Кремлівський диктатор Володимир Путін гостро потребує грошей на війну. Попри те, що світові ціни на нафту злетіли до небес, що мало б забезпечити потік нафтодоларів до скарбниці Росії, успішні удари українських Сил оборони по російських портах на Балтиці, а також нефункціонуючий нафтопровід “Дружба”, що не функціонує, практично обнулили дану перспективу.
У ситуації, що склалася, агресор був змушений звернутися по фінансову підтримку до своїх олігархів, але сум, які ті готові надати, вистачить лише на кілька тижнів ведення загарбницької війни РФ проти України. Теоретично ці ж олігархи могли б організувати “палацовий переворот” у Кремлі, але поки що їх стримує страх – головна зброя Путіна.
А як справи з протестним потенціалом росіян? На минулих вихідних у РФ подавалися численні заявки на проведення мітингів проти обмежень інтернету. Раніше небезпечна для режиму ситуація склалася в регіонах, де масово знищували фермерську худобу. Але поки не відбудеться розкол у середовищі російських силовиків або еліт, говорити про протести як спосіб змінення влади в Росії не доводиться.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловила російська опозиціонерка Ольга Курносова.
– Могли б ви прокоментувати інформацію про так званий “збір пожертв” для потреб війни Путіна в Україні серед російських олігархів? Є інформація про те, що нібито глава “Роснефти” запропонував скинутися на війну. Пєсков, зрозуміло, цю заяву спростував і заявив, що це була лише ініціатива. На вашу думку, чи дійсно путінський режим потребує додаткового серйозного фінансування і що готовий збирати такі “пожертви” від власних бізнесменів? Причому, навіть у ситуації, коли світові ціни на нафту злетіли до небес?
– Знаєте, є таке радянське газетне формулювання – “ініціатива з місць”. Насамперед, те, що сьогодні ціна на нафту висока, режиму не дуже допомагає, тому що завдяки вдумливим зусиллям Збройних сил України досить серйозно ослаблена можливість Росії цю нафту продавати. Порти Усть-Луга і Приморськ були основними портами, через які здійснювалося транспортування нафти. “Дружба”, як відомо, стоїть. Таким чином, трубопровідні маршрути практично не працюють, а порти встали. Тому, так, ціна на нафту сьогодні висока, але це Путіну не дуже допомагає.
Проблеми з грошима залишаються. Ясна річ, що розкуркулити бізнес – це завжди легко і просто. Путін може, коли захоче, і податки в Росії підняти, і все одно всі податки віддадуть. Тому, коли він їх злегка штовхнув і сказав “давайте грошей”, вони почали давати. Щоправда, не всі, і не одразу, а насамперед ті, у яких були якісь проблеми, той же Сулейман Керімов і Олег Дерипаска.
До речі, Дерипаска взагалі останніми днями став дуже активним у медійному полі. Сьогодні (31 березня. – Ред.) він запропонував працювати по суботах і по 12 годин на добу.
Але знову-таки треба розуміти, що навіть ті суми, які звучали, не врятують війну. Тому що ті обсяги, про які сказано – це умовно і місяць воєнних дій не покриває. Війна – річ дорога, і Путіну на неї грошей не вистачає. Бізнес у Росії почувається все гірше й гірше, можна сказати, що він на межі виживання. Звідки вони братимуть грошей – абсолютно незрозуміло.
Путіну катастрофічно бракує грошей на війну, а дорога нафта не рятує. Інтерв’ю з Курносовою
– Зверніть увагу, що бізнес дозволяє себе розкуркулювати, він згоден із цією ситуацією. Принаймні поки що ми не бачимо ознак того, що ті ж бізнесмени, олігархи мають намір змінювати владу в Росії. А, напевно, могли б. Чому вони терплять? Вони такі самі “терпили”, вибачте на слові, як і пересічні росіяни? Вони теж готові затягувати паски? Вони мають набагато більші можливості, аніж пересічні росіяни, чи не так?
– Так, звісно, вони володіють великими можливостями, але якщо влада вирішить посадити їх до в’язниці, то всі їхні можливості тут же обнуляться. Тому єдине, за допомогою чого сьогодні керує країною Путін – це страх.
Відповідно, олігархи бояться, можливо, навіть більше, ніж пересічні росіяни, тому що їм є більше чого втрачати. Якщо у звичайної людини за путінського режиму майже нічого не залишилося, у кращому разі квартира, яку вона приватизувала ще за Єльцина або, можливо, купила квартиру в іпотеку і який-небудь поганий автомобіль, то олігархам є що втрачати. Тому, звичайно, вони бояться.
