Президент США Дональд Трамп нарешті оприлюднив свій довгоочікуваний план близькосхідного мирного процесу, пише Дзеркало тижня.
Документ під назвою “Мир заради процвітання” був представлений у Білому домі під час спільного з прем’єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу спеціально організованого заходу. За словами американського президента, його бачення кардинально відрізняється від попередніх пропозицій і дає безпрограшну (win-win) можливість для обох сторін. Він наголосив, що підготовлене його командою “реалістичне рішення” на базі принципу “дві держави для двох народів” (two-state solution) містить точні тактичні рішення як зробити Ізраїль, Палестину та регіон більш безпечними і значно багатшими.
Трамп вважає, що проблемою попередніх планів мирного врегулювання було їх переобтяження концептуальними рамками. Тобто нинішня американська адміністрація впевнена, що може з допомогою точкових тактичних дій вирішити стратегічну проблему мирного співіснування ізраїльтян та палестинців. При цьому не варто думати, що США обмежуються виключно тактикою в питанні одного з найбільш контроверсійних конфліктів сучасності, не маючи власне стратегії. Це виключено. Сполучені Штати постійно працюють над формуванням майбутнього в інтересах власної національної безпеки.
А, як відомо, майбутнє не може з’явитися невідомо звідки, бо воно завжди формується на основі сьогоднішніх тенденцій. Ймовірно, на тлі представленої мапи майбутньої Палестини або овіяних оплесками слів про Єрусалим як неподільну столицю Ізраїлю мало хто на цьому зосередився, проте Трамп визначив ключову на сьогодні тенденцію, яка дозволяє йому сподіватися на успіх. Він чітко сказав, що уряди в регіоні розуміють: тероризм та ісламський екстремізм є спільним ворогом для всіх. На це і робиться ставка — на нові регіональні тенденції. Ключові країни Близького Сходу (Єгипет, Саудівська Аравія, ОАЕ) змінили свій підхід до палестинського питання. Вони більше не розглядають Ізраїль як головну загрозу своєї безпеки. Навпаки, Ізраїль та ізраїльські оборонні технології вважаються важливим компонентом у протидії їхньому нинішньому основному опонентові — Ірану.
Куратор “угоди століття”, старший радник і зять президента США Джаред Кушнер недарма впродовж останніх років провів стільки часу в регіоні. Реакція основних арабських країн була швидкою й цілком позитивною для Вашингтону. МЗС АРЄ оцінило американські зусилля з досягнення комплексного і справедливого рішення палестинського питання та закликало обидві зацікавлені сторони ретельно вивчити план, відкрити канали для відновлення переговорів за підтримки американської сторони з метою створення незалежної палестинської держави. Король Саудівської Аравії Салман ібн Абдул-Азіз провів телефонну розмову з головою Палестинської національної адміністрації Махмудом Аббасом. Деталі розмови не розголошуються, однак у заяві МЗС КСА йдеться, що Королівство цінує зусилля адміністрації США і закликає палестинців та ізраїльтян до прямих переговорів під егідою Сполучених Штатів. ОАЕ, за словами їхнього посла у США Юсефа аль-Утейба, також вважають представлене бачення важливою відправною точкою відновлення переговорів задля встановлення тривалого миру.
За відсутності контакту між палестинцями і Трампом саме ці країни мають створити необхідний тиск на своїх арабських братів, а потім, як головні зацікавлені в закритті палестинського питання сторони, надати необхідний фінансовий ресурс для реалізації американського бачення близькосхідного врегулювання. Недарма Трамп окремо подякував ОАЕ, Бахрейну та Оману за підтримку плану і направлення послів на церемонію його оприлюднення. Можна розраховувати на отримання певного додаткового ресурсу і від Європейського Союзу та його основних країн, Німеччини і Франції, які взяли час на вивчення плану, однак загалом вітають підхід на основі принципу “дві держави для двох народів”. Британський прем’єр Борис Джонсон дав цілком позитивну оцінку плану Трампа, також підкресливши базовий принцип the two-state solution.
Участь Нетаньягу у презентації плану апріорі означала його цілковиту підтримку дій глави Білого дому. Інакше й не могло бути, адже Ізраїль забезпечив визнання Єрусалима своєю неподільною столицею та залишає всі свої поселення на Західному березі (згідно з міжнародним правом, ці близько 140 поселень з населенням 600 тисяч осіб вважаються незаконними). Нетаньягу годі й очікувати кращого подарунка напередодні запланованих на березень парламентських виборів та ще й на тлі обвинувачень у корупції.
