Дискусії про створення нової європейської оборонної архітектури без прямої опори на США переходять із теоретичної площини в практичну. Причиною цього стали не лише російська агресія, а й дедалі непередбачуваніші дії адміністрації Дональда Трампа, в тому числі й щодо Гренландії, які змусили європейські столиці замислитися над власною стратегічною автономією. На цьому тлі Україна з об’єкта безпеки поступово перетворюється на одного з її ключових суб’єктів.
Криза довіри до США і пошук альтернативи
Поштовхом до активізації дискусій стали різкі заяви Дональда Трампа щодо контролю над Гренландією, а також погрози запровадження каральних мит проти європейських країн. У Брюсселі ці кроки сприйняли не як риторику, а як сигнал про глибші зміни у політиці Вашингтона.
Європейські дипломати у приватних розмовах визнають, що залежність від США як єдиного гаранта безпеки стає стратегічно ризикованою. Йдеться не про розрив із НАТО, а про підготовку до сценарію, за якого американська підтримка може бути неповною або нестабільною. Саме в цьому контексті з’являється новий формат для вже існуючої «коаліції охочих» або паралельного оборонного об’єднання, здатного діяти автономно.
Як зазначає Politico, між європейськими лідерами та радниками з національної безпеки фактично вже існує неформальна система координації. У ній беруть участь понад три десятки країн, а ключові лідери Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Фінляндії та керівництво Єврокомісії перебувають у постійному контакті.
Важливо, що до цих обговорень безпосередньо залучений президент України. Це не лише підвищує рівень довіри, а й демонструє, що Україну вже сприймають як частину європейської безпекової системи, навіть без формального членства в ЄС чи НАТО.
Європейська оборона переходить у практичну фазу
У Брюсселі паралельно активізуються ініціативи зі зміцнення власної оборони. Обговорюється створення постійного військового контингенту ЄС, відновлення роботи Європейської ради безпеки та нова стратегія оборони. Водночас європейські лідери намагаються зберегти баланс і не довести ситуацію до відкритої конфронтації зі США.
У ЄС усвідомлюють ризики. Торгівельні війни з Вашингтоном, скорочення американської військової присутності та можливі втрати доступу до інфраструктури є реальною загрозою. Проте дедалі частіше звучить думка, що безпека континенту не може залежати від політичних циклів у США.
Експерти наголошують, що російська загроза не обмежується війною проти України. У європейських столицях дедалі менше сумнівів, що потенційний удар по Балтії або Польщі є не питанням «чи», а питанням «коли». Саме це змушує країни ЄС прискорювати процеси військової координації.
Зміна ролей. Україна – від прохача до партнера
У цьому контексті Україна виглядає унікально. Це єдина держава на континенті, яка не лише не боїться Росії, а й довела здатність успішно їй протистояти. Для Європи це безцінний ресурс, який неможливо замінити жодними паперовими гарантіями.
Причина не в політичній солідарності, а в холодному стратегічному розрахунку. Жодна інша європейська держава не має такого масштабу сучасного бойового досвіду, як Україна. Йдеться не лише про чисельну армію, а й про практику ведення високотехнологічної війни, розвинену дронову галузь, адаптацію до гібридних загроз і реальне стримування російської армії.
Фактично Україна вже сьогодні виконує функцію східного щита Європи. Саме тому дедалі більше європейських політиків визнають, що без України будь-яка автономна система безпеки буде неповною і вразливою.
Ще вчора Україна стояла на порозі Європи, стукаючи у двері, які часто залишалися зачиненими. Сьогодні ситуація кардинально змінилася. Європа дедалі більше потребує України так само, а подекуди й більше, ніж Україна потребує європейської допомоги.
Країни Східної Європи, передусім Україна, Польща та Фінляндія, стають природними стовпами майбутньої системи безпеки. Саме вони першими відчувають загрозу з боку Росії і готові до рішучих дій.
Міжмор’я як реальний сценарій
Ідея Балто-Чорноморського союзу, або Міжмор’я, про яку говорять майже століття, отримує нове дихання. Проте цього разу йдеться не про вузький регіональний блок, а про значно ширший формат, у який можуть увійти ключові європейські держави разом з Україною.
Цей союз може стати фундаментом нової європейської безпеки. Не як альтернатива НАТО, а як опора, здатна витримати удар навіть у разі ослаблення трансатлантичного зв’язку.
Європа вступає в епоху, коли власна обороноздатність стає питанням виживання. У цій новій реальності Україна перестає бути лише реципієнтом допомоги і перетворюється на одного з ключових гравців. Саме український досвід, армія і готовність протистояти Росії можуть стати тим елементом, якого Європі бракувало десятиліттями. Якщо цей процес буде доведений до кінця, континент отримає не лише сильнішу систему безпеки, а й нову політичну рівновагу, в якій Україна займатиме центральне місце.
Автор: Валерій Майданюк
