Минуло три роки з дня, коли російські війська скинули дві 500-кілограмові бомби на будівлю театру
Сьогодні, 16 березня 2025 року, Україна вшановує жертв однієї з найстрашніших трагедій війни – бомбардування Маріупольського драматичного театру. Три роки тому будівля слугувала укриттям для сотень мирних жителів, включаючи жінок, дітей та літніх людей. Про це повідомляє «Главком» з посиланням на Донецьку ОВА.
«Спереду та позаду будівлі були великі написи «ДЕТИ», що чітко виднілися навіть із супутника, але терористів це не спинило. Приміщення театру слугувало укриттям для цивільних. Серед містян, які переховувалися у підземеллі театру, були ті, хто втратив свої домівки під час інтенсивних обстрілів Маріуполя з боку росіян. До того ж біля театру-прихистку був пункт, де люди чекали на «зелений коридор». І раз у раз ворог його зривав: відкривав вогонь по місцю збору цивільних», – зазначають в Донецькій ОВА.
Маріупольський драматичний театр після авіаудару
За даними прокуратури Донеччини, внаслідок авіаудару 16 березня 2022 року загинули щонайменше 600 людей. Майже 400 людей отримали поранення. Втім, встановити точну кількість жертв та постраждалих неможливо, бо місто перебуває в окупації, а після загарбання Маріуполя окупанти вивезли та поховали тіла загиблих у братській могилі.
Нагадаємо, Ексначальник штабу 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» підполковник Боган Кротевич із позивним Тавр розповів, як вони покидали «Азовсталь». Кротевич пригадав, що азовці навіть отримали посилання від російського диктатора Володимира Путіна.
Росіяни крадуть житло на окупованих територіях: «нічийні» квартири та будинки займають колаборанти, військові та переселенці з РФ
На початку вторгнення Наталія Семченко (ім’я змінено) з родиною покинула рідну домівку у Маріуполі. Сім’я вимушено перебралася до Києва. Але вже у 2024 році жінці довелося повернутися в окуповане місто. Дорога виявилася не з легких: просто в одному з московських аеропортів із Наталією проводилися кількагодинні «фільтраційні заходи». Російські спецслужби з’ясовували цілі її візиту до Маріуполя і чи була вона не шпигунка ЗСУ. Пройшовши перевірку, жінка добралася до окупованого міста. Метою її довгої і тяжкої подорожі була одна – підтвердити власність на своє житло. Цей шлях тепер проходять тисячі людей, які з 2014-го тікали від росіян.
