Виборчий штаб Петра Порошенка розпочав агресивну агітацію за обрання його ще на п’ять років із розповсюдження агітки під назвою “Чому ми будемо голосувати за Порошенка”.
Навіть для жанру агітки – партійний опус, у кращих зразках агітпропу часів Суслова, гранично обмежений. І все ж інтригуючий, бо треба ж таки мати неабияку сервільну відвагу, щоб бодай пробувати відповідати ствердно на оцей домоклів меч над кожним із нас – “ЧОМУ?
Може тому треба голосувати за Порошенка, що він запровадив за чотири роки тарифний геноцид, посягаючи на лаври Сталіна із його голодомором? Посполиті нинішнтьої спакоємниці Київської Русі обкладені такою податковою даниною, в порівнянні з якою відпочивають монголо-татари. За рівнем життя Україна – це Сомалі у центрі Європи.
Може тому треба голосувати за Порошенка, що він знищив становий хребет будь-кого суспільного організму і національно-державного утворення , яким є грошово-фінанова система держави? Чотиразова деномінація національної валюти означає, що сімейні бюдждети громадян пограбовані в одну мить так само у чотори рази.
Може тому треба голосувати за Порошенка, що він перетворив пречисте ім’я України у синонім корупції у світових масштабах?
Може тому треба голосувати за Порошенка, що він у світовому інформаційному просторі став, як його іменують зарубіжні журналісти, гросмейстером офшорного казнокрадства?
Може тому треба гоолосувати за Порошенка, що він покарав, як цього чекав весь народ і весь світ, вбивць великомучеників на Майдані?
Може тому треба голосувати за Порошенка, що він увіковічнив народний подвиг кращих синів і дочок України, які поклали свої голови на Майдані, а тепер гинуть щоденно на полі бою із окупантом?
Та ні. Запопадливі агітатори навіть не згадають цей далеко неповний перелік “подвигів” Петра Порошенка. Більше того, вони навіть погоджуються, що він “бізнесмен, а не реформатор”, що він “не хоче нищити утворену ще з кінця 1980-х років систему взаємозв’язків бізнесу і політики”, тобто не хоче нищити злодійський державний устрій клептократії, який він довів до крайнього ступеня корупційної досконалості.
То чому ж тоді “Будемо голосувати?” Виявляється, є єдина мотивація – “він не говорить про мир.., він готовий воювати, а це означає, що у нас стрілятимуть (тобто нас вбиватимуть) переважно тільки на фронті”.
Агітатори намагаються зліпити із мальдівського лендлорда образ такого собі печерського Жукова, готового класти під ноги окупанта необмежену кількість гарматного м’яса, а “бабы еще нарожают». Тобто Порошенко хоч і невдаха, як реформатор, і нікудишній із нього державник, бо він таки не став президентом, а дбав лише про свій “Рошен”, але за нього треба голосувати, бо він “визначний воєначальник і полководець”.
І далі для порівняння даються такі слабенькі як для вояків образи гітариста Вакарчука і комедіянта Зеленського, а також Гриценка, який хоч і є кадровим військовим, але “безмежно наївний”.
Тому ця виборча “підтанцовка”, цей “хор мальчиків” на нинішніх виборах мав би відтіняти могутній образ лихваря Порошенка у ролі бравого солдата.
І врешті, порівняння із головним конкурентом чи радше головною загрозою для Порошенка і усього його агіпропу, як і усього олігархічно-паразитичного класу, – із Юлією Тимошенко, до якої нинішньому гаранту із його коротким та обвислим рейтингом, як до неба.
Спочатку йде бідкання, що вона сприймається, як проукраїнський політик, і Путін, якого силкуються висадити їй на шию, ніяк не налазить на жодну здорову голову. Хоча агітатори із Банкової визнають, “що Тимошенко настільки властолюбива, що не буде ділитися владою з Росією”.
І тут пішло залякування як виборців, так і самої Тимошенко: “Надмірна самовпевненість на посаді президента може коштувати Тимошенко життя, як і її оточенню”.
Забрехавшись у такий спосіб, агітка, врешті, стверджує, що вона “не розуміє нової реальності і суті війни, а отже, й не зможе організувати захист країни”.
А тепер подивимося, як розуміють війну Тимошенко і Порошенко від початку московсько-фашистськох окупації і донині, і як Верховний Головнокомандувач організував захист країни.
Щодо розуміння, то Порошенко у відповідності до інструкцій, які йому привозив із Кремля Медведчук (про сіамських близнюків Порошенка-Медведчука буде окрема розмова), категорично заперечував, що напад Росії на Україну – це взагалі війна.
Що це таке? Сурков дав назву, а Порошенко повторив – АТО. Уявіть, якби після нападу на СРСР Гітлера Сталін війну проти окупанта назвав антитериристичною операцією.
