміти феномен Зеленського та його підтримки, потрібно відійти від традиційних поглядів на український електорат. Від поділу на проукраїнських та проросійських виборців. З появою Зеленського в нас, насправді, майже інституційно оформилося інше електоральне ядро, ті, яким пофіг як Росія так і, меншою мірою, Україна. І яких є більшість. 

– йдеться в блозі Юрія Гончаренка на порталі Ліга.нет

Раніше в нас помилково ділили громадян за мовно-культурною ознакою, за територіальною, яка в більшості випадків співпадає з мовно-культурною. І приписували цим групам умовну схильність до Росії та України. Також окремо виділялася група, переважно літніх людей, яка ностальгувала за СРСР і яку також вважали швидше проросійською та територіально розташованою переважно на Сході. 

В попередніх політичних сезонах і під час Майдану 2004 та 2013-2014 працював поділ мовно-культурний та територіальний. Війна стала серйозним шоком і дуже сильно наростила кількісно проукраїнську групу, по суті видокремивши на той момент лише ідейно проросійських. Але подальші дії української влади плюс виборча кампанія зламали це все. Зараз в нас є чітко визначена проукраїнська група, яку відрізняє як мовно-культурна ознака (російськомовні до 2014 з цієї групи на сьогодні вже українізувалися), так і чітке розуміння української державності як базової цінності та Росії як ворога, що веде проти нас війну. З інших питань тут можуть бути різні погляди, наприклад, питання ринку землі тут не дає єдності як і релігійність, хоча створення ПЦУ підтримують всі. 

- Advertisement -

Інша група, антагоністи першої, чітко проросійські. Вони ненавидять “бандерівців”, першу групу, і щиро вважають її ворогами. Ненавидять Майдани. Заздрять Криму і готові підтримати окупацію України. На щастя, вони не є чисельними, що продемонстрував 2014 рік. 

Всі решта – і є аудиторія, громадяни, до яких апелює Зеленський. Ці люди практично рівною мірою розподілені по території України, говорять як російською так і українською, серед них є як прихильники СРСР, так і люди цілком сучасних поглядів. Вони вболівають за різні футбольні клуби, але в цілому – за нашу збірну, вони можуть ходити до різних церков або не ходити зовсім, вони слухають різну музику, але вболівають за Україну на Євробаченні. Зрештою, звернення до них ми почули в цю новорічну ніч від Володимира Зеленського. 

Їх всіх об’єднує байдужість до націєтворчих, державотворчих проблем і питань. Їм дійсно “какая разніца” і “нема різниці”. Зеленському вперше вдалося їх всіх об’єднати і зараз він здійснює спроби розвивати цей успіх, оскільки весь час до нього ці громадяни України не мали жодного такого представництва в українській політиці, яке б точно відображало їх погляди.

В цьому контексті є великою помилкою критикувати їх ідентифікуючі ознаки, оскільки цим ми лише допомагаємо Зеленському їх виокремлювати і забирати собі. На цей момент ця група ще не остаточно оформилася і будь-яка агресивна зневага до них штовхає цих людей в бік Зеленського. До цього значний дрейф в цю сторону відбувся в період 2014-2019, коли неефективна державна політика Петра Порошенка плюс пропаганда та маніпуляції для значної частини громадян, які в 2014-му активно стояли на проукраїнських позиціях, стали причиною розчарування та аполітичності. Тобто, серед цих людей достатньо тих, хто свого часу волонтерив чи воював, значна частина підтримувала Майдан 2014 і навіть була на ньому – і всі вони вважають себе громадянами України, навіть патріотами. 

Зеленському вдалося нав’язати цим громадянам своє бачення патріотизму, яке, не без допомоги передовсім дій Порошенка, вони вважають більш щирим і справжнім. Зеленський зробив з Порошенка жупел, гіперболізувавши всі його недоліки і додавши багато вигаданих вад, але також треба визнавати, що базово пропаганда Зеленського базується на реальних речах. Проте на сьогодні, коли вже більше ніж півроку абсолютна влада належить Зеленському, кожна нова згадка попередників є делегітимізуючою конструкцією і тому, схоже, він буде зміщувати акценти і знеособлювати критику, образ ворога. Судячи з новорічного звернення, тепер під його прицілом буде патріотизм, активна громадська позиція в цілому. І саме для цього і була потрібна атака на ветерансько-волонтерське середовище через справу Шеремета. 

Можна також очікувати, що тепер Зеленський протиставлятиме себе “силам хаосу”, до яких він зараховуватиме всіх, хто “проти миру і освітлених вулиць”. Його ворогами і ворогами його електоральної групи стаємо всі ми, ті, хто звик боротися, хто має активну громадську позицію і хто проти “миру за будь-яку ціну”. Фактично, його головним ворогом є Рух опору капітуляції. Єдиний спосіб, на мою думку, з цим боротися – бити передовсім по економічній політиці Зеленського, по його постійним провалам в цій сфері, по, наприклад, спробі продати українську землю за безцінь. Саме в земельному питанні зараз є головна перспектива суттєво пошматувати його електорат, оскільки 2/3 українців, в тому числі і можливо 50% електорату Зеленського – проти неконтрольованого і безумного продажу землі. Якщо він встигне їх переконати в тому, що обіг землі треба впроваджувати саме за його схемою – на найближчі роки спротив Зеленському втрачає перспективу, принаймні, до перших відчутних економічних криз. Подушкою безпеки від яких будуть гроші від продажу землі. 

Інший чинник, який може теоретично може пришвидшити розчарування в Зеленському його електорату, – це позиція Росії та Володимира Путіна, які можуть вимагати від Президента України пришвидшеної реалізації потрібних для путіна речей, як-то “особливий статус Донбасу” і т.д. Проте скоріше за все російський очільник зрозумів помилки 2013-2014 років і зараз буде грати в довгу, допомагаючи Зеленському, як це сталося в Парижі, коли той в присутності Путіна сказав “Крим – це Україна”, що почули всі в Україні. А те, що наступного дня Путін заявив цілком протилежне – вже не почув майже ніхто.

Підсумовуючи, зазначу, що навіть якщо Володимр Зеленський і втратить швидко підтримку цієї нової електоральної групи, а швидше, на сьогодні, – електоральної більшості, відкату до стану 2014 чи ще попереднії періодів вже не буде. На політичній мапі України з’явився новий електоральний об’єкт, з яким поки що грають різні гравці, але який цілком може заявити і про свою суб’єктність, виростивши вже цілком власну політичну силу. Звісно, це може здаватися безглуздим парадоксом – умовна “партія аполітичних громадян” – але перші передумови для цього вже з’явилися. І з цим  треба рахуватися.

- Advertisement -

Comments
Loading...