Мистецтвознавиця Катя Тейлор переконана, що рішення встановити фонтан – це намагання влади уникнути роботи зі складною історією цього місця
У Києві на перетині Хрещатика та бульвару Тараса Шевченка готується масштабна реконструкція. На місці, де понад десять років тому стояв головний радянський монумент столиці, міська влада обіцяє облаштувати сучасний громадський простір. Проте концепція «нейтрального» благоустрою викликала хвилю обурення серед лідерів думок та активістів, повідомляє «Главком».
Позиція влади: інклюзивність та меценатська допомога
Заступник голови КМДА Валентин Мондриївський запевняє, що проєкт нарешті розв’яже проблему логістики в центрі міста. Головним акцентом стає безбар’єрність: замість незручних підземних переходів тут з’являться наземні пішохідні переходи. Центральним об’єктом має стати фонтан, який планують звести за кошти меценатів. Окрім того, обіцяють нове освітлення, масштабне озеленення та заміну покриття. Завершити роботи планують у 2026 році, а «Київавтодор» уже розпочав закупівлі через систему Prozorro.
Голос громади: чому фонтан вважають «помилкою»
Попри обіцянки комфорту, мережа вибухнула критикою. Основна претензія – відсутність ідеологічного змісту в одній із найважливіших точок Києва.
Військовий та громадський діяч Геннадій Сінцов висловив категоричний протест проти перетворення ключової історичної точки на звичайну відпочинкову зону.
«Я категорично проти. Це дуже погана ідея – одну з ключових точок центру міста перетворити на фонтан. Завалити пам’ятник кату українського народу у 2013 році, щоб у 2026 році на його місці пропонувати фонтан? Що з вами, хлопці? Це не можна робити! Не так багато в нас у центрі місць, де можна реалізувати ідейні проєкти. Це місце одне з таких, може, найкраще. Фонтан – це помилка!», – написав Сінцов у мережі.
Активістка Марина Зеленюк наголосила, що на місці знесеного монумента кату мають стояти постаті, які виборювали незалежність України, а не «безликі» архітектурні форми.
«Нейтральність» – це прапор, під яким виступають спортсмени РФ, поки їм не дозволяють розмахувати триколором», – зауважила вона.
На думку активістки, локація, де стояв Ленін, має вшановувати Героя, який боровся за самостійну державу. Зокрема, ідеальним кандидатом активістка вважає Миколу Міхновського – ідеолога української армії.
Зеленюк закликала владу запустити голосування в застосунку «Київ Цифровий» із питанням: «Міхновський чи фонтан?». Вона також додала, що подібний підхід варто застосувати й до постаменту, де раніше стояв Щорс, запропонувавши увіковічити там Євгена Коновальця або полковника Болбочана як «гідну відповідь московському окупанту».
«Москва завжди мітила територію Києва своїми стовпчиками – пам’ятники Столипіну, Лєніну, Щорсу… Таким чином Москва показувала кожному, хто проходив повз, хто в домі хазяїн. А українці ці пам’ятники валили, щоб показати, що Київ – це Україна, а не російська колонія. То чому ви не хочете встановити на місці Лєніна, якого українці повалили в 2013 році, пам’ятник, що уславить українських героїв, а хочете встановити фонтан?», – звернулася активістка до меценатів.
Мистецтвознавиця Катя Тейлор переконана, що рішення встановити фонтан – це намагання влади уникнути роботи зі складною історією цього місця. На її думку, такий крок буквально стирає пам’ять про перемогу демократії над тоталітаризмом під час Майдану.
«Думали-думали в КМДА, нічого не придумали і вирішили взагалі не працювати з цим, а прикрасити своє нерозуміння значимості місця фонтаном. Так не може діяти суспільство, яке прагне переосмислення своєї ідентичності», – наголосила Тейлор.
Експертка помітила, що на візуалізаціях спуск у підземний перехід залишається зі сходами, що ставить під сумнів реальну доступність простору
Мистецтвознавиця також звернула увагу на те, що проєкт може бути «помітним піаром» для бренду, який його фінансує, замість системного розв’язання проблем інклюзивності по всьому місту. Експертка також зазначила, що на візуалізаціях спуск у підземний перехід залишається зі сходами, що ставить під сумнів реальну доступність простору.
До дискусії долучився експерт із медіакомунікацій Сергій Моругін, який поставив під сумнів саму можливість створення зони відпочинку на цій ділянці. Він наголосив, що без розв’язання транспортних проблем будь-який благоустрій тут буде марним.
«Нам щось треба робити взагалі з бульваром Шевченка. Бульвари – щоб гуляти й дихати повітрям. На сучасному бульварі Шевченка повиздихали навіть мікроби. Шум такий, що поговорити не вдасться, а викиди від авто жахливі. Бульвар помер як бульвар», – зазначив Моругін, натякаючи, що встановлення фонтану в епіцентрі заторів та смогу не поверне локації комфорт.
Екснардеп Борислав Береза піддав сумніву доцільність таких витрат під час війни та закликав владу не приймати рішення одноосібно. Він переконаний, що на цьому місці мав би стояти пам’ятник, який нестиме важливі сучасні сенси, наприклад, воїну-захиснику.
«Коли чиновник вважає одне, а містяни інше, варто згадати про інструмент, який вже не раз добре показав себе – голосування в «Київ Цифровий». Це дійсно Vox populi, з яким кияни погоджуються. Нехай вони остаточно вирішують, що буде на цьому місці», – зауважив Береза.
До критики проєкту долучився відомий арт-експерт та колекціонер Євген Карась. Він назвав ідею встановлення фонтану на цьому місці «жахливою та непрофесійною» з кількох засадничих причин. На його думку, фонтан – це символ рекреації, тоді як дана локація є «важливою ідеологічною точкою перетину».
«Такий фонтан під «класичну псевдостаровину» промовляє, що держава не сучасна, ретроградна та глибоко провінційна. Це рішення – наочне свідчення кричущої недолугості та неграмотності в питаннях сучасної культури та урбаністики столиці», – наголосив Карась, поставивши під сумнів фаховість радників КМДА та архітекторів проєкту.
Бізнесмен Гарік Корогодський нагадав про багаторічну історію невдалих спроб забудувати це місце та закликав не псувати простір черговим сумнівним рішенням.
«Колись КМДА оголошувала конкурс – що поставити на місці Лєніна? Ми хотіли зробити «Територію Любові» без пам’ятників, сучасну, і я пропонував власні гроші. Утім перемогла венесуельська архітекторка з безглуздими сходами, про проєкт якої забули лише після того, як його пнув кожен ледащо. Минуло 12 років – і ось фонтан. Єдине, що в ньому гарне – він не венесуельський. Залиште вже Бесарабку, нічого інколи краще».