Відтак Медведчук привіз із Москви у Мінськ “Мирну угоду”. Тобто по суті план капітуляції, яку Порошенко прийняв до виконання “под козирек”.
Правда, план був настільки зрадницький, що його виконати було неможливо, що призвело до кровопролить уже під Верховною Радою.
Це окрема розмова про те, як і хто зробив Порошенка президентом, але тільки завдяки тому, що Фірташ у Відні зняв із виборів найрейтігновішого тоді, свого вихованця Кличка, у 3-відсоткового Порошенка появився шанс.
А хто наказав торговцю газом відкрити у Відні зелене світло Порошенку до президенства? Звичайно ж, власник цього газу Путін, без якого Фірташ би пальцем не кивнув.
І тут уже праві агітататори Порошенка: “Росія традиційно не церемониться зі своїми діячами, які стали непотрібними”. Хоча я би не був такий безжалісний до Петра Олексійовича, як це роблять його його годованці: “Можливо, Порошенко і хотів би домовитись з Кремлем, але… будь-які нерівноправні домовленості закінчаться для нього фізичною смертю”. І нащо так лякати рідного кандидата?
А тепер кілька цитат для проведення тесту на “розуміння війни і здатність організувати захист”.
“У геніального радянського кінорежисера Михайла Ромма був документальний фільм “Звичайний фашизм”. Фільм правдивий і жорсткий. Я думаю, якби режисер був живий сьогодні, він би обов’язково включив промову Путіна від 18 березня в свою картину окремим фрагментом. Бо це – фашизм у чистому, дистильованому вигляді”.
“Я вважаю Володимира Путіна ворогом України № 1, і ми маємо зробити все можливе, щоб зупинити агресора”
“Треба чесно сказати, що Росія розв’язала проти України війну. …Потрібно організувати Ставку Головнокомандуючого, і президенту взяти в свої руки всі важелі управління обороною України”.
Якби було добре для образу Порошенка-героя, щоб це коли-небудь сказав він. Але наведені мужні слова належать Юлії Тимошенко, яка, будучи єдиним мужчиною в українській політиці, і московську навалу, і головного ворога мала мужність назвати своїми іменами з першого дня війни.
Я закликаю Порошенка зробити це, що зробила Тимошенко ще у 2014 році, – назвати Путіна фашистом.
Агітаторам, які закликають голосувати за Порошенка, я виставлю ящик віскі, якщо вони знайдуть бодай одне негативне слово Порошенка про Путіна підчас попередньої президентської кампанії.
Я вже не кажу про те, що ще 26 січня 2015 року фракція “Батьківщина” пропонувала парламенту оголосити Росію країною-агресором. Також Тимошенко і її партія закликали 27 січня денонсувати “Договір про дружбу, співпробітництво і партнерство між Україною і Росією”.
Наступна вимога Тимошенко – негайний вихід України із СНД.
27 січня Юлія Тимошенко звернулася до ООН із закликом розпочати процедуру внесення змін до Статуту ООН з тим, щоб виключити РФ із Ради безпеки ООН.
Того ж дня лідер опозиції “миролюбивому” президенту звертається до ПАРЄ з вимогою не підтвердити повноваження делегації РФ у ПАРЄ, а також звертається до власного парламенту негайно ратифікувати Римський статут для приєднання України до Міжнародного кримінального суду – задля легітимізації процедури Нюрнберга-2 для московського окупанта.
Я вже не кажу, що чотири роки тому і дотепер Тимошенко вбачає єдиний вихід для збереження України – вступ у НАТО, проти чого категорично протягом усієї війни виступав Порошенко і заборонив вносити пункт про НАТО у Коаліційну угоду.
Сама ідея вступу у НАТО була головною у виборчій кампанії Тимошенко, але штаб Порошенка переконав українців, що він гарантує мир за кілька годин, а НАТО – це війна. І українці повелися.
Тоді він обіцяв мир, тепер він обіцяє війну.
Тоді йому повірили. А тепер? За час, що сплив, Порошенко оволодів ще одним титулом світового рекордсмена – так ніхто й ніколи у всі часи і усім народам не брехав.
Єдине, з чим я згоден із агітаторами Порошенка – Україні потрібен президент-воїн.
Є два номінанти, які виглядають із недалекого минулого у тривожне майбутнє.
Схожий справді на молодого Брежнєва, кучерявий міністр економіки в уряді вбивці Януковича.
І бранка бандитського режиму, яка з-за грат безпрецедентного для Європи 21 століття політичного терору своєю нечуваною мужністю і незламністю заставила здригнутися весь світ, який став на її захист.
Василь Базів, intvua
