29 років тому тисячі литовців вийшли на вулиці та зібралися біля стратегічних будівель столиці, щоб не допустити їх захоплення спецпідрозділами радянської армії. Литовці заплатили дорогу ціну за незалежність: 14 осіб загинули від куль і під гусеницями радянських танків, тисяча поранених, але це був день, коли почав розвалюватися СРСР.
«Нікуди ви не дінетеся, нікуди ви не підете!»
11 березня 1990 року Верховна Рада Литовської РСР одноголосно проголосувала за акт “Про відновлення незалежної Литовської держави”, категорично скасувала на своїй території дію радянської конституції і першою із республік Радянського Союзу оголосила про свій вихід зі складу СРСР. У відповідь Москва розпочала економічну та енергетичну блокаду Литовської республіки, що навіть змусило Литву тимчасово відкласти дату набуття чинності “Акту про відновлення незалежності”. За цей час КДБ СРСР, задля запобігання незалежності республіки, почав створювати з нацменшин, насамперед росіян, народні об’єднання, такі як “Единство”, які розпочали масові заворушення і навіть спроби захопити парламент країни.
На початку січня 1991 року в Литву було введено загін спецпідрозділу КДБ СРСР “Альфа” та Псковську повітряно-десантну дивізію. Голова Верховної Ради Литви Вітаутас Ландсбергіс отримав вимогу від Горбачова відновити Литовську РСР. “Демократ” Горбачов тоді прямо заявив Ландсбергісу: «Нікуди ви не дінетеся, нікуди ви не підете!». Того ж дня радянські війська взяли контроль всі стратегічні пункти столиці включно з вільнюським Будинком друку, телефонною станцією та аеропортом, а залізничне сполучення з Вільнюсом було заблоковано. На вулицях Вільнюса роз’їжджали колони радянської бронетехніки. Однак гордий литовський народ не злякався і десятки тисяч жителів Вільнюса вийшли на вулицю й створили “живу стіну” біля будинку парламенту, щоб захистити представників законодавчої влади республіки.
2-14 січня 1991 року у Вільнюсі відбулись криваві сутички між підрозділами радянської армії та жителями міста, які розпочала Москва, щоб запобігти виходу республіки з СРСР. Після спроби радянських десантників та бійців спецпідрозділу КДБ “Альфа”, взяти штурмом взяти приміщення телевізійної вежі, проти беззбройних литовців були застосовані танки та бронетехніка, внаслідок чого, загинуло 14 і було пораненню 1000 чоловік, серед них 31 — тяжко поранені. Телевежу радянським окупантам захопити вдалося, але після таких запеклих боїв, на штурм парламенту, в якому засідали патріотичні литовські депутати налаштовані на незалежність, окупанти не наважилися.
Після захоплення Вільнюського телецентру, телебачення Литви перенесло центр мовлення до Каунаса, а потім ретрансляцію програм литовського телебачення почали здійснювати телеканали Швеції, завдяки чому про ситуацію у Литві стало відомо всьому світу. Після пролиття крові Михайло Горбачов дистанціювався від вільнюських подій, які він кваліфікував “перегином на місцях”, а після цього злякалися відповідальності і міністри оборони та внутрішніх справ СРСР, за наказами яких радянські війська були введені на територію Литви. В лютому та березні 1991 року в країнах Балтії відбулись референдуми про незалежність на яких у Литві за свободу та власну державність проголосували 91% громадян, в Латвії – 79%, і 71% в Естонії, що стало фактичним початком розпаду СРСР.
Пізніше в 1996 році, вже в незалежній Литві, відбувся суд над причетними до кривавих подій у Вільнюсі разом з лідерами Компартії Литви, яких було визнано винними у спробі державного перевороту та співучасті у вбивстві людей під час подій 13 січня 1991 року й засуджено до різних термінів ув’язнення. Деяких винуватців спецслужби незалежної Литви знайшли навіть у Мінську і привезли до литовського суду.
Радянську інтервенцію у Литву в 1991 році пізніше засудили парламенти багатьох країн світу, в тому числі й України і навіть єльцинівської Росії. Хоча деякі російські журналісти намагалися дискредитувати литовську демократичну революції та виправдати злочини радянських окупантів. Зокрема Алєксандр Нєвзоров, який у січні 1991 проводив репортажі Вільнюса, цинічно заявляв, нібито у протестувальників стріляли самі ж литовці, а частина людських тіл, виявлених у місцях найзапекліших протистоянь, була спеціально привезена з моргів. Як бачимо, шовіністично налаштовані росіяни з імперськими комплексами опускаються навіть до такого рівня блюзнірства, щоб виправдати нелюдську жорстокість російських карателів, які прийшли придушувати молоду литовську демократію.
Москва не облишила намірів
В обороні вільнюського парламенту в 1991 році брали участь також й українці Литви і добровольці та студенти з України, які проявили солідарність з побратимами Міжмор’я у спільній боротьбі проти російського поневолення. Однак українці та литовці сьогодні, навіть через 29 років після трагічних подій радянської інтервенції, не можуть бути спокійними за свою безпеку зі сходу.
Адже Москва не облишила намірів знову повернути в орбіту свого впливу Україну, Литву та всі країни Балтії і продовжує багатогранну шпигунсько-диверсійну й інформаційну боротьбу проти незалежної Литви. І навіть участь Литви у ЄС та Нато, на думку багатьох литовців, не гарантує народу цієї героїчної балтійської країни стовідсоткової безпеки. Політика США, Німеччини, Франції та Італії щодо “пошуку компромісів” з Росією, часті зустрічі західних лідерів з кремлівським диктатором Путіним насторожують багатьох литовських патріотів, які побоюються, щоб таким компромісом не стала і їхня країна. Екс-голова МЗС Литви Альгірдас Саударгас, зазначає, що держави Заходу не чинили б спротиву повторному встановленню російської влади на території Литви, якби таке знову повторилося. На думку дипломата, незалежність Литви вдалося відстояти лише завдяки зусиллям простих громадян.
Спільні загрози та виклики незалежним Україні та Литві додатково актуалізують проблему створення на теренах Міжмор’я тіснішого координаційного об’єднання країн, які визволившись з під влади Москви, не бажають знову потрапити під гусениці російських танків, так, як це вже трапилося з жителями Вільнюса в 1991 році.
Автор: Валерій Майданюк
