20 листопада 2025 року у львівському коворкінгу Lem Station, відбувся круглий стіл в гібридному форматі (онлайн та офлайн) «Оборонна демократія як елемент нового суспільного договору. Довгострокове планування в умовах війни». Захід був організований ГО «Фонд сприяння демократії» та ГО «Український безпековий клуб» за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні. Дискусія зібрала широкий спектр експертів, які обговорювали трансформацію українського суспільства, формування нового суспільного договору та виклики стійкості демократії під час великої війни.
Молодіжний та регіональний аспект дискусії представила Марія Чілей — голова ГО «Український національний центр», волонтерка, членкиня Молодіжної ради UNICEF Україна та менторка UPSHIFT.
Представниця південного регіону, Марія прибула на захід із Одеси, щоб озвучити соціальні та демографічні виклики, характерні для мультикультурного контексту цього регіону. Модератор Юрій Гончаренко підкреслив цінність її погляду, адже Одесу й Львів часто сприймають як антиподи через відмінності у мові, культурі та менталітеті.
Криза ідентичності та загроза інтеграції в мультикультурному регіоні
Чілей наголосила, що демографічні проблеми не можна розглядати у відриві від питання національної ідентичності, яка має бути основою молодіжної політики. Вона навела приклад Одещини — регіону з понад 130 етносами, де мультикультурність часто супроводжується низьким рівнем інтеграції в суспільне життя.
«В Одесі та на Одещині, де проживає понад 130 етносів, ми бачимо, як багато людей живе окремими групами, не знає української мови і через це просто не долучається до життя громади. Вони не користуються міськими сервісами і не беруть участі у прийнятті рішень, що насправді дуже бентежить! Це впливає не лише на настрій, але й на їхнє небажання сплачувати податки та виводити свої бізнеси з тіні»
Особливе занепокоєння, за словами Марії Чілей, викликає той факт, що навіть громадський сектор на півдні країни часто спілкується виключно російською мовою, що ускладнює створення єдиного комунікаційного простору. Вона наголосила, що це прямо впливає на низький рівень громадянської участі, зменшує довіру до інституцій та демотивує виконувати базові обов’язки — від сплати податків до виведення бізнесу з тіні.
Крім того, Чілей застерегла, що приплив нової робочої сили без належної культурної інтеграції лише посилює цю проблему. Якщо ситуація не зміниться, вже в наступному поколінні ми можемо отримати паралельний світ, ізольований від української ідентичності: «Мене дуже бентежить перспектива, що через деякий час наші наступні покоління, народжені за кордоном, втратять зв’язок з Україною. Вони скажуть: “Українську я не знаю”, а “там, на Україні, я ніколи не був”. У кращому разі вони згадають, що колись їхні батьки чи дідусі мали українське коріння. Але культурного зв’язку більше не буде».
Економічні «гачки» для молоді: Проблема менторської підтримки
Однією з головних загроз для демографічного майбутнього України є те, що молодь активно виїжджає за кордон через освітні можливості та не повертається, щоб створювати сім’ї.
«Ми бачимо, що в Одесі юнаки та дівчата масово вибирають закордонні виші . Зараз є багато грантів та стипендій, які допомагають їм вступити за кордон . І ось тут ми стикаємося з дуже важливою проблемою: молоді люди, виїхавши на навчання, часто не повертаються в Україну і не створює тут сім’ю . Якщо ми не знайдемо способи зачепити нове покоління, дати їм «гачки», щоб вони залишилися , ця освітня міграція продовжуватиме негативно впливати на демографічну ситуацію»
Гроші є, підтримки немає: чому без менторства молоді люди не затримуються в бізнесі
Марія Чілей позитивно оцінила державну ініціативу щодо надання грантів для молоді на започаткування бізнесу через центри зайнятості. Проте вона наголосила на серйозній прогалині — відсутності менторської підтримки, яка є ключовою для того, щоб молоді підприємці не просто стартували, а втрималися на ринку: «Я бачу це на власному досвіді, допомагаючи молоді отримувати ці гранти. Хоча держава почала давати гроші, катастрофічно не вистачає менторської підтримки. Це проблема як для тих, хто має бізнес-досвід, так і для молоді, яка лише запалилася ідеєю».
Вона підкреслила, що підтримка має бути тривалою, а не обмежуватися одноразовою виплатою. Молодій людині потрібен супровід протягом усього підприємницького циклу — від старту до стабільної діяльності.
«Якщо молодь не отримає підтримки і не втримається в справі, вона просто поїде за кордон. А це вже питання демографічної безпеки».
Освіта та профорієнтація: поворот до практики, а не престижу
Марія Чілей підкреслила необхідність змін у системі профорієнтації. Вона переконана, що молодь має бачити перспективу у прикладних професіях, а не лише в «престижних» напрямах, де вже зараз надлишок кадрів – юристи, менеджери, журналісти.
Як приклад вона згадала ініціативу, у межах якої десятикласників з Одещини та Львівщини відвозили на підприємства, щоб показати їм технічні спеціальності в реальному середовищі. На думку Чілей, саме така практика дає змогу школярам реально оцінити попит і обрати фах, який дійсно має значення для економіки: «Ми повинні показувати молоді інші, більш практичні професії, тому що зараз ситуація критична. На всю Одесу архітекторів залишилися одиниці, а будівельників — взагалі не знайти! Це ж нереально!»
Чілей також наголосила, що професійно-технічні навчальні заклади не мають ресурсів, щоб ефективно залучати абітурієнтів і змагатися з університетами. Водночас бізнес уже сьогодні готовий брати людей без досвіду: «Ситуація з набором людей у проєкти та на підприємства є нереальною. Хоча ми бачимо, що компанії готові навчати людей прямо на місці, витрачати на це ресурси та брати навіть тих, хто не має досвіду, факт залишається фактом: немає достатньо кандидатів»
Україна має стати вибором
На переконання Марії Чілей, молодіжна політика — не периферійна тема, а одна з головних умов збереження країни. Якщо молодь не бачить тут перспектив, її не зупинять ні героїзм фронту, ні заклики залишатися. Її особистий досвід громадської роботи – від волонтерства до символічних «картонкових» протестів в Одесі — дає їй підстави говорити це впевнено.
«Для протидії масовій освітній та економічній міграції, яка особливо спостерігається в Одесі, Україна повинна створити необхідні умови, які б утримували молодь. Наша стратегічна мета полягає в тому, щоб молоді люди не шукали кращого життя «десь» за кордоном, а свідомо прагнули будувати своє майбутнє та сім’ї в Україні. Це вимагає не лише припинення дискусій про залучення дешевої робочої сили, але й реалізації довгострокових програм підтримки молодіжного бізнесу та покращення соціально-побутових стандартів»
Щоб це стало реальністю, потрібні не лише економічні інструменти, як-от гранти чи підтримка бізнесу, а й сильна національна ідентичність. Лише тоді ті, хто має вибір, зроблять його на користь України — і залишаться, щоб відбудовувати Україну як європейську державу без потреби еміграції.
