Обстріл дипломатичної установи – це завжди надзвичайна подія, і її наслідки ми відчуватимемо ще довго.
Постріл з гранатомета по генеральному консульству Польщі у Луцьку – не прикрий випадок, а ланка у ланцюгу провокацій, якими намагаються зіткнути чолами Київ та Варшаву. Завдяки цим на подібним діям Кремль намагається не лише посварити Польщу та Україну, але і довести, що наша держава не має повноцінної влади, яка би контролювала ситуацію в країні.
Обстріл дипломатичної установи – це завжди надзвичайна подія, і її наслідки ми відчуватимемо ще довго. Польсько-українські взаємини останнім часом наче перебувають на гойдалці, і цей постріл став доволі влучним. Саме напередодні атаки на генконсульство в Луцьку у Варшаві відбулася міжпарламентська асамблея Литви, Польщі та України, під час якої голова Верховної Ради Андрій Парубій заявив про узгодження планів співпраці між українськими та польськими парламентаріями. Тому реакція на напад була асиметричною та оперативною.
Польське політичне керівництво помітно ревнує Україну до політичних контактів з Берліном та не приховує незадоволення фактом, що воно залишається незалученим до врегулювання конфлікту на Донбасі. Сьогодні, 30 березня, Петро Порошенко на Мальті зустрічається з головою Європейської Ради Дональдом Туском, якого нинішня польська владна команда вважає своїм ворогом, і постріл у Луцьку мав на меті рикошетом вдарити і у цьому напрямі.
Як стало відомо того ж дня, коли стався постріл по Генеральному консульству, не обійшлося і без інших провокацій. Група людей, яка називала себе “поляками”, намагалася перекрити з провокаційними гаслами трасу Львів – Рава Руська у Львівській області, а російські пранкери спробували зімітувати телефонний дзвінок Петра Порошенка Анджею Дуді, хоча польський та український президент вже встигли переговорити. Офіційна Варшава вимагає рішучих дій, українська сторона готова долучити до розслідування польських правоохоронців. До Луцька прибув і польський посол Ян Пєкло.
Польща ухвалила логічне з огляду на безпекові питання рішення закрити свої консульські представництва в Україні. Це не є пониженням рівня дипломатичних відносин, проте завдає шкоди двостороннім відносинам, адже Польща є беззаперечним лідером у кількості видачі шенгенських віз українцям. Попри спекуляції окремих представників правлячої партії “Право і справедливість”, без українських робочих рук Польщі, що претендує нині на статус “фабрики Європи”, обійтися буде непросто. Нагадаю, що на початку квітня Європарламент має ухвалити рішення про надання Україні безвізового режиму, і загострення відносин з Польщею може зіграти тут проти нас.
Польсько-українські взаємини останнім часом наче перебувають на гойдалці, і цей постріл став доволі влучним.
Варто також пригадати, що Луцьк – столиця Волині, регіону надзвичайно чутливого для польсько-українських відносин. Нескладно спрогнозувати, що ближчим часом крайні праві у Польщі будуть звинувачувати “бандерівців” у неспроможності виконувати Віденську конвенцію про захист дипломатичних представництв. І це буде накладатися не лише на обговорення Волинської трагедії у польському суспільстві, але і на заяви польського керівництва про неспроможність України з Бандерою потрапити до Європи. Не виключаю, що у відповідь з українського боку прозвучать симетричні заяви.
Проте це – не головна проблема. Прогнозую активізацію припущень про Україну як failed state (неспроможну державу) у різних європейських країнах, де напад на генеральне консульство в Луцьку слугуватиме універсальним інформаційним приводом. Стоятимуть за ними російські агенти впливу, що відточили цю тактику протягом останніх років.
Не менше, ніж обстріл консульства у Луцьку, на польське суспільство впливають звістки про атаки вандалів на місця поховання поляків на українській землі. Показовим у цьому питанні є меморіал у Гуті Пеняцькій, який було сплюндровано, потім відновлено завдяки зусиллям місцевої української громади та знову сплюндровано з особливим цинізмом. Нагадаю, що це не поодинокий випадок вандалізму відносно польських меморіалів за останній час.
Головне питання, що стоїть сьогодні на порядку денному: чи спроможна Україна дати адекватну відповідь цим викликам? Чи зможе створити позитивну динаміку відносин з Польщею, яка попри всі труднощі у відносинах не перестає грати роль адвоката нашої держави у європейських колах. Посилення співпраці спецслужб, підвищена увага правоохоронців до чутливих для двосторонніх відносин місць, розширення контексту співпраці між Києвом та Варшавою – все це має стати захисними спорудами, спроможними мінімізувати наслідки майбутніх провокацій, які, безумовно, триватимуть.
ТСН
