Для чого владі медіатоталітаризм?
Джерело: блог Юрія Гончаренка, координатора Національно-консервативного руху
Я – громадський активіст. Основна діяльність, якою я займався до того, як нова влада почала переходити “червоні лінії” – боротьба з низовою корупцією, з хамством і байдужістю чиновників, з порушенням прав споживачів і інших прав українців. Мені вдавалося змушувати місцеву владу виконувати свої функції, поліцію – реагувати на виклики, торгові мережі – якісно обслуговувати, “Нову пошту” – вчасно і без пошкоджень доставляти доправлення, а ПриватБанк – змінювати внутрішню політику на більш зручну для клієнтів.
Все це в межах чинного законодавства, завдяки дописам у Фейсбук. Де я маю три профілі, створив кілька сторінок та декілька груп. В мене значно більше п’яти тисяч читачів.
Я іноді пишу блоги на загальнополітичну тематику. Я часто критикував попередню владу і особисто запустив кілька Інтернет-кампаній, зокрема – #цинічний_бандера коли Петро Порошенко дозволив собі сказати зайвого і #Авакoff – коли було за що. Я ніколи не брехав, не хайпував і не хейтив, проте бував різкий у висловлюваннях, якщо ситуація цього вимагала. І постійно блокуюся фейсбуком.
Я – член Координаційної Ради Руху опору капітуляції. Беру активну діяльність в майже усіх подіях та діях нашого руху. Мої тексти часто публікуються на нашій сторінці.
І в зв’язку з вищенаведеним в мене питання: хто у новій владі та чому пан міністр Бородянський особисто тепер вирішили, що все, чим я займаюся публічно, має каратися? Чому я маю відмовитися від того, що робив до цього – або сісти у в’язницю, заплативши перед цим величезні штрафи? Яку шкоду чи яку загрозу мої дії несли для держави Україна?
Тепер просто процитую деякі нововведення, які офіційно опубліковано як проект Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації”, за цим посиланням: http://mkms.gov.ua/files/pdf/Disinformation_Draft_2020.pdf
“…дезінформація – недостовірна інформація з питань, що становлять суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля; не є дезінформацією: оціночні судження, в тому числі критичні, за умови наявності мінімальної фактологічної основи…”
Важливе уточнення – мінімальна фактологічна основа, мінімальність та фактологічність якої невідомо хто визначатиме
“Постачальники послуг хостингу, провайдери платформ спільного доступу до інформації та провайдери сервісу обміну миттєвими повідомленнями, за допомогою яких можливе поширення масової інформації на території України, зобов’язані:
3) збирати визначені цією статтею ідентифікаційні дані власників вебсайтів, вебсторінок, власників облікових записів чи каналів, чатів або інших спільнот, аудиторія яких більше п’яти тисяч підписників або які відвідуються більше п’ятьма тисячами унікальних користувачів кожного дня та власників відкритих каналів на платформах спільного доступу до інформації чи сервісах обміну миттєвими повідомленнями, та надавати їх на запит Уповноваженого протягом 24 годин з моменту отримання запиту”
Ця норма, на думку правників, є прямим введенням цензури і створює бази даних, які невідомо хто контролюватиме. А з точки зору людини, яка має таку кількість підписників, це фактично стеження за всіма більш-менш відомими блогерами, оскільки фейсбуком я користуюся переважно з смартфонів, плюс купа мереж wi-fi, до яких я підключаюся. Орвел відпочиває…
“…Відшкодування моральної (немайнової) та матеріальної шкоди, недостовірної інформації заподіяної поширенням
1. Автор і поширювач масової інформації несуть солідарну відповідальність за заподіяну ними, внаслідок поширення недостовірної інформації, моральну (немайнову) та матеріальну шкоду з урахуванням міри вини кожного відповідно до Цивільного кодексу України.
2. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною, відповідальність за заподіяну внаслідок поширення цієї інформації несе поширювач такої інформації, в тому числі суб’єкт у сфері медіа, або, якщо особу поширювача встановити неможливо, особа, яка надала технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації…”
Що це означає? Це означає прямий тиск на провайдерів, які будуть під різними приводами блокувати опозиційні медіа, блогерів і т.д. Норма однозначно антиконституційна і є тиском на бізнес.
