Російська кіноіндустрія наслідує радянську систему кіно, коли багато фільмів “через невідповідність державній риториці” потрапляли “на полицю” – з тією різницею, що нинішня цензура діє без чітких правил і формальних пояснень.
Як передає Укрінформ, про це повідомляє Служба зовнішньої розвідки України.
Фільми забороняють або витісняють із прокату через скарги так званих громадських активістів, втручання силовиків або просто через невідповідність воєнній риториці – і жоден із цих механізмів не передбачений жодним законом.
Картина “Вітер” Сергія Члиянця, визнана найкращим російським фільмом 2025 року за версією премії “Білий слон”, не потрапила на фестиваль “Маяк” після того, як куратор із силового відомства ознайомився зі змістом.
Фільм “Казка” Олександра Сокурова отримав відмову в прокатному посвідченні без жодних офіційних пояснень. Якутська “Айта” Степана Бурнашева, яка окупила бюджет у десять разів, позбулася прокатного дозволу з формулюванням про “демонстрацію національної нерівності”. Навіть наявність прокатного посвідчення, як у випадку “Нууччи” Володимира Мункуєва, не гарантує виходу на екрани: достатньо публічних звинувачень у “русофобії”.
Борис Хлєбников і Наталія Мєщанінова – одні з найвизнаніших у країні кінематографістів, які не виїхали, – просто перестали отримувати роботу. Без вироків, без офіційних заборон: індустрія навчилася обходитися без них сама. Самоцензура стала дешевшою і надійнішою за будь-який державний указ.
Показово, що навіть усередині російського культурного істеблішменту це починають визнавати, щоправда, по-своєму. На круглому столі в Держдумі щодо підтримки кінематографа режисер Олексій Герман-Молодший обережно виступив проти надмірного контролю, попросивши хоча б пояснити правила: що знімати можна, а що ні.
Частина його колег пішла ще далі і відверто запропонувала повернення до радянської моделі з формалізованою цензурою та “професійними” цензорами. Це красномовна ознака: коли повернення до брежнєвських порядків подається як прогрес, деградація зайшла дуже далеко.
Незалежного кіно у Росії фактично не залишилося.
“Те, що ще знімається, або проходить крізь фільтр силових структур іще на стадії виробництва, або осідає на полицях після. Влада очікує “буму патріотичного кіно” і не розуміє, чому його немає. Але саме вона знищила середовище, в якому будь-яке кіно взагалі могло з’являтися”, – зауважили у розвідці.
