29 січня в пресцентрі ІА «Інтерфакс-Україна» відбулася експертна дискусія у форматі круглого столу на тему «InfoLight — 2026: виклики та рішення для інформаційного простору». Захід став частиною масштабного проєкту «INFOLIGHT.UA — 2026», що реалізується ГО «Фонд сприяння демократії» за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні. Головна мета зустрічі — аналіз стратегічних комунікацій, зміцнення стійкості громадянського суспільства та пошук дієвих механізмів протидії російським інформаційно-психологічним операціям (ІПСО) на четвертому році повномасштабної війни.
У дискусії взяли участь провідні фахівці у сфері безпеки, комунікацій та політології:
- Юрій Гончаренко — керівник Дослідницько-аналітичної групи InfoLight.UA.
- Ігор Жданов — керівник проєкту «Інформаційна оборона» Фонду «Відкрита політика», міністр молоді та спорту України (2014—2019).
- Ярослав Божко — голова Центру політичних студій «Доктрина».
- Олексій Івашин — координатор ініціативної групи громадсько-військового руху.
- Олег Постернак — політтехнолог, кандидат історичних наук.
Війна на кількох фронтах одночасно
Керівник дослідницько-аналітичної групи InfoLight.UA Юрій Гончаренко окреслив контекст, у якому Україна входить у 2026 рік. За його словами, країна знову опинилася під безпрецедентним тиском, який проявляється не в одному вимірі, а одразу на кількох стратегічних напрямах.
«Сьогодні Україна перебуває під багатовимірним тиском, що охоплює військову ситуацію на фронті, складний дипломатичний трек, цілеспрямовані удари по енергетичній інфраструктурі та масовані інформаційні операції».
Така концентрація викликів створює ефект взаємного підсилення криз, коли проблеми в одній сфері швидко трансформуються у загрози в іншій.
Окрему увагу Гончаренко приділив енергетичному виміру війни, підкресливши, що кремль не відмовився від стратегії терору цивільного населення: «Російське керівництво й надалі вірить, що зможе зламати Україну через знищення критичної інфраструктури — через тривалі відключення світла, тепла і води».
За цією логікою, створення нестерпних умов життя має підірвати суспільну стійкість і спровокувати внутрішнє невдоволення державою.
«Січень цього року, ймовірно, є найважчим місяцем для української енергетики за весь час повномасштабної війни».
Гончаренко пояснив це накопичувальним ефектом: інфраструктура виснажена роками атак, тоді як інтенсивність і цілеспрямованість нових ударів росії суттєво зросли.
За його оцінкою, гуманітарні наслідки енергетичної кризи — перебої з опаленням, водопостачанням і електроенергією — швидко стають частиною інформаційної війни. Саме на цьому тлі ворог намагається підштовхнути суспільство до внутрішньої дестабілізації, підриваючи довіру до державних інституцій і здатності влади контролювати ситуацію.
Стратегія «комбінованого шоку»: коли реальність стає зброєю
Координатор ініціативної групи громадсько-військового руху Олексій Івашин зосередився на трансформації російських інформаційних операцій та зміні їхньої логіки наприкінці 2025 — на початку 2026 року. За його словами, ворог поступово відмовився від примітивної генерації фейків і перейшов до значно складнішої та небезпечнішої моделі впливу.
«Раніше ворог діяв примітивно, просто закидаючи нас вигаданими байками, які не мали нічого спільного з реальністю. Але з середини 2025 року тактика росіян стала набагато хитрішою: вони відмовилися від порожніх вигадок на користь того, що ми називаємо “комбінованим шоком”. Тепер вони не вигадують проблеми з повітря, а беруть наш справжній біль — відключення світла чи питання мобілізації — і роздмухують ці іскри так, щоб спровокувати внутрішній вибух у суспільстві».
Її ключова відмінність полягає в тому, що в основі інформаційних атак лежать не вигадані сюжети, а реальні проблеми українського суспільства.
Івашин наголосив, що кінцева мета таких операцій значно ширша, ніж створення негативного інформаційного фону.
«Росіяни дуже чітко розраховують на наш спільний ліміт витривалості на четвертому році великої війни. Їхній план простий і цинічний: взяти щоденну втому кожної людини, її виснаження від темряви в хатах, холоду чи страху за майбутнє, і перетворити цей емоційний коктейль на протест проти власної держави. У ідеальному для кремля сценарії ми маємо не просто вийти на вулиці, а дійти до збройного протистояння один з одним, щоб власноруч зруйнувати свій дім, який ворог не зміг захопити на фронті».
Саме так, за його оцінкою, росія намагається підірвати державну систему України зсередини, не досягаючи вирішальних результатів на полі бою.
