Про підготовку родини до 24 лютого, політичну діяльність на посаді радниці мера та романтику під час війни Маріанна Буданова розповіла в інтерв’ю старшій редакторці ELLE Світлані Кравченко. За освітою пані Маріанна — психолог. Можливо, саме завдяки цим знанням їй вдається досить стійко (а іноді й з гумором) реагувати на критичні ситуації й суворі обмеження, які вже давно стали її способом життя. Кілька поранень чоловіка в зоні АТО, волонтерство у військовому шпиталі, замахи на вбивство, погрози, мінування авто, прильоти ракет не тільки не зламали жінку, а й навчили її головного — цінувати тільки теперішній момент.
Увечері 23 лютого чоловік сказав мені, що о 5:00 ранку почнеться повномасштабне вторгнення. Ми зібралися і поїхали до нього на роботу, і з того часу ми перебуваємо не вдома. Сказати, що готувалися якось особливо, не можу: документи, телефони, комплект одягу на певний час. З тим і поїхали. Уже ввечері я спостерігала за підготовкою перших груп спецпризначенців, які мали вирушити у Гостомель, за видачею зброї й амуніції. Усі перебували в очікуванні, о 12-й ночі хлопці їли гамбургери з McDonald’s. І були готові до бою.
– описує вона події перед повномасштабним вторгненням.
Родина головного розвідника країни весь цей час перебувала в Києві і планів виїхати кудись в більш безпечне місце не будували. При цьому про приблизну дату і масштаби вторгнення знали, але “як дружина військового, який був тричі поранений (два поранення середньої тяжкості й одне важке), я морально була готова до будь-яких сценаріїв. Тому я діяла чітко і впевнено: робила те, що мені говорили, всі діяли як єдина команда й одне ціле”.
З 24 лютого ми постійно разом: 24 на 7. Раніше, коли він їздив у АТО, ми могли не бачитися і по три місяці, не спілкуватися тижнями, коли був на бойових завданнях. Ще тоді я навчилася контролювати емоції. Знаєте, людина — така істота, яка до всього звикає. Як психолог за освітою, можу підтвердити, що для виникнення звички потрібен 21 день, а для її закріплення в середньому — 60. Абсолютна правда, яку я перевірила особисто.
– підкреслює Маріанна Буданова.…Навіть у найкритичніші моменти ми знаходимо місце для гумору, він теж допомагає. Пам’ятаю, як в один з перших днів вторгнення увімкнувся сигнал повітряної тривоги, мене повалили на підлогу, зверху був Кирило Олексійович, а на ньому ще з десяток хлопців. І я кричу: «Господи, Боже мій, якщо мене не вб’є ракета, то ви точно задушите».
– згадує вона один з найкумедніший випадків за цей період.Повне інтерв’ю читайте тут.
