У Києві, 15 грудня 2025 року, в Укрінформі відбувся експертний круглий стіл «Багатовимірність сек’юритизації та інструменти її впровадження в Україні». Захід, організований Центром Разумкова за підтримки Представництва Фонду Ганса Зайделя в Україні, став підсумковим етапом проєкту, присвяченого визначенню, як забезпечити національну безпеку та зберегти демократичні інститути в умовах довготривалої війни та у майбутній Україні.
Петро Стецюк, науковий консультант Центру Разумкова з правових питань, у своєму виступі зосередився на правових засадах трансформації держави. Колишній суддя Конституційного Суду України (2006 – 2016), він представив доповідь на тему «Конституційні засади демократії, що здатна захищатися».
Стецюк розглянув питання співвідношення обмежень прав і свобод в умовах війни та збереження демократичних принципів, наголосивши на необхідності дотримання конституційних рамок навіть у ситуації тривалої безпекової загрози.
Конституційний обов’язок самозахисту: доктрина демократії, що захищається
Петро Стецюк розпочав свій виступ з обґрунтування ідеї демократії, здатної до самозахисту. В сучасних умовах це питання перестало бути суто теоретичним. Коли сьогодні демократія стикається з агресією, тероризмом і війною, вона має не лише право, а й обов’язок захищати себе.
«У сучасному світі демократія має не тільки право, а й обов’язок самозахисту. Демократія, яка не здатна себе захищати, приречена»
Концепція так званої «бойовничої демократії», або демократії, здатної захищатися, була сформульована наприкінці 1930-х років німецько-американським правознавцем Карлом Льовенштайном як відповідь на використання демократичних процедур для знищення самої демократії в умовах поширення фашизму та націонал-соціалізму в Європі.
За словами Стецюка, ця доктрина виходить з того, що демократія має бути озброєна конституційно-правовими механізмами, здатними запобігати зловживанню демократичними інститутами з боку тоталітарних політичних рухів, зокрема тоді, коли демократичні процедури використовуються зовні легально — через вибори, маніпуляції або інші формально правові інструменти.
«Йдеться про ситуації, коли демократію намагаються знищити демократичними ж методами. Саме для цього і потрібні механізми її самозахисту»
Проводячи паралелі з сучасністю, Стецюк підкреслив, що ці історичні уроки залишаються актуальними для України, яка вже тривалий час перебуває в умовах повномасштабної російської агресії. У такій ситуації, відмова демократії від самозахисту означала б відмову від власного існування.
«Демократія, яка сьогодні не здатна до самозахисту, справедливо вважається приреченою»
Межі обмежень: Верховенство права проти свавілля
Петро Стецюк категорично заявив, що захист демократії можливий лише легальними конституційними засобами, які не повинні призводити до втрати її сутності. Це означає, що права людини та верховенство права мають залишатися недоторканними.
Базовими елементами в системі самозахисту демократії є: верховенство права, поділ влади, місцеве самоврядування, незалежне судочинство та, що є найголовнішим, пріоритетність прав і свобод людини.
Щодо обмежень прав в умовах особливого періоду, експерт виділив чотири обов’язкові умови, щоб уникнути свавілля:
- Обмеження мають відбуватися виключно на підставі закону.
- Обмеження мають мати чітко визначену мету.
- Обов’язковим є врахування пропорційності обмеження наявним загрозам.
- Обмеження мають відбуватися під зрозумілим та прозорим для суспільства судовим і парламентським контролем.
Ці принципи, закладені в Конституції (зокрема, визнання України правовою державою та головний обов’язок держави — утвердження і забезпечення прав і свобод людини), виконують подвійну функцію: забезпечують свободу особистості та захищають демократичний лад від узурпації та хаосу.
Конституційні «міни»: як зміни до Основного Закону підривають стійкість
Проаналізувавши теоретичні та конституційні засади демократії (de jure), Петро Стецюк перейшов до критичного огляду того, як вони працюють на практиці (de facto). За його словами, низка змін до Конституції України не посилила, а радше послабила здатність демократії захищатися.
«На жаль, можна констатувати, що окремі конституційні зміни явно не покращили, а швидше погіршили спроможність демократії в Україні до самозахисту»
Одним із таких прикладів є конституційні зміни 2004 року, які надали депутатській фракції, що має більшість у парламенті, фактичні права коаліції, не поклавши на неї відповідних обов’язків. На практиці це, за словами Стецюка, призвело до масових порушень парламентського регламенту та розмивання принципу поділу влади.
«Виконавча влада почала функціонувати без належної підзвітності — зокрема, міністри могли йти у відставку без звітів про свою діяльність»
Другий приклад стосується змін 2016 року, які вплинули на організацію роботи Конституційного Суду України. Стецюк звернув увагу на різке падіння його ефективності: у 2023, 2024 і 2025 роках Суд ухвалював лише по одному рішенню на рік.
Причину такого стану він пов’язав із непродуманими конституційними новелами, зокрема із запровадженням суб’єктивних вимог до кандидатів у судді — таких як «високі моральні якості» та «визнаний рівень компетентності».
«Ці формулювання виглядають привабливо, але з правової точки зору вони створюють невизначеність»
Така невизначеність безпосередньо послаблює здатність демократії до самозахисту.
Конституційні механізми захисту демократії: питання і відповідь
У ході дискусії керівник проєктів Фонду сприяння демократії та голова Українського безпекового клубу Юрій Гончаренко порушив питання про конституційні запобіжники, які Україна могла б використати для захисту демократії в повоєнний період.
«Якщо Україна отримає перемир’я і можливість самостійно формувати суверенну політику, ми неминуче зіткнемося з викликом деструктивних політичних сил — так само, як це відбувається сьогодні в Німеччині чи Румунії. Які конституційні механізми Україна могла б застосувати, щоб, подібно до німецької моделі, убезпечити себе від партій і рухів, що становлять загрозу демократії?»
Відповідаючи на це запитання, Петро Стецюк, науковий консультант з правових питань Центру Разумкова, наголосив, що українська правова система вже містить необхідні інструменти для такого захисту.
«Перші кроки в цьому напрямі вже зроблені. В Україні є рішення Конституційного Суду щодо заборони нацистської та більшовицької символіки, де використовується поняття демократії, яка повинна захищатися. Найпростіший і водночас правильний шлях — працювати з чинним текстом Конституції разом із її тлумаченням і дати цим механізмам повноцінно діяти»
Потреба у відтворенні легітимності через законність
Здатність демократії захищатися сьогодні не потребує вигадування нових моделей, а вимагає повернення до вже закладених у Конституції засад. Базові конституційні механізми самозахисту демократії в Україні існують, однак подальші зміни та спосіб їх практичної реалізації часто мали зворотний ефект і послаблювали демократичну стійкість.
Головний урок, який випливає, в тому що захист демократії можливий лише демократичними методами. Спроби ухвалювати рішення в обхід процедур, суспільної дискусії та правових рамок, застеріг Стецюк, можуть мати довготривалі негативні наслідки.
«Не можна намагатися вирішувати безпекові проблеми “в обхід усіх цих нудних дебатів”. Такі рішення завжди мають дуже тривалі негативні наслідки»
Спираючись на історичний і правовий досвід, він підкреслив: саме здатність діяти в межах права визначає життєздатність демократії.
«Якщо демократія здатна захищатися, вона має право на своє існування»
Для України це означає, що в умовах війни та постійних загроз важливо не лише мати інструменти силового захисту, а й зберігати верховенство права як основу легітимності державної політики. Образно кажучи, поряд із «гострими шаблями» держава має спиратися і на право — як на ключовий елемент демократичного самозахисту.