У цьому контексті інформаційні атаки стають продовженням кінетичної війни іншими засобами. Реальні труднощі, які переживає країна, навмисно масштабуються, емоційно загострюються та подаються як ознаки «повного колапсу», що має посіяти недовіру між різними соціальними групами й розхитати внутрішню стійкість суспільства.
Мобілізація, когнітивні атаки і втрата довіри
Під час обговорення теми мобілізації Ігор Жданов звернув увагу на те, що в інформаційному просторі Україна цю тему значною мірою програла. Йдеться не про саму необхідність мобілізації, а про те, як вона подається і сприймається суспільством.
За словами Жданова, росія цілеспрямовано використовує так звані когнітивні атаки, коли реальні проблеми не пояснюють, а навмисно загострюють і подають у викривленому вигляді.
«Ворог працює дуже підступно: він не вигадує проблеми з повітря, а знаходить те, що нам і так болить — чи то проблеми з ТЦК, чи то відсутність світла у квартирах. Цю тему починають методично “розкачувати” з усіх боків, роздмухуючи її до вселенських масштабів. Робиться це з однією метою: щоб у людини відключилося критичне мислення, а замість нього з’явилася сліпа злість і ненависть до власної держави та співгромадян»
У результаті формується штучний розкол між суспільством і територіальними центрами комплектування.
Жданов наголосив, що ТЦК в інформаційному просторі дедалі частіше зображують не як частину Збройних сил України, а як окрему ворожу структуру. Саме так, за його словами, з’явився і закріпився образ «людоловів», який активно тиражується в соцмережах і месенджерах.
Юрій Гончаренко, своєю чергою, звернув увагу на роль нових технологій у цій кампанії. Він зазначив, що використання штучного інтелекту дозволило ворогу масово створювати відео про нібито примусову мобілізацію.
«Ми перейшли ту межу, коли ворог просто вигадував окремі новини. Сьогодні нас буквально затоплює потік відео та картинок, які масово створює “машина пропаганди” за допомогою нейромереж. Найнебезпечніше те, що цей згенерований контент настільки точно б’є в очікування та страхи людей, що вони перестають шукати докази. Навіть коли на відео є позначка про використання штучного інтелекту, глядачі часто її ігнорують, сприймаючи ворожу постановку за чисту правду, що відбувається в них на очах», — пояснив Гончаренко.
Такі відео швидко поширюються, оскільки накладаються на втому суспільства і вже наявну недовіру. За словами учасників дискусії, саме це робить їх особливо ефективними.
Говорячи про можливі кроки у відповідь, Ігор Жданов висловив думку, що держава має чіткіше захищати інформаційний простір. Зокрема, йдеться про військову цензуру в інтересах безпеки не як обмеження критики, а як запобігання поширенню інформації, що може нашкодити армії.
«Нам час визнати: під час війни нам конче потрібна військова цензура. Звісно, політичні обмеження — це табу, ми не маємо права наступати на свободу слова в політиці. Але коли йдеться про фронт і життя наших воїнів, ми повинні діяти жорстко. Основний закон України дозволяє обмежувати поширення інформації, якщо це питання національного виживання. Військова цензура має стати обов’язком для кожного медіа та оглядача, щоб випадкове або навмисне розголошення деталей бойових дій не підігрувало ворогу і не шкодило нашим Збройним силам»
Також він наголосив на необхідності деанонімізації великих телеграм-каналів, які фактично впливають на громадську думку, залишаючись поза будь-якою відповідальністю.
«Варена морква» або як суспільство привчають до пасивності
Голова Центру політичних студій «Доктрина» Ярослав Божко звернув увагу на менш помітний, але не менш небезпечний аспект російської стратегії — поступову пасивізацію українського суспільства. Йдеться не про різкі інформаційні удари, а про повільний, накопичувальний вплив.
Постійний потік скандалів і конфліктів у медіа діє як хронічний стрес.
«Сьогодні більшість українців черпають стрес не стільки з реального життя, скільки з власних телефонів та новинних стрічок. Коли інформаційний простір перетворюється на нескінченний серіал зі скандалів та зрад, у людей просто спрацьовує запобіжник: вони перестають на це реагувати. Людина втомлюється від вічного хаосу, “вимикається” з життя країни та замикається у своєму маленькому світі — дім, робота, магазин, – намагаючись просто вижити самотужки», — пояснив Божко.
У такому стані суспільство поступово втрачає здатність до спільних дій і колективної відповідальності.
Він порівняв цю модель із принципом «вареної моркви», коли зміни відбуваються настільки повільно, що їх складно помітити. У результаті люди перестають мислити категоріями держави чи спільного спротиву, зосереджуючись лише на особистих проблемах. Саме цього, за словами Божка, і прагне ворог — розмити соціальні зв’язки та послабити відчуття спільності.
