Це така ганьба. Це моє місто Кропивницький, в центрі України. І керівництво найбільшої фабрики халви “Золотой вєк” не бачить ніяких проблем у тому, щоб на 11-му році війни з росією відправляти за кордон свою халву в етикетках російською мовою.
Кропивничанка Ольга, яка купила в Швеції цю халву, в шоці: “Коли запитують: “У вас же ось продукти російською, а чого ви воюєте? Чому вимагаєте перекладачів українською, чому ви протестуєте, коли вам нав’язують щось російською? Що відповідати, якщо ми навіть на експортному продукті пишемо російською?”, передає ЗІФ.
Дирекція “Золотой вєк” пояснює: “Так закон зобов’язує тільки в Україні маркувати продукцію українською мовою. А за кордоном не зобов’язує…”
А щоб зрозуміти глибини ментальності людей, серед яких я живу, просто зайдіть в коментарі – кожен другий питає “і шо тут такого?”
А ось цікава цитата від журналістів Суспільне Кропивницький: “Зі слів мовного омбудсмена, з початку року він отримав від українців 1141 звернення про порушення мовного закону. З них п’ять — з Кропивницького.
“З одного боку – це говорить про невисокий рівень мовної свідомості жителів, які не реагують на порушення мовних правил на території міста та області, а порушення є”.
Чому тільки п’ять, дивуються журналісти. Ті самі журналісти дивуються, які два роки назад зняли сюжет про те, як я на касі в Сільпо обурилися через те, що касирка спілкується зі мною російською.
Вона у відповідь заявила, що якою мовою хоче, такою й говорить, а через таких як я, “в стране война”, до суперечки підключилися інші люди в черзі.
Був скандал, в результаті якого касирку звільнили.
Журналісти знайшли цю касирку і видали в ефір її розповідь, від якої кров холола в жилах – за її словами, я підійшла до неї, інваліда третьої групи, і її отак в трусіках, на бігборд причепила, як Ісуса, двоє держали, третій забивав гвозді.
(без сарказму, вона сказала, що просто неправильно вимовила слово “пакєт”, через “є”, а я нібито влаштувала скандал, чому її українська недостатньо чиста. Так, і журналісти видали цю брехню в ефір, назвавши це “висвітленням позиції обох сторін”)
Після цього сюжету в мою сторону таке лайно полилося, я ще пару місяців отримувала знущання і погрози – і публічно, і в повідомленнях.
Я казала цим журналістам: Що ви робите, ребята? Ви що, не розумієте, що після такого ніхто більше не захоче захищати українську мову, щоб не влипнути в таке, як ви зробили зі мною?
Але журналістам було важливе тільки одне – кількість переглядів.
Що ж, ви отримали свої перегляди, “Суспільне Кропивницький”.
От тільки тепер в центрі України чомусь більше ніхто не хоче ставати на захист української мови. Як так вийшло, вловлюєте якийсь причинно-наслідковий зв’язок?