“…Відповідальність за порушення вимог цього Закону
1. У разі порушення вимог цього Закону суб’єкти інформаційних відносин несуть відповідальність за:
1) поширення дезінформації, за умови добровільного спростування у порядку визначеному цим Законом, починаючи з третього факту розміщення дезінформації протягом одного року, тягне за собою тягне накладення штрафу у розмірі однієї тисячі мінімальних заробітних плат за кожен випадок порушення;
2) поширення дезінформації, за відсутності добровільного спростування у порядку визначеному цим Законом, тягне за собою накладення штрафу у розмірі дві тисячі мінімальних заробітних плат за кожен випадок поширення дезінформації;…”
Тобто, якщо ви навіть добровільно погодилися з тим, що влада через підконтрольні суди визнала дезінформацією, вам все одно доведеться заплатити близько 5 мільйонів гривень штрафу, це – мінімальне покарання! І цей тягар, якщо згадати попередні цитати з законопроекту, лягає або на журналіста, який написав щось, що визнано “самим чесним Печерським судом” дезінформацією, або – на того, хто поширив це в соціальних мережах, або – на провайдера, через якого була поширена інформація, визнана недостовірною.
Ну і вишенка – правки до Кримінального кодексу:
“Поширення дезінформації
1. Систематичне умисне масове розповсюдження завідомо недостовірних повідомлень про факти, події або явища, що становить загрозу національній безпеці, громадській безпеці, територіальній цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля протягом періоду відсутності повного контролю України за державним кордоном України, – карається штрафом від п’яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами строком від одного до двох років.
2. Систематичне умисне масове розповсюдження завідомо недостовірних повідомлень про факти, події або явища, що становить загрозу національній безпеці, громадській безпеці, територіальній цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля вчинене з використанням комп’ютерних програм, призначених для автоматичного масового розповсюдження інформації (ботів), або спеціально організованої системи (групи) облікових записів або користувачів інформаційних послуг або засобів умисного фальшування (підробки) джерел інформації, – карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
3.Фінансування дій, передбачених частиною першою або другою цієї статті, – карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.
4. Дії, передбачені частинами першою-третьою цієї статті, вчиненні повторно або організованою групою осіб, або якщо вони призвели до тяжких наслідків чи спричинили матеріальну шкоду у великому розмірі, караються позбавленням волі строком від п’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю або без такого”.
Тобто, поширення того, що влада визнала через суд дезінформацією, в групі в фейсбук, каратиметься позбавленням волі строком від п’яти до семи років. Сторінка в фейсбуці, на якій відбувся заклик до акцій громадянської непокори ( становить загрозу громадській безпеці), яку модерують кілька людей – до в’язниці.
Це тільки стислий аналіз одного законопроекту, але вже він говорить про наступні загрози:
1. Постраждають незалежні блогери та журналісти, передовсім регіонального рівня. Тиск від місцевих чиновників, враховуючи суми штрафів та ризики буде шалений і не факт, що хтось на місцях боротиметься з незаконною вирубкою лісу чи забудовами. Таких, як Катерина Гандзюк чи Віталій Олешко, вже не буде потреби вбивати – достатньо “виграти” суд, що їх пост чи блог – дезінформація.
2. Помре незалежна розслідувальна журналістика. Матеріали на кшталт “Зеленський відпочиває в Омані” чи “Петро Порошенко на Мальдівах”, “Рюкзаки Авакова” та інші стануть просто неможливими, оскільки для підтвердження достовірності або доказу, що це не дезінформація, журналістам буде необхідно відкривати джерела інформації, надавати оригінали фото та відеозаписів і т.д. Або – величезні штрафи чи ув’язнення.
3. Всі більш-менш популярні блогери та лідери думок опиняються “на олівці”. В мене, наприклад, п’ять тисяч друзів плюс майже три тисячі підписників, тобто – провайдери мають зберігати мої персональні дані де б я не підключався до мережі, всі ір-адреси і т.д. Не знаю, як це можливо технічно, але це явно суперечить моєму праву на приватність, оскільки ще до визнання мене злочинцем хтось буде фактично стежити за мною.
4. Опозиційні партії та рухи вже не зможуть організовувати масові акції непокори, принаймні публічно. Бо – від 5 до 7 років.
Найбільш цікаво і сумно, що різні анонімні телеграм-канали та зливні бачки не постраждають. Навіть в Росії чи Ірані не вдалося подолати Телеграм, тому фейки поширюватимуться і далі. А чесна журналістика та публічна опозиційна політикам постраждають.
Таке відчуття, що автори цих новацій мотивувалися особистим бажанням Володимира Зеленського не читати про себе критику у фейсбук та досвідом Китаю і Північної Кореї. Бо навіть в Росії до такого трешу ще не додумалися.