Окремо Божко наголосив, що боротьба з такою стратегією не зводиться до спростування окремих наративів.
«Абсолютно безглуздо намагатися переспорити ідеї чи спростовувати наративи, якщо ми нічого не робимо з тими, хто їх запускає — це все одно, що боротися з порожніми болванками, якими по нас стріляють. Психіка людей влаштована так, що вони все одно будуть дивитися скандальних блогерів чи навіть відвертих злодіїв просто через цікавість. Тому проблема не в тому, що хтось щось сказав, а в тому, що ці люди роками системно працюють на ворога, а державний механізм примусу досі не може ефективно зупинити їхню діяльність.», — зазначив він.
Держава має змістити фокус із реактивної відповіді на інформаційні вкиди до роботи з їхніми виконавцями, зокрема через зміну правових підходів і розширення можливостей спецслужб діяти на випередження.
Медійні «торпеди» та боротьба за легітимність
Політтехнолог Олег Постернак зосередився на ролі окремих медійних персонажів, які використовуються як інструмент підриву довіри до державних інституцій. За його словами, йдеться про цілком конкретну технологію, де ключову роль відіграє не сам меседж, а образ його носія.
На прикладі блогера Арті Гріна Постернак пояснив, як працює ця схема. Образ «правдивого фронтовика» автоматично надає словам додаткову вагу і створює захист від критики.
«Сьогодні військова форма працює як магічний ключ до народної довіри: якщо політик має доводити кожне своє слово, то медійному військовому вірять миттєво і без жодних запитань. Коли така людина говорить, що вона “була там і все бачила”, вона автоматично стає джерелом істини в очах глядача. Найнебезпечніше те, що цей образ фронтовика часто використовують як “моральний щит”, який блокує будь-яку критику: спробуйте заперечити такій людині, і вам одразу прилетить докір — “а ти сам воював?”», — зазначив Постернак.
У результаті будь-яка критика таких заяв знецінюється, а поширені твердження швидко вкорінюються в суспільній свідомості.
Юрій Гончаренко звернув увагу на те, що подібні інформаційні атаки мають чітку синхронізацію з політичними процесами. За його словами, хвилі критики та дискредитації нових призначень у секторі безпеки й оборони, зокрема Кирила Буданова та Михайла Федорова, з’являються саме в моменти, коли тривають важливі переговори або анонсуються реформи.
«Коли ми бачимо масовані медійні штурми проти новопризначених посадовців, треба розуміти: ворогу байдуже на конкретні прізвища. Його справжня ціль зробити так, щоб у той момент, коли ці люди сідають за стіл надважливих перемовин або оголошують про системні зміни, ніхто не сприймав їхні слова як законні та авторитетні. Це удар не по людині, а по нашій здатності діяти та домовлятися в найважчі моменти війни, коли від легітимності переговорника залежить виживання всієї держави», — пояснив він.
Постернак наголосив, що у відповідь на ці виклики держава має переходити від реактивної до системної роботи. Серед можливих рішень він назвав ідею створення Інформаційних військ України — структури, яка працювала б не з окремими інформаційними інцидентами, а з захистом когнітивного простору на стратегічному рівні.
«Сьогодні нам потрібно перестати сприймати інформаційну політику лише як роботу пресслужб і вийти на рівень справжніх Інформаційних військ України. Це питання принципове: ворог займається цим проєктом дуже давно і, на жаль, успішно, тож ми не маємо права на зволікання. Нам потрібні реальні, фахові спеціалісти, які працюватимуть на оборону країни так само професійно, як це роблять оператори дронів. Свого часу ми прийняли правильне рішення, створивши Сили безпілотних систем, і тепер маємо зробити аналогічний крок — створити структуру, яка захистить наш інформаційний фронт і не дозволить ворогу підточувати державу зсередини»
Йдеться про довгострокову протидію технологіям впливу, а не про точкове спростування окремих вкидів.
Круглий стіл показав, що у 2026 році інформаційний фронт залишається однією з найбільш уразливих ділянок передусім через тиск на інфраструктуру та загальну втому суспільства. Головний виклик для України полягає в тому, щоб перейти від постійного реагування на окремі інформаційні інциденти в соцмережах до системної та наперед продуманої політики. Йдеться про роль держави як активного гравця, здатного очищати інформаційне поле та обмежувати діяльність тих, хто свідомо працює на підрив довіри й внутрішню дестабілізацію.
Як наголошували учасники дискусії, стійкість України напряму залежить від здатності зберегти внутрішню єдність і не допустити ситуації, коли реальні проблеми — енергетичні, соціальні чи управлінські стають інструментом руйнування державності. Історичний досвід показує, що саме внутрішній розкол у поєднанні з зовнішнім тиском може мати критичні наслідки, і цього сценарію країна має уникнути.
