Як сприймають смерть у різних культурах світу

Нашу тілесну природу та життя вивчає окрема галузь біології — антропологія. І хоча смерть та поховання — це соціокультурні феномени, антропологи так само долучені до процесу їхнього вивчення. Згадка про смерть нерідко має зв’язок зі світом емоцій, в першу чергу зі страхом. У більшості з нас вигляд мертвого тіла провокує тривожне усвідомлення власної тлінності, пише Токар.ua.

Традиційні релігії інколи пропонують універсальну відповідь на подібні екзистенційні переживання — безсмертні душі, переродження тощо. Категорія душі (з грецької — psyche)  зустрічається у традиціях юдаїзму, ісламу та християнства. Також вона є і в індуїзмі, буддизмі та інших орієнтальних соціально-філософських течіях та віруваннях. У чому їхня різниця і в який момент реінкарнація змішується із безсмертям однієї душі?

Концепція пращурів

Існують народні вірування, де згадки про смерть безспосередньо пов’язані з концепцією нащадків та пращурів. Згідно з нею, люди не припиняють існувати після смерті, а впливають на життя продовжувачів свого роду: заохочують їхні діла, або навпаки — проклинають. Ці ідеї широко розповсюджені у азійських культурах, які зазнали впливу конфуціанства, а також у Африці.

Дві дівчини із племені Нуер у Судані.

Особливо яскраво вони відображені в віруваннях нігерійського племені Мамба і південносуданського племені Нуер. Ці спільноти практикують ритуали, спрямовані на підтримку добрих стосунків із духами померлих родичів. Один з таких ритуалів — створення родових святилищ, в центрі яких розташовуються черепи або інші останки померлих.

Раз на місяць родичі роблять жертвоприношення у вигляді їжі, грошей або інших штучок, аби їхні пращури не гнівалися. Культурне значення, яке приписується духам роду, служить збереженню соціальної структури племені і її відтворення. Іншими словами, без концепції пращурів їм було б дуже важко.

Концепція реінкарнації

У релігіях Індії та Сходу — буддизмі, індуїзмі, джайнізмі та сикхизмі — яскраво виражена ідея реінкарнації: переселення душі після смерті. За реінкарнації на людину очікує нагорода або покарання за її справи у цьому, себто земному житті. Це уявлення втілює концепція карми — певних заслуг, накопичених у ході перероджень.

Безперервний цикл життя — колесо Сансари — з орієнтальних релігій.

Карма лежить в основі кастової системи Індії — суворої форми суспільства, яка виникла близько 4 тисяч років тому і продовжує існування сьогодні. Залежно від «доброї» чи «поганої» карми, людина приходить у нове життя як представник більш-менш привілейованої касти.

Якщо слідувати правилам свого кастового положення, карма може покращитися. У цьому випадку з’являється надія на більш вдалу реінкарнацію, а також добробут ще у цьому житті. Після низки реінкарнацій душа припиняє свій життєвий цикл і знаходить спокій.

Уявлення про реінкарнацію наочно показано у індійських похоронних обрядах. Індійці не ховають померлих у землі, а розташовують їхні тіла на багаття і спалюють їх. Попіл вони, по можливості, розвіюють над поверхнею річки. За традицією, перед спаленням тіла старший син померлого розколює його череп, щоб випустити життєву силу і вказати їй шлях до переродження.

Концепція Страшного Суду

Якщо ви з дитинства чули незрозумілі буботіння біля вівтарю у церквах, а ваш Viber переповнений різдвяними картинками-привітаннями — ця концепція культурно найближча до вас.

«Страшний Суд» у виконанні Мікеланджело.

У християнстві та ісламі домінує концепція смертного суду, покарання або нагороди в загробному житті. Утім, воно різниться в залежності від віросповідання. Це розуміння смерті поширене переважно в християнських країнах Європи і на Близькому Сході, де переважає іслам. У цих релігіях за померлих прийнято молитися, щоб допомогти їм уникнути покарання у потойбічному житті, або полегшити його. Молитви за покійних — це спосіб посприяти положенню рідних у потойбічному світі.

В ісламі вважається добрим знаком померти в п’ятницю. Саме в цей день проходять масові релігійні служби: присутні об’єднують свої молитви і просять в Аллаха прихильності до померлого в загробному житті.

У християнстві немає чіткої відповіді стосовно життя після смерті. Утім, питання втручання живих людей у смертний суд стало причиною релігійних сутичок між протестантами і католиками у XVII-XVIII століттях. Протестантська традиція, на відміну від католицької та православної, заперечує, що молитви рідних забезпечують небіжчику добро у потойбічному житті.

На відміну від культурних міфів і концепції Раю та Пекла, християнство не працює за принципом «грішники до пекла, праведні до раю». Справа у тім, що християнство не протиставляє рай та пекло, а протиставляє небо (духовний світ) землі (матеріальний світ). Іноді ці два виміри пересікаються — на церковній службі, у таїнствах хрещення чи вінчання, або за зачаття дитини — прообразу Раю, де Бог творить нове життя.

Смерть сьогодні

Багатьма концепціями так чи інакше рухає страх смерті. І якщо раніше цей механізм працював лінійно, то сьогодні ступінь підтримки тієї ж церкви вкрай низький. Колись у людей не було вибору: вони проходили через релігійні обряди, навіть якщо не вірили в церковні доктрини. Сьогоденню притаманне поняття секуляризації — поступового зниження ролі релігії у суспільстві, що набирало обертів в Європі після Нового часу. Люди все менше звертаються до релігійних ритуалів в повсякденному житті.

Так чи інакше, люди шукають відповіді на питання про смерть незалежно від релігійних інститутів і цікавляться секулярними похоронними практиками. Це спричинило за собою новий поворот в культурній історії вмирання: в секулярному світі смерть стає персоналізованою.

Новий спосіб впоратися з екзистенціальною тривогою пов’язаний з поширенням особистого вибору на все, що стосується смерті. Люди заздалегідь обирають музику для свого похорону і місця, де вони шукають останній притулок.

Ба більше, тепер люди самостійно розпоряджаються своїми залишками, власноруч обираючи обряд: традиційне поховання, кремацію, компостування або рідку кремацію — розчинення тіла в результаті лужного гідролізу. Отож, сьогодні ми можемо не тільки обирати останній шлях свого тіла, але й самі інтерпретувати смерть.

Сучасні смертельні студії

Дослідження смерті — молода, але вкрай динамічна галузь науки. Зараз вона існує на перехресті різних дисциплін і методологій. Найбільш вагомий внесок у смертельні студії зробила соціологія ритуалів. Разом із антропологами, соціологи досліджують формування ритуалів навколо смерті.

Зараз в дослідженнях смерті очевидна різниця підходів: паралельно соціології ритуальних патернів розвивається область психології горя. Отож, необхідно розглядати це питання комплексно — зокрема, досліджувати зв’язок горя з різними типами похоронних обрядів і ритуалів. Інше питання — як усвідомлення смерті змінилося в епоху постсекулярного і чому навіть зараз, поза релігійних категорій смертного суду, воно все ще пов’язано зі страхом і тривогою.

Багато науковців та дослідників звертаються до питання вуглецевого відбитку, який залишає кремація. Як і при будь-якому горінні, за кремації до повітря виділяється діоксид вуглецю. У країнах Європи частка кремації зростає дуже швидко: вона досягла 75-80%.