20 листопада 2025 року у Львові, в коворкінгу Lem Station відбувся круглий стіл в гібридному форматі (онлайн і офлайн) «Оборонна демократія як елемент нового суспільного договору. Довгострокове планування в умовах війни». Захід був організований ГО «Фонд сприяння демократії» та ГО «Український безпековий клуб» за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні. Метою дискусії було обговорення того, як держава й суспільство трансформуються під час великої війни та як сформувати стратегічні засади нового суспільного договору.
У дискусії взяв участь Микола Бучин — доктор політичних наук, професор кафедри політології та міжнародних відносин Інституту гуманітарних і соціальних наук НУ «Львівська політехніка». Його позиція була зосереджена на критичному аналізі форм демократії та наголосі на необхідності адаптації моделі управління до національного менталітету.
Фундаментальний баланс: свобода чи безпека?
Микола Бучин звернув увагу на головну дилему будь-якої демократії — пошук рівноваги між свободою та безпекою. Ці два поняття, за його словами, надзвичайно важливі, але рідко гармонійно співіснують.
Свобода без обмежень веде до хаосу, натомість надмірна турбота про безпеку — до авторитаризму. Саме тому для країни, яка перебуває у стані повномасштабної війни, цей баланс стає не теоретичною проблемою, а питанням виживання.
Професор також вказав на хибність моделі, яку протягом десятиліть сповідували в Європі. Захід зробив ставку виключно на свободу — і тепер, за його словами, почав платити за це тривогою.
«Європейський континент, зосередивши свій розвиток на цінностях свободи та демократії, згодом допустив порушення критично важливого балансу між свободою і безпекою. Цей дисбаланс, де надмірна свобода шкодить безпеці , призвів до того, що Європа «зараз в паніці починає думати про безпеку», зіткнувшись із зовнішніми викликами . Парадоксально, але саме Україна сьогодні рятує свободу Європи, сплачуючи за це найвищу ціну — своєю кров’ю»
На думку Бучина, саме український досвід — драматичний, але реальний — повинен стати аргументом для міжнародної спільноти. Адже, поки Європа шукала рівновагу в теорії, Україна виборює її на практиці.
Демократія без копіпейсту: Україна має знайти власну модель
Бучин застеріг від небезпеки сліпого копіювання чужих моделей управління. На його думку, при побудові нового суспільного договору Україна має орієнтуватися насамперед на власний досвід, культуру та менталітет.
Професор підкреслив, що форма правління, політична система й сам суспільний договір повинні виростати з ґрунту національної ідентичності, історичних реалій та характеру народу.
«Нам потрібно усвідомити, що, будуючи нашу форму влади та суспільний договір, ми повинні враховувати наш менталітет і нашу форму управління. Намагання тупо перекопіювати чийсь досвід, як це часто робиться, призводить до руйнування. Тому, якщо ми хочемо, щоб наша система працювала, вона має базуватися на нашій національній ідентичності, історичних особливостях та психосоціальних рисах. Це доводить, що такого поняття, як глобальна демократія, не існує; демократія для України має бути своя»
Він навів приклад країн Латинської Америки, які спробували запозичити американську президентську республіку, однак у результаті отримали або дефектну демократію, або її імітацію.
Переоцінка стереотипів: Освіта й людський капітал
Микола Бучин виступив проти узагальненої критики на адресу української системи освіти, що прозвучала в ході дискусії. Він різко заперечив вживане поняття «дебільна освіта» й наголосив, що українці — це освічена, фахова нація.
Як викладач, Бучин переконаний: українські студенти часто демонструють вищий рівень підготовки, ніж їхні однолітки в Європі — зокрема, в Польщі.
«Наші студенти щонайменше не поступаються іншим, наприклад, польським, а інколи — й на «голову чи дві вищі» . Подивіться, як нас приймає Європа. Вони «у захваті від наших біженців і мігрантів» . Чому? Бо це «працьовиті, компетентні люди, готові вчитися і працювати» . Це є доказом того, що ми, українці, є професійною і розумною нацією . Нам потрібно лише трохи модифікувати нашу систему, а не намагатися «тупо взяти чийсь досвід і накласти на наші реалії», бо ми часто цим лише «руйнуємо» власну освіту»
Водночас він визнав: освітня система потребує змін, адаптації до сучасних викликів. Проте, за його словами, надмірна драматизація проблем і бездумне копіювання іноземних моделей шкодить більше, ніж допомагає.
Шляхи виходу з політичної кризи: Три ключові виміри
Бучин назвав нещодавні скандали в уряді, зокрема ситуацію навколо «Енергоатому», «наймасштабнішою і найсерйознішою політичною проблемою» в умовах повномасштабної війни. У цей період Україна не має змоги скористатися традиційними інструментами демократії — як-от масові протести чи дострокові вибори — адже це може мати фатальні наслідки для держави. Тому, за його словами, криза потребує іншого способу розв’язання — у трьох стратегічних площинах.
- Міжнародний вимір.
Україна має чітко комунікувати з міжнародними партнерами, показуючи, що інститути держави не ігнорують проблему, а реагують на неї. Потрібно забезпечити публічну відповідальність і покарання винних. Професор наголосив, що попри гостроту скандалу, він парадоксально підтверджує часткову зрілість демократії в Україні — адже антикорупційні органи працюють незалежно. - Внутрішній вимір.
Для українського суспільства критично важливим є відчуття справедливості. Саме тому ключовим політичним кроком має стати об’єднання — створення широкої парламентсько-урядової коаліції, яка б об’єднала представників різних сил, зокрема професійних технократів. Це не лише спосіб посилити контроль, а й важливий сигнал громадянам про єдність у критичний момент. Ідеться не про «розмазування» відповідальності, а про її колективне прийняття. - Безпековий вимір.
Росія та її союзники, зокрема Угорщина, активно використовують скандал як інструмент для тиску на Україну та зниження її підтримки в ЄС. Внутрішній розголос використовується для розкручування інформаційно-психологічних операцій (ІПСО), спрямованих на поширення зневіри, зради та хаосу. Саме тому вкрай важливо посилити роботу українських спецслужб, які мають не лише реагувати, а й проактивно блокувати інформаційні атаки.
Він підкреслив, що навіть найгостріші кризи можуть стати точками зростання, якщо держава зуміє зробити правильні висновки. За його словами, вдале використання нинішніх викликів дає Україні шанс не лише вистояти, а й вийти з війни сильнішою — як політично, так і інституційно.
Щоб краще описати особливості функціонування держави у нинішніх умовах, професор запропонував до роздумів нове поняття — «безпекова демократія». Цей термін, на його думку, точніше відповідає українському контексту, ніж «воєнна демократія». Йдеться про такий тип управління, де базові демократичні принципи не скасовуються, але адаптуються до викликів повномасштабної війни, зберігаючи при цьому ключові свободи, наскільки це дозволяє ситуація.
Водночас він визнав, що більшість рішень, які ухвалюються зараз, мають тимчасовий характер. Їхній справжній ефект можна буде оцінити лише після завершення війни — саме тоді на порядок денний вийдуть глибші реформи, структурні трансформації та переосмислення політичної архітектури держави.
