Правозахисник і адвокат Микола Полозов в інтерв’ю Radio NV — про секретні в’язниці для українців на території РФ і жахливі речі, які там відбуваються.
— Розкажіть, будь ласка, що відомо про секретні спецв’язниці на території Росії, в яких вони утримують українських полонених.
— Гуманітарна ініціатива Пошук. Полон працює з пошуку українських військовослужбовців, які перебувають у полоні, українських мирних жителів, які перебувають у заручниках, а також надає правову допомогу тим, кого переслідують у кримінальному порядку. Ми мали уявлення про те, що російська влада утримує захоплених у полон військових, захоплених у заручники мирних жителів на базі інфраструктури в установах федеральної служби виконання покарань — СІЗО, виправні колонії. Частина з них на території РФ, частина — на окупованих територіях.
Так тривало до останнього часу, коли під час дослідження чергових матеріалів чергових судів щодо полонених ми побачили документальний слід про те, що існують такі собі центри тимчасового тримання осіб, затриманих за протидію «СВО». Причому ми виявили одразу кілька слідів: довідки про те, що конкретний військовослужбовець, мирний мешканець, який обвинувачується у кримінальній справі, фізично утримується в такому центрі. Але коли ми почали шукати, де ці центри розташовані, з’ясувалося, що в них немає жодних юридичних адрес, жодних слідів закупівель туди хоча б харчування для полонених, які там утримуються. Ні, все абсолютно засекречено. Ці установи не підконтрольні ФСВП.
Взагалі в Росії щодо українців придумали статус, який не закріплений на законодавчому рівні. Немає жодного закону, постанови уряду, які цей статус встановлювали б. Але на підставі цього статусу людей утримують тижнями, місяцями і роками без будь-яких судових рішень у цих секретних в’язницях. Це статус затриманий за протидію «СВО». Причому під цей статус російська влада поміщає і військовополонених, комбатантів, які потрапили в полон, і мирних жителів, які були захоплені на окупованих територіях, які не пройшли фільтрацію. Йдеться про тисячі осіб.
Згодом ми виявили репортаж російського пропагандистського телеканалу «Звезда», який підконтрольний Міноборони, датований травнем 2022 року, [це] три місяці після початку широкомасштабного вторгнення в Україну, де розповідається про такий центр тимчасового утримання. Там він називається центр тимчасового утримання для військовополонених. Обладнаний він у колишньому зерносховищі, при цьому адреси не вказано.
Ми вважаємо, що ці центри розгорнуті на базах колишніх промислових підприємств. Це система концтаборів, які не врегульовані навіть на законодавчому рівні. І те, що там відбувається, це абсолютно моторошні речі. Ми знаємо про це від тих військовополонених, цивільних, які пройшли через ці концтабори та були обміняні, які розповідають про всі жахи, які там відбуваються.
Головна складність полягає в тому, що їх самих тримають у невіданні, де конкретно вони перебувають. Їх постійно дезінформують, постійно перевозять, щоб вони не знали, куди їх везуть. Фізично встановити місцезнаходження таких в’язниць досить складно. На поточний момент нам вдалося документально встановити чотири установи, п’ята — яка була в сюжеті телеканалу «Звезда»
— Я так розумію, якщо немає фінансових слідів цих концтаборів, мають бути якісь елементарні закупівлі їжі. Усе це відбувається за засекреченими бюджетами. Усе у віданні ФСБ перебуває?
— Ми з’ясовуємо, інформація найчастіше надходить від тих, хто зміг повернутися в Україну, що ці установи підконтрольні Міноборони РФ, охорону здійснюють органи військової поліції. ФСБ, можливо, контролює їх, але все адміністративне, інфраструктурне навантаження лягає на Міноборони, бюджет якого засекречений.
— Ви почали говорити про режим утримання військовополонених і цивільних людей у таких місцях, концтаборах. Чим вони відрізняються від російських колоній?
