Чергове мовчазне відеозвернення Кирила Буданова в День Головного управління розвідки минулого тижня здійняло шторм у соціальних мережах. Багатозначні натяки і недомовки очільника ГУР на адресу Росії зазвичай зумовлюють саме таку суспільну реакцію. Пояснити її можна тим, що у подібних випадках йдеться про невербальний анонс подій на території ворога. Росіяни від того впадають в істерику, ми ж знаходимось у радісному передчутті.
Вже у перші місяці повномасштабної війни Росії проти України стало зрозуміло, що ворогу не вдасться досягти початкової мети. Він не зміг швидко захопити Київ, встановити тут окупаційний режим і опанувати всю або майже всю Україну. Наступним етапом війни було динамічне протистояння двох армій, коли росіяни пробували наступати там, де могли, а українське військо, тримаючи фронт, почало контрнаступальні дії там, де це було можливим або доцільним. Зараз війна переходить до наступного етапу, на якому ЗСУ готуються до звільнення захоплених територій по всій лінії фронту, а росіяни, відповідно – до захисту всього окупованого. Ворог добре і глибоко облаштував свою лінію оборони, і це створює труднощі для контрнаступу.
За сьогоднішніх обставин є ризик, що війна перейде у тривале і виснажливе протистояння з відносно незначним просуванням наших військ на землі. Такий ритм бойових дій вимагає великих ресурсів і буде зумовлювати втрати серед наших військових без значного успіху. Це створює оптимальний контекст бажаних для Кремля політичних рішень. У розрахунку на виснаження України і втому наших західних партнерів російська верхівка мріє таки змусити усіх сісти з ними за стіл переговорів, внаслідок яких росіяни хочуть досягти кілька цілей:
- сповільнити війну і отримати час на відновлення;
- встановити надійніший контроль над захопленими територіями України;
- уникнути відповідальності за збройну агресію проти України;
- послабити санкційний тиск на себе та почати виходити з міжнародної ізоляції.
Очікуваний сценарій протистояння двох армій по лінії фронту виснажує обидві сторони, і питання лише в тому, хто з них готовий та здатний на більші жертви. Важливо додати, що фронт пролягає по нашій землі, і можливостей завдавати руйнівних повітряних ударів по всій території країни у ворога також поки більше, а отже, ми все ще зазнаємо більших втрат.
Вже давно очевидним є те, що умовою поразки Росії мають стати руйнівні події і процеси на її території. І йдеться не лише або не так про перенесення в РФ лінії фронту російського-української війни. Мова про події і процеси, які будуть мати саморуйнівний для нашого ворога характер. Хоч на карті Росія має вигляд масштабної держави, насправді це дуже вразлива конструкція, що тримається тільки на репресивній вертикалі, яка повинна постійно підтверджувати свою спроможність.
Далеко не всі на Заході і навіть в Україні наважуються розглядати російсько-українську війну саме на такому горизонті. В Україні основним драйвером цієї парадигми виступає Головне управління розвідки, день якої ми відзначали минулого тижня. Окрім того, що воєнна розвідка задіяна у звільненні наших територій на полі бою і за своєю специфікою спрямована на збір важливої інформації та реалізацію секретних заходів на території ворога, ГУР і його очільник Кирило Буданов публічно озвучують за мету нашої боротьби структурні руйнівні зміни в РФ, аж до її розвалу на дрібніші частини. Серед українських громадян достатньо прихильників саме такої концепції ведення війни проти Росії, оскільки треба прагнути не лише нашої перемоги, але й системної поразки Росії. Наше завдання – зробити ворога неспроможним загрожувати Україні в майбутньому. Це природне і справедливе прагнення українців.
Росію чекає доля СРСР, коли той почав тріщати від внутрішньої перенапруги і своєї ж агресивності. Проблеми у Росії сьогодні ті ж, а подекуди їх значно більше: така ж строката етнонаціональна структура, проте вищий, ніж тоді, рівень внутрішньої ксенофобії; ще більша технологічна й економічна залежність від зовнішнього світу та інфраструктурна убогість; ще більша, ніж за “совка”, нерівномірність розподілу благ і значно вищий рівень корумпованості управлінської вертикалі. І це далеко не все, що дає підстави для оптимістичних натяків і недомовок українських воєначальників.
Автор: Михайло БАСАРАБ, політолог, офіцер ЗСУ, для Gazeta.ua
