Україно-угорські відносини стали не лише “найгарячішими” для безпекової ситуації в Центрально-Східній Європі, але й є ключовою складовою для розширення концепції Міжмор’я, яка може набути нового виміру у випадку успішного врегулювання суперечки між Києвом та Будапештом.
Україно-угорський вузол
У своїй книзі “Міжмор’я: Майже втрачений шанс” український публіцист Ігор Загребельний розглядає проект політичного союзу між Балтійським та Чорним морями насамперед на основі країн Вишеградської четвірки – Польщі, Угорщини, Словаччини та Чехії і велику увагу приділяє україно-угорським відносинам, як визначальних для такого об’єднання. Незважаючи на те, що серед концепцій ідеї політичного об’єднання Міжмор’я існують різні варіанти, дехто переконаний, що Угорщина має бути разом з Румунією, країнами Балтії, Грузією і навіть Хорватією, важливою складовою цієї потенційної геополітичної потуги в Центральній Європі.
Однак вже декілька років україно-угорські відносини перебувають у загостреному стані, який супроводжуються блокуванням євроатлантичної інтеграції України та різкими заявами з обох столиць. Така дипломатична ескалація створює величезні труднощі для взаємин обох країн, і навіть сама ідея спільного союзу України та Угорщини сьогодні відійшла навіть не на другий, а на третій план.
Угорщина різко критикувала минулого президента Петра Порошенка за “антиугорську політику”, а на інавгурації Володимира Зеленського, угорська делегація була однією з перших, яка покладала надії на зміни у готовності Києва до поступок. Проте більше ніж за півроку президентства Зеленського політика Києва не змінилася, і міністр МЗС Угорщини Петер Сіярто знову оголосив, що Будапешт буде блокувати членство України в Нато, поки Київ не відновить права, якими етнічні угорці начебто “володіли в минулому”.
Вважається, що Угорщина вступила в дипломатичний конфлікт з Україною після того, як у 2017 році в Україні було прийнято закон про мову освіти, який за концепцією Києва мав би змінити ситуацію, в якій тисячі етнічних угорців на Закарпатті навчаються в українських школах й абсолютно не знають української мови. На думку Будапешта, це обмежує, використання мов меншин, а в МЗС Угорщини назвали досить неоднозначні умови на яких Будапешт припинить блокувати євроатлантичні прагнення України. Угорська влада вимагає від України надання стовідсоткової можливості навчатися угорською мовою та надати всі права використовувати угорську в державному управлінні, культурі та медіа. І лише такі кроки України “які дадуть можливість угорцям використовувати свою рідну мову у цих галузях, нас повністю задовольнять”, – заявив Петер Сійярто. Де-факто, вимагаючи угорської мови в українському держуправлінні, Угорщина цим самим вимагає від Києва визнання угорської як другої державної мови, що є принциповою червоною лінією для українців.
Угорщина проти сусідів
Хоча угорські зусилля блокування євроатлантичної інтеграції України вже неодноразово засуджував Захід, який вкрай незадоволений антиліберальними та антиглобалістськими ініціативами угорської влади. Угорщині вже не на словах погрожували санкціями у Брюсселі та європейських столицях за антимігрантську та надмірно націоналістичну політику. Натомість Угорщина демонстративно підкреслює свою незалежну позицію в ЄС, критикуючи брюссельських посадовців. Показово, що країна, яка вказує сьогодні Києву на права та свободи меншин в Україні, сама стала об’єктом загальноєвропейських санкцій.
З сусідами в Угорщини також дуже непрості стосунки, адже Будапешт продовжує заохочувати угорців Румунії боротися за національну автономію. більше 1 млн. етнічних угорців в Румунії, зокрема близько 700 тисяч секеїв у східній Трансільванії, десятиліттями перебувають у центрі політичної ворожнечі між двома державами. Незважаючи на те, що формально Угорщина відмовилася від ірредентистської політики 20–30-х рр., залишаються проблеми в її стосунках з Румунією, Словаччиною, Сербією та Хорватією. Будапешт не вважає задовільним становище угорців у цих країнах і відстоює права на національний, культурний розвиток 15 млн. угорців, розділених між шістьма державами, та декларує, що намагається запобігти асиміляції угорського етносу в сусідніх країнах.
Тобто угорська влада має претензії до всіх сусідніх країн, що значно зменшує градус “недемократичної позиції” України в мовному конфлікті з Угорщиною. І навряд чи є випадковим, що найбільшого дипломатичного удару від Будапешта зазнала саме Україна, яка в цей час ослаблена російською агресією на сході. Чимало експертів навіть вважають закон про освіту в Україні лише приводом для реалізації давніх планів перегляду Тріанонського договору 100-річної давнини для націоналістичних кіл в Будапешті. В МЗС України прямо заявили, що кінцевою метою політики іредентизму (возз’єднання територій) прем’єра Угорщини Віктора Орбана є створення угорського анклаву на території України, який в майбутньому може загрожувати територіальній цілісності держави і стати новим Кримом чи Донбасом.
Чи допоможе компроміс?
У такій складній міждержавні ситуації, в якій для кожної з країн на кону стоїть питання збереження національної ідентичності регіону, дехто з найбільш компромісних українських політиків, вважає, що шляхом розв’язання україно-угорського вузла може бути компроміс та поступки з українського боку. Таку ж саму стратегію українського відступу пропонують і для польсько-української історичної суперечки апелюючи до “більш вагомих проблем” аніж мовно-історичні, зокрема – економічних та геополітичних.
Проте, як зазначає український політичний експерт Юрій Міндюк, такою стратегією керувалась як і попередня українська влада, так і прихильники польсько-української співпраці. “Здавалось би – ми промовчимо, вибачимо, вони ж нам допомагають, в них працює близько 2 мільйонів наших заробітчан, протистояння – на користь Кремлю… Проте, як видно, такий підхід виявився програшним. Польща з року в рік нарощує претензії, спочатку – історичні, які ростуть з геометричною прогресією – вже не цікавить тільки війна з Бандерою, вже почались розмови про Мельника і Лип… Як видно, правлячі еліти поважають сильних, а слабких зневажають. Це ж показує остання польсько-ізраїльська історична війна, – не змогли один одного побороти, взялись за іншого разом” – констатує Юрій Міндюк.
Те саме стосується Угорщини та інших сусідів, з якими Україна хоче будувати потенційне міждержавне об’єднання на рівних засадах. Якщо одна держава лише вимагає щось змінити у внутрішній політиці сусідньої країни на догоду лише власним ідеологічним чи національним інтересам, а інша країна йде на односторонні поступки, тоді така країна ніколи не стане рівноправним союзником, а лише сателітом.
Очевидно, що розбудова Міжмор’я повинна базуватися не лише на взаємних компромісах, але й насамперед на принципах поваги до гуманітарної сфери сусідніх демократичних держав, які функціонують в рамках міжнародного права. Всі країни регіону повинні поважати внутрішню політику та історію інших країн, так, як це робить на державному рівні й Україна, яка жодній європейській країні офіційно не висунула закидів щодо мовних прав меншин чи вшанування пам’яті історичних діячів. Лише сприйняття сусідів та потенційних союзників такими, як вони є, а не намагання нав’язати їм своє бачення історії чи гіперболізованих прав меншин може стати тим ґрунтом, на якому Міжмор’я буде союзом демократичних та рівноправних націй, який надійно захищатиме Центрально-Східну Європу від геополітичних загроз.
Автор: Валерій Майданюк