— Існує різниця. Незважаючи на те, що умови в російських в’язницях і колоніях жахливі, різниця в тому, що так звані особи, затримані за протидію «СВО», основна маса захоплених полонених, заручників перебувають поза межами закону, в незаконних установах. Їх утримують без будь-яких судових рішень, номінального контролю з боку прокуратури або якихось органів ФСВП. Там системно відбуваються побиття.
Понад 80% громадян України, які повернулися внаслідок обмінів, розповідають, що ці побиття системні, щоденні, по кілька разів на день. Знущання, застосування тортур, відомі випадки позасудової страти, сексуалізоване насильство. Нелюдське поводження, за нормами міжнародного гуманітарного права таке поводження є воєнним злочином.
Морять голодом, ми бачимо, в якому стані виходять полонені. Відсутність медицини. У разі, коли стосовно військовополоненого чи цивільного порушують кримінальну справу, все-таки він набуває якогось мінімального набору прав, який надано законом для обвинуваченого. Його переміщують в установу системи ФСВП, як правило, в СІЗО, якщо йдеться про досудове слідство і суд. Або у виправну колонію, якщо вже є вирок, який набув законної сили. У статусі обвинуваченого полонений все-таки має право на листування, на адвоката, мінімальну медичну допомогу. У секретних в’язницях усі люди перебувають у стані інкомунікаду, без зв’язку із зовнішнім світом і можливості надати їм будь-яку допомогу.
— Нещодавно був шок для багатьох людей, було оприлюднено розслідування міжнародного консорціуму журналістів, як російська система замордувала українську журналістку Вікторію Рощину. На жаль, дійсно вона замордована, є опис тортур, які завдавали і журналістці, і тим людям, які були разом із нею в подібних місцях. Вам вдалося переговорити з тими, хто пройшов це пекло?
— Так, у нас є можливість інтерв’ювати людей, які змогли вижити в нелюдських умовах російських в’язниць, змогли повернутися. Йдеться про жахливе поводження, жахливі тортури.
На жаль, російська влада продовжує цю практику щодо цивільних заручників і полонених. Вони не роблять різницю між військовослужбовцями і цивільними, їх часто змішують разом. Їх не тримають довго в одних установах, не дають можливості сформувати якісь горизонтальні зв’язки. Їх постійно переміщують.
Коли ми говоримо про нелюдське поводження, про тортури, це і тортури удушенням, водою, це і виривання зубів, та інші жахливі речі, які мають місце бути. Плюс повна відсутність медицини, надання будь-якої допомоги в разі, якщо це необхідно.
І все це не якісь поодинокі випадки, не якісь ексцеси окремих садистів-виконавців, а прямо вимальовується картина така, що це навмисно вибудувана саме система.
— Повинна ж бути якась межа між росіянами-путіноїдами і моральними виродками. Як ви вважаєте, як вдалося перетворити таку кількість росіян на жорстоких садистів?
— Я думаю, безумовно, що ті люди, які йдуть працювати у відповідні структури, вони приймають правила цієї гри. Це розбещення силовиків з боку влади. Вседозволеність, безкарність, відсутність будь-якого контролю — це почалося досить давно, ще з часів чеченських воєн, коли всі ці практики застосовували щодо чеченців. Усе це було заохочуване і зрештою перетворилося на такі знущання над захопленими в полон українцями.
І цілком очевидно, що російське керівництво прекрасно знає про те, що відбувається в цих російських в’язницях. Безумовно, російська влада є організатором системи цих закритих секретних в’язниць. І цілком очевидно, що після припинення війни в той чи інший спосіб ці практики будуть просто поширюватися далі на росіян, яких влада вважатиме так чи інакше нелояльними.
Читайте також: «Не зупинимо — бути біді». Росіяни воюють не так тупо, як три роки тому — розмова з Ябчанкою з Вовків Да Вінчі про покровський напрямок
Тому це довгий шлях, який проходили російські силовики. І так, дійсно, вони за ступенем звірств, за ступенем втрати людяності наближаються до нацистських злочинців, які вбивали людей у гітлерівських концтаборах.
