Відкритий лист Президенту України
Володимиру Зеленському
В засобах масової інформації з’явилося інтерв’ю Олександра Чалого, який позиціонує себе членом делегації України на українсько-російських переговорах з мирного врегулювання. Викладена ним позиція України з ключових питань врегулювання не витримує жодної критики. По суті, ним у завуальованій формі озвучена дещо модифікована позиція Росії. Устами О. Чалого пропонуються неприйнятні і небезпечні для самого існування України як незалежної держави умови врегулювання.
В принципі неприпустимо починати змістовні мирні переговори в той час, як Росія не досягла стратегічних цілей розв’язаної проти України війни, коли Збройні Сили України не є переможеними і чинять героїчний опір агресору, і коли члени міжнародного співтовариства продовжують надання воєнної допомоги Україні і посилюють застосування санкцій проти Росії.
Змістовний мирний договір з Росією має бути укладений лише після негайного припинення російськими збройними силами бомбардувань, ракетних та артилерійських обстрілів території України та після швидкого виведення всіх російських військових формувань з України.
На нинішній стадії переговорів мають бути, насамперед, укладені домовленості про час і дату припинення вогню, виведення російських військ, обміну полоненими, умов перемир’я. Особливу увагу необхідно приділити вирішенню нагальних гуманітарних проблем за допомогою авторитетних міжнародних гуманітарних організацій. Одночасно має бути погоджено формат майбутніх мирних переговорів. Неодмінними і безпосередніми їхніми учасниками є Україна як держава, що зазнала агресії, та Росія як держава-агресор. На стороні України або як посередники в цих переговорах мають брати участь: США, Великобританія, Канада, Польща, Латвія, Литва, Естонія, Туреччина та Євросоюз.
Згадані суб’єкти мають сприяти розробці мирного договору, положення якого базуються не на примхах і забаганках держави-агресора, а на принципах і нормах сучасного міжнародного права, насамперед, приписах Статуту ООН, Віденської конвенції 1969 року про право міжнародних договорів, інституту міжнародно-правової відповідальності, зокрема, нормах, сформульованих Комісією міжнародного права ООН у проекті статей «Про відповідальність держав» за міжнародно-протиправні діяння.
Зазначені вище учасники переговорів, які виступають на стороні України або є посередниками, мають стати гарантами безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України.
За жодних обставин Росія не може бути державою-гарантом.
На мирних переговорах Україна має наполягати на неодмінному включенні до майбутнього мирного договору ключових положень, що передбачають:
По-перше, створення ефективного міжнародного механізму гарантій безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України та порядок функціонування такого механізму;
По-друге, компенсацію всієї шкоди, заподіяної Україні російською агресією, яка розпочалася 20 лютого 2014 року, включно з видатками державного бюджету, що необхідні для ліквідації цієї шкоди;
По-третє, видачу Україні осіб із складу збройних сил Росії, які вчинили воєнні злочини і злочини проти миру;
По-четверте, деокупацію Криму та окремих районів Донецької та Луганської областей протягом одного року. В разі відмови Росії звільнити окуповані українські території до закінчення зазначеного терміну, визначення статусу і долі цих територій має бути передано на вирішення Міжнародного суду ООН.
Виконання рішення Суду мають забезпечити держави-гаранти шляхом задіяння передбаченого мирним договором механізму гарантій безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України.
По-п’яте, ніщо не забороняє Україні у будь-який час стати повноправним членом Євросоюзу.
По-шосте, формально юридичне закріплення фактично існуючого нині позаблокового статусу України не позбавляє її права мати сучасні збройні сили, оснащені, зокрема, високоточною ракетною зброєю необмеженого радіусу дії. Росія зобов’язується поважати такий статус і утримуватись від будь-яких спроб втручання у внутрішні справи України.
Держави-гаранти зобов’язуються сприяти розбудові Збройних Сил України, відновленню зруйнованих Росією об’єктів воєнної інфраструктури та розвиткові оборонно-промислового комплексу України.
В разі застосування проти України сили або погрози силою з боку будь-яких держав без зволікань буде задіяний механізм гарантій безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України, а Україна – негайно запрошена до членства в НАТО.
За жодних умов Україна не повинна шукати миру на умовах агресора. Такий мир робить марними ті величезні жертви, яких вже зазнала українська нація. Це буде наругою над пам’яттю загиблих українських воїнів, ігноруватиме страждання і поневіряння мільйонів українців, що потерпіли від жорстокості окупантів та/або опинились у вимушеному вигнанні. А головне, задоволення забаганок агресора не гарантуватиме безпеки України. Росія ніколи не виконувала і не виконуватиме жодних міжнародних угод, укладених з Україною. Несправедливий мир, який базується на неправомірних вимогах агресора, стане прелюдією до нових міжнародних злочинів Росії проти України, інших держав і всієї міжнародної спільноти.
Підписання мирних угод під час воєнних дій і перебування військ держави-агресора на території держави, що зазнає агресії, створює підстави для визнання юридичної нікчемності таких договорів з моменту їхнього підписання.
В разі капітуляції величезні жертви, яких сьогодні зазнала Україна, і витрати, які несуть держави, що допомагають Україні і застосовують санкції проти Росії, будуть мізерними, порівняно з їхніми втратами в майбутньому.
Закликаю Президента України утриматися від ведення змістовних переговорів з Росією без виконання нею зазначених в цьому зверненні попередніх умов та без вироблення єдиної, чіткої і системної державної переговірної позиції. Укладаючи мирний договір з Росією, представники України повинні відчувати відповідальність перед нинішнім і прийдешніми поколіннями українців.
Володимир Василенко
Надзвичайний і Повноважний Посол України,
Суддя Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії (2002-2005 роки),
Представник України в Раді ООН з прав людини (2005-2010 роки),
Доктор юридичних наук,
Професор кафедри міжнародного права Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Київ, 31 березня 2022 року