Інша справа, що – і тут ви абсолютно праві, – вони могли б домовитися між собою, шукати тих людей при владі, які сьогодні перебувають під ударом. Що вже далеко ходити? Давайте візьмемо Сергія Шойгу, у якого посадили практично все найближче оточення. Виникає відчуття, що питання, коли прийдуть за ним й посадять – це питання майже вирішене. Здавалося б, у нього мають бути можливості щось зробити.
Але всі диктатури закінчуються приблизно однаково. Що ще має статися, щоб усередині дозрів палацовий переворот? Напевно, поки що їм ще чогось не вистачає, але, можливо, завтра вже вистачить.
– Хотіла попросити вас прокоментувати ситуацію, яка склалася у внутрішньополітичному житті Росії. Минулими вихідними в Москві на тій самій Болотній площі пройшов мітинг проти обмежень інтернету. Одночасно є ситуація з масовим знищенням худоби, яка теж дуже серйозно сколихнула регіони РФ. Якщо ми говоримо про інтернет, то, напевно, це питання можна розглядати як політичне обмеження свобод, то коли йдеться про знищення худоби, то це вже наступ безпосередньо на гроші громадян. Як ви розглядаєте протести з першого і з другого приводу? Що може стати спусковим гачком, який запустить дуже небезпечний для режиму процес?
– Перш за все, практично ніяких акцій протесту 29 березня не відбулося, тому що вони були заборонені в усіх регіонах, хоча заявки подавали в дуже багатьох місцях, до того ж масово, окрім однієї акції, по-моєму, в Новосибірську, щодо забою худоби. Так, десь люди виходили, але це були поодинокі випадки.
На що варто звернути увагу? Що ця “двіжуха” з подачами заявок на мітинги за віком дуже молода. Найчастіше подавачами заявок були хлопці до 20 років. Серед затриманих теж багато неповнолітніх. Це нам показує вік протестувальників.
Інша справа, що в сьогоднішній ситуації затиску всього живого, що є в Росії, треба остаточно зрозуміти, що акції протесту влаштовувати неможливо. Цей спосіб вираження невдоволення сьогодні в Росії закритий, його не існує. Тому зараз треба думати про те, які інші способи є. Тому що виходити для того, щоб 20 осіб, 5 осіб, будь-яка кількість затриманих потрапляли у списки неблагонадійних і так далі – це абсолютно безглузда історія. Потрібні нові способи координації зусиль тих, хто не згоден із тим, що відбувається в країні.
– Чи допускаєте ви, що силові структури можуть якимось чином перейти на бік народу в разі масових протестів у Росії? І щодо молоді. Ви вже сказали про те, що саме молоді люди здебільшого подавали заявки на мітинги. За вашими оцінками, наскільки сильний молодіжний протестний потенціал? І чи може він у якійсь перспективі зіграти вирішальну роль у закінченні існування цього режиму?
– Ви абсолютно праві. Поки немає розколу хоча б серед силовиків, а ще краще, і серед еліт – бізнесових, політичних, будь-яких, – не варто думати, що можливі якісь реальні події. Вони зможуть відбутися тільки тоді, коли такий розкол відбудеться.
Що потрібно для того, щоб розкололася та ж поліція? Дуже важко передбачати часові параметри якихось змін. Напевно, не тільки на початку вторгнення, а й протягом перших двох років після нього нікому й у страшному сні не могло привидітися, що війна триватиме вже п’ятий рік поспіль. Причому, останні роки два вона йде приблизно однаково й навіть зі сповільненням, тому що вона змінюється технологічно. Але коли накопичиться втома тих, хто в цій війні так чи інакше бере участь, це велике питання.
Водночас, у нас усе-таки є історичні приклади. Була інша безглузда війна, – я маю на увазі Першу світову, – яка закінчилася для Російської імперії навіть не однією, а двома революціями і відповідно її крахом. У цьому сенсі, звісно, якісь історичні аналогії із сьогоднішніми подіями ми можемо проводити.
Що стосується молоді, то це, звісно, найактивніший елемент, це кров протесту, але самою молоддю революцію не зробиш. Тому я і кажу, що без розколу, серйозного розколу в елітах і без розколу всередині самих силовиків розраховувати на позитивний сценарій, на жаль, не доводиться. Проте, цей розкол може статися у будь-який момент.