— Які ваші поради для українців, у яких є надія, що їхні безвісти зниклі родичі можуть перебувати в таких російських концентраційних таборах? З чого починати? Як намагатися все ж таки знайти людину, якщо вона перебуває там?
— Це дійсно гарне питання. Річ у тім, що за нормами міжнародного гуманітарного права Російська Федерація мала б створити інформаційно-довідкове бюро у справах військовополонених, куди родичі зниклих безвісти могли б звертатися, могли б якимось чином отримувати інформацію, чи жива їхня людина, якщо жива, то де вона перебуває у полоні, і чи можна написати їй листа, оскільки всі ці гарантії, зокрема й право на листування, встановлені Третьою Женевською конвенцією, яку Російська Федерація теж підписувала і ратифікувала.
Але реальність така, що російська влада намагається максимально приховувати інформацію про українців, які перебувають у полоні. Інформацію про зниклих безвісти, які перебувають у полоні, вдається отримувати, але більше не завдяки діям російської влади, а всупереч.
Наша гуманітарна ініціатива Пошук. Полон за вже майже три роки роботи змогла документально підтвердити майже тисячу і військовослужбовців, і цивільних осіб, що перебувають у російському полоні, які значилися зниклими безвісти, але, на жаль, багато-багато людей там досі залишаються в такому статусі.
Тому в разі, якщо близька людина зникла безвісти, безумовно, треба звертатися до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, можна звернутися до нас у гуманітарну ініціативу Пошук. Полон, в інтернеті вся інформація є. Якщо йдеться про мирних жителів, які зникли на окупованих територіях, то цим питанням займається уповноважений з прав людини Верховної Ради України, можна звернутися до його офісу.
У будь-якому разі не варто опускати руки. Необхідно звертатися в усі ці різні інстанції, і зрештою це може призвести до позитивного результату, можна буде дізнатися, що людина жива, і мати надію, що вона повернеться додому під час обміну.
— А чому росіяни переконані, що щось синхронне і дзеркальне щодо їхніх полонених просто неможливе в Україні, як ви думаєте? Якісь такі ідеї до них приходять, що, в принципі, за все ж таки слід відповідати, і можуть страждати їхні полонені. Але я так розумію, у них навіть такої ідеї немає.
— Вони прекрасно розуміють, що і Україна, і українська влада дотримуються норм міжнародного гуманітарного права. Україна є цивілізованою країною і не дозволяє собі таких грубих порушень, такого нелюдського ставлення, яке дозволяє собі російська сторона щодо українців. Плюс, звичайно ж, у них є якась упевненість у тому, що ніколи відплата за всі ці погані речі, які вони роблять щодо українців, їх не наздожене.
Я думаю, що ця думка помилкова, але поки що вони вважають так і в цьому сенсі не дбають про долю російських військовополонених, вважаючи, що українці і так будуть поводитися з ними відповідно до норм міжнародного гуманітарного права.
— А можна вас попросити, щоб ви взяли участь у зверненнях до міжнародних кримінальних інституцій для того, щоб переслідувати, нехай заочно поки що, всіх причетних до катувань українців у Росії. Так чи інакше працює українська розвідка і є інформація про те, хто може займатися цими тортурами і знущаннями. Щоб у принципі вони розуміли, що рано чи пізно вони можуть стати доступними і потрапити до рук міжнародного правосуддя.
— Безумовно, я поділяю вашу позицію. Мало того, ця робота вже ведеться. Ми збираємо всю необхідну інформацію про те, де утримують полонених і цивільних заручників, у яких умовах їх утримують, хто може бути причетний до скоєння злочинів проти них. Жахають тільки обсяги цієї інформації, яку ми збираємо.
Але я більш ніж переконаний, що зрештою все це можна буде акумулювати, і, безумовно, будуть звернення до міжнародних інстанцій. І найголовніше, ми сподіваємося, що ця відплата, ця кара все-таки наздожене тих, хто просто зараз знущається, нелюдяно поводиться з полоненими і цивільними заручниками.