Жодна американська адміністрація не стояла так відкрито на боці Ізраїлю. Вашингтон завжди намагався, принаймні публічно, виглядати нейтральним посередником. Фотографію рукостискання Іцхака Рабіна та Ясіра Арафата, між якими стоїть Білл Клінтон, знає весь світ. Тож неважко собі уявити роздратування й розпач, які зараз панують серед палестинців. Вони вийшли на вулиці з протестами, але ж головна причина такого стану речей — самі палестинці, розкол їхнього керівництва і нездатність об’єднатися. Це висновок не мій, а самих палестинців. На тлі оголошення “угоди століття” Махмуд Аббас проводив у Рамаллі зустріч усіх основних палестинських рухів, зокрема були й представники його головного опонента — руху ХАМАС. Він сподівається, що перед обличчям реальної загрози вдасться запустити процес політичного об’єднання. Поки що ж Аббас закликає до мирних демонстрацій і категорично відкидає американську візію мирного врегулювання. Головним аргументом у його виступі прозвучала неможливість створити столицю у Східному Єрусалимі. Після цього просто немає сенсу аналізувати план, який, на його думку, є завершальним етапом реалізації Декларації Бальфура (лист британського міністра закордонних справ Артура Бальфура від 2 листопада 1917 року, в якому йдеться про схвалення питання створення в Палестині “національного дому для єврейського народу”). У документі “Мир заради процвітання” справді йдеться, що Єрусалим має бути офіційно на міжнародному рівні визнаний столицею Ізраїлю. При цьому палестинцям пропонується створити свою столицю у східних передмістях Єрусалима і назвати її Аль-Кудс (Єрусалим — араб.).
Іншим моментом, що про нього Аббас не захотів згадувати, як не захотів про це говорити й Кушнер в інтерв’ю “Аль-Джазірі”, є роззброєння терористичних організацій, під якими маються на увазі ХАМАС та “Палестинський ісламський джихад”, а також повна демілітаризація Сектора Газа. Оскільки нинішня палестинська влада не контролює Сектор Газа, і невідомо, чи буде контролювати взагалі, такі плани залишатимуться примарними. Аббас та палестинські рухи намагатимуться знайти підтримку. Вибір у них невеликий — Росія й Іран. Саме тому в четвер Нетаньягу провів переговори в Москві з російським президентом. Він розуміє, що росіяни задля протистояння з американцями можуть погодитися на геополітичну гру, в якій палестинські бойові рухи стануть інструментом, а під загрозою опиняться разом з ними й ізраїльтяни. Нетаньягу спробує заблокувати цю опцію.
Управління майбутнім потребує зміни правил або заміни об’єктів. Трамп переписав своїм планом правила. Його документ відтепер став заміною близько 700 резолюцій ГА ООН та понад 100 резолюцій РБ ООН. Білий дім визнає історичну роль ООН, однак пропонує свій “реалістичний шлях до миру”. За це сторонам конфлікту надаються певні дивіденди. Те, що отримає Ізраїль, ми вже називали. А ось пропозицію палестинцям варто сформулювати точніше. Трамп пропонує їм свою, визнану світом незалежну державу і 50 мільярдів доларів на її розвиток. Та водночас пропонує поступитися Східним Єрусалимом, територіями на Західному березі і піти на роззброєння певних угруповань. Безперечно, складне й відповідальне рішення. За такі мирні рішення в цьому регіоні лідерам інколи доводиться платити життям. Недарма в американському плані згадується вбитий ізраїльський прем’єр Іцхак Рабін. Сторони мають чотири роки, щоб досягти консенсусу. Чи буде це останній шанс для палестинців, як сказав Трамп, ніхто не знає. Але на основі біблійних джерел можна точно сказати, що Палестина була заселена з найстародавніших часів. Місцеві племена хананеїв, а пізніше і філістимляни (завдяки яким місцевість і отримала назву Палестина) постійно воювали зі стародавніми єврейськими племенами за контроль над цією місцевістю. Хананеї і філістимляни розчинилися в історії, яка навряд чи колись знала слово “справедливість”. Настала нова епоха і нові конфлікти. Тому якщо тут справді колись запанує мир, це буде по-справжньому історичне досягнення. Як це відбудеться і хто залишиться на скрижалях історії, залежить більшою мірою від учасників та їхньої здатності ефективно діяти в умовах, що склалися.
