2020 рік може стати поворотним для майбутнього Білорусі, де пройдуть президентські вибори в умовах зростаючої вимоги Москви щодо повної інтеграції з РФ.
Інстинкт самозбереження
Епопея об’єднання Білорусі та РФ навколо договору про Союзну Державу триває вже друге десятиліття без жодних реальних успіхів. А затягування цього процесу з боку Мінська дає країні рятівний баланс між отриманням ресурсів та збереженням суверенітету. Розмови про інтеграцію давно стали частиною білоруської політики демонстрації формальної лояльності РФ в обмін на фінансову підтримку.
Білоруський диктатор Олександр Лукашенко завжди відзначався формальністю до “братніх відносин” з Росією, яку не раз критикував за нерівноправність економічних взаємин. До того ж, проросійська опозиція в Білорусі зазнає утисків та перебуває під контролем правоохоронних органів, і навіть ефіри російських телеканалів підлягають державній цензурі. Де-факто, єдиною надійною гарантією збереження Білорусі як самостійної держави та основною противагою російським інтересам став інтерес “бацьки” у збереженні своєї влади. Тому Лукашенко виступає проти вимог Кремля, заявляючи, що не допустить поглинання Білорусі Росією.
Понад двадцять років Лукашенко успішно опирався повномасштабній інтеграції з РФ, однак ультиматум щодо реального об’єднання, який висунули йому у грудні спочатку Медведєв, а потім і особисто Путін, засвідчує серйозність намірів Кремля у поглиненні Білорусі. Аншлюс Білорусі як величезне досягнення в об’єднанні “русского міра” могло б мати величезний пропагандистський ефект, для російської зовнішньої політики, якій останніми роками немає особливо чим хвалитися. Приєднання ще однієї країни могло б стати головним успіхом Кремля у 2020 році та відвернути увагу росіян від економічних та соціальних проблем.
Це добре розуміє Лукашенко, який вирішив використати за для збереження своєї влади та держави навіть демократичну опозицію. В грудні в Білорусі розгорнулися акції протесту проти поглинання країни Росією, в якій взяли участь тисячі людей. Однак жодна з несанкціонованих акцій, не закінчилася жорсткими розгонами та затриманнями. Враховано було й те, що білоруси протестували проти інтеграції з Росією, а не проти режиму самого Лукашенка.
Це означає, що мітинги насправді не заважають, а навіть сприяють офіційному Мінську на переговорах з Москвою, і демократична опозиція таким чином допомагає Лукашенку продемонструвати перед Путіним труднощі процесу інтеграції з РФ. Представниця Центру європейської трансформації Оксана Шелест зауважує, що протести проти інтеграції з Росією можуть бути на руку чинній владі Білорусі. Однак експертка зауважує, що в даній ситуації питання незалежності стає більш важливим і ставиться в пріоритет, аніж боротьба проти режиму.
Загроза інтеграції де-факто об’єднала білорусів, а на протести прийшли навіть провладні організації на кшталт “Білої Русі” і БРСМ. Так, на останньому мітингу 20 грудня були помітні і офіційні державні прапори радянського зразка, і національні біло-червоно-білі. Використання цих двох прапорів на спільних протестах свідчить про важливу тенденцію – різні частини білоруського суспільства починають потроху визнавати одна одну. Співробітниця Білоруського інституту стратегічних досліджень (BISS) Катерина Шматіна зазначає, що “На тлі зовнішньополітичної загрози багато хто вважає, що зараз не час займатися внутрішніми розбірками”. Можна навіть говорити про згуртованість різних верств білоруського суспільства на основі загрози незалежності, хоча немає серйозних підстав вважати, що влада з опозицією можуть в подальшому бути в одній команді.
Географічний удар по Міжмор’ю?
Посилення тиску Кремля на Мінськ, а також актуалізація у цьому році боргових зобов’язань Білорусі перед Москвою, є зручною можливістю для Путіна добитися серйозних поступок від білоруської влади. 2020 рік буде важливим також і для країн сусідів Білорусі, і насамперед країн Міжмор’я, для яких питання збереження білоруської незалежності є стратегічним.
Анексію Білорусі за наслідками для регіону та й всієї Східної Європи можна порівняти з “аншлюсом” Австрії нацистською Німеччиною в 1938 році. Тоді поглинання Австрії призвело до тристороннього оточення й окупації Чехословаччини та подальшого початку Другої Світової війни. Окрім зростання російських військових ресурсів за рахунок білоруських мобілізаційних запасів та військово-промислового комплексу, окупація Білорусі дозволить росіянам загрожувати Україні, Польщі та Литві не лише на нових напрямках, але й позиції РФ будуть посиленні ще й географічними факторами. Підконтрольна Росії Білорусь загрожуватиме Україні з півночі, а 1000 кілометрів україно-білоруського кордону зроблять Київ, Житомир, Рівне та Луцьк фактично прифронтовими містами. Росія фактично вклиниться поміж державами Балтії та чорноморськими країнами, чим зможе розколоти навпіл регіон Міжмор’я. Це не лише створить проблеми для транзиту та економіки, але й завдасть важкого удару перспективам розвитку Балто-Чорноморських інтеграційного проекту. В такому випадку Білорусь, як органічна, хоч і тимчасово відокремлена країна Міжмор’я, буде надовго втрачена для своїх демократичних сусідів.
Хто врятує Білорусь?
Безпека Білорусі насправді є стратегічною проблемою для України, адже після окупації північного слов’янського сусіда росіянами, шанси українців на успішну оборону знизяться до мінімуму. Тож посилення економічного, енергетичного та військового співробітництва з Білоруссю є невідкладним питанням для нашої держави. Білоруські політики вже заявляють про співпрацю їх країни з Нато, як з силою стримування російської експансії, хоча такі заяви звучать досить пізно після багаторічних союзницьких реверансів білоруського диктатора в бік Москви.
Зрештою, Білорусь також намагається залучити на сторону збереження свого суверенітету й світових важковаговиків, які здатні ефективно стримати Росію. Це помітно на прикладі проникнення Китаю в білоруську економічну та фінансову сфери. Як наголошує експерт програми “Міжнародна і внутрішня політика” Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич: “в якості основного партнера Мінськ ставить на Китай. І саме китайські кошти, китайський вплив, має урівноважити вплив Росії”. Це частково дозволяє Лукашенку шанс зменшити залежність від РФ, принаймні в найближчому майбутньому.
Водночас, спільна підтримка Білорусі з боку України, Польщі та країн Балтії, у випадку посилення російського тиску на Мінськ, є серйозною нагодою перевести ідею Міжмор’я з теоретичної в реальну геополітичну площину. І оборонний антиросійський союз країн між Чорним та Балтійським морями може бути створений якраз для захисту чергової жертви російської агресії. Адже всі країни Міжмор’я розуміють, що після Білорусі може настати черга інших держав регіону, якщо Росію вчасно не зупинити.
Автор: Валерій Майданюк
