Сьогодні ми не уявляємо своє життя без ацетилсаліцилової кислоти, себто аспірину. Він входить до переліку найважливіших лікарських засобів у цивілізованих країнах, а також є фаворитом списку ліків Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).
Утім, ще кілька століть тому про аспірин не могли й мріяти, ба більше — симптоми, які сьогодні легко ним долаються, тоді навіть не могли точно діагностувати. Їх називали просто «жаром», який лікували опіатами, відварами з трав та іншими народними методами. Про недоліки бездоказової медицини, гомеопатії та шкоду від неосвіченості ми вже писали раніше. Отримавши десятки позитивних відгуків та поширень, ми вирішили розвинути цю тему, поцікавившись історією аспірину. Нумо розберімося!
1851 року у малесенькій лабораторії пана Шарля Жерара, завзятого французького хіміка, чаював його приятель Моріс Дюпан, не менш знаменитий лікар. Достеменно невідомо, теревенили вони про Євробачення, політику або літературу, проте один з елементів розмови увійшов до історії назавжди. Дюпан безперервно жалівся Жерарові на те, що в нього постійно бракує папірців для рецепта. Так сталося, бо він мусив виписувати жувальну вербову кору кожному, в кого хоча б трохи боліла голова. Мастодонти тогочасної медицини втішилися б, проте епоха парових двигунів явно потребувала чогось сучаснішого.
Натомість, європейці не відкидали березову кору взагалі, адже за 30 років до цієї розмови німецькі дослідники виділили із неї активну речовину, саліцин. Попри слабкий рівень дії екстракту, Жерар, що був парубок затятий, запропонував Дюпанові виписувати саліцилову кислоту — похідну речовину від саліцину. Сподіваємося, він проінформував Моріса про побічні ефекти саліцилової кислоти: подразнення слизової оболонки (аж до шлунка) і жахливий смак.
Під час зустрічі у лабораторії Жерар вподобав не тільки вино, що його приніс Дюпан, але й ідею застосування саліцилової кислоти. Проблема полягала саме у побічних ефектах — вони заважали зростанню популярності цього продукту. За кілька років по тому, залишивши позаду понад 100 хімічних варіацій, Шарль Жерар отримав дивну тверду речовину. Він змішав ацетилхлорид та саліцилат натрію — і втішившись своїм досягненням — додав туди карбонат. Речовина знову розклалася на дві сполуки, зруйнувавши мрії Жерара про ремонт у лабораторії.
Епопея пошуків Жераром болегамівної речовини тривала цілу декаду. Згодом Шарль Жерар зізнався своїм колегам, що створити подібні ліки — неможливо. Якщо ви пам’ятаєте нашу історію про винайдення телефона, то наступна ситуація виглядатиме дуже знайомою.
Дослідження Шарля Жерара тривали, а дані його експериментів розповсюджувалися Європою, і потрапили до рук німецьких експериментаторів. 30 років по тому один із них, Фелікс Гофман, якраз знайшов собі роботу у фармацевтичній корпорації Bayer. Батько Фелікса страждав на артрит, і хлопака так впав у кураж винайдення болегамівного, що аж захистив дисертацію у Мюнхенському університеті.
Один із перших рекламних плакатів аспірину.
Наприкінці ХІХ століття Фелікс винайшов (або вдало опрацював запозичений досвід) метод отримання ацетилсаліцилової кислоти з саліцилової кислоти. Ба більше, він змістовно описав цей процес у виробничих масштабах. Тож 1899 року компанія Bayer розпочала випуск препарату «Аспірин», назва якого сьогодні відома у всьому світі. Серйозно, навіть чіт-коди для GTA: Vice City містили цю назву.Сьогодні аспірин використовується і для профілактики серцево-судинних захворювань.
Статистика використання аспірину для людей 60+ від Британського інституту раку.
І хоча на початках виробництва було відомо лише про жарознижувальний ефект, аспірин має також протизапальні властивості, широкий спектр яких відкрився нам після Другої світової. 1969 пластинки аспірину було включено до аптечок астронавтів, що керували космічним кораблем «Аполон-11».
Науковий ажіотаж та допитливість щодо аспірину не вщухають і донині, адже згідно з останніми дослідженнями, регулярне приймання ацетилсаліцилової кислоти істотно скорочує ризик раку легенів, кишківника та простати. Хай там як, дослідження тривають, а аспірин назавжди залишиться першими штучними ліками, які не мають природних аналогів.
Джерело: Токар
