Понад 80% українців називають українську мову рідною, однак у повсякденному спілкуванні її використовують далеко не всі. За даними соціологічних досліджень, лише 62% громадян говорять удома виключно українською, тоді як 28% є двомовними, а 8% продовжують спілкуватися в побуті лише російською. Про це розповів соціолог Любомир Мисів, заступник директора соціологічної групи «Рейтинг».
Мовна ідентичність змінюється швидше за побутові звички
29 вересня 2026 року Український безпековий клуб провів експертну дискусію «Мова як фактор національної безпеки: фундаментальний елемент національної ідентичності». Захід організували ГО «Український безпековий клуб» та ГО «Фонд сприяння демократії» за підтримки фонду Ганнса Зайделя.
Під час заходу учасники обговорили мовну ситуацію в Україні, значення української мови для національної ідентичності та проблеми, які залишаються у повсякденному мовленні.
Одним зі спікерів став заступник директора соціологічної групи «Рейтинг», соціолог Любомир Мисів. Він представив результати досліджень та звернув увагу на відмінність між тим, як громадяни визначають свою мовну ідентичність, і тим, якою мовою фактично користуються щодня.
За наведеними ним даними, понад 80% опитаних визначають українську мову як рідну. Водночас дослідження за травень 2026 року показало, що вдома виключно українською спілкуються 62% респондентів. Ще 28% назвали себе двомовними, а 8% зазначили, що використовують у побуті лише російську.
«Інше питання – ідентифікація і визначення мови як рідної. Динаміка стрімка, набагато стрімкіша, аніж побутове вживання української мови. На сьогоднішній день ми маємо цифри, понад 80 % респондентів… говорять, що українська мова є для них рідною. Навіть серед тих, хто говорить російською або двома мовами. Відповідно, це дійсно стало маркером ідентичності сьогодні», – зазначив Любомир Мисів.
Таким чином, між мовною самоідентифікацією та реальною поведінкою громадян залишається помітна різниця. Для багатьох українців українська вже є мовою, з якою вони пов’язують свою належність до українського суспільства, однак усталені побутові звички змінюються повільніше.
Російськомовність не означає проросійських поглядів
Окремо Любомир Мисів застеріг від автоматичного ототожнення російськомовності з проросійськими політичними поглядами.
За його словами, використання російської мови саме по собі не свідчить про прихильність людини до росії чи її політики.
«Але це не можна говорити про те, що усі російськомовні, вони виступають… за співпрацю з росією. Це пропагандистський штамп, і я був би дуже обережний взагалі з використанням таких речей», – наголосив соціолог.
Він зазначив, що частка громадян із жорсткими проросійськими настроями є значно меншою, ніж загальна кількість російськомовних або двомовних українців. За оцінкою Мисіва, орієнтовно 7–10% людей у будь-якому конфлікті можуть залишатися на боці противника. Водночас це не означає, що всіх російськомовних громадян можна автоматично зараховувати до цієї категорії.
Між декларацією та реальною мовною практикою
Ще одним важливим фактором соціолог назвав можливий ефект соціально бажаних відповідей. В умовах повномасштабної війни люди можуть частіше декларувати ті моделі поведінки або самоідентифікації, які відповідають актуальним суспільним очікуванням.
Тому показники мовної самоідентифікації та фактичного використання мови варто аналізувати окремо. Те, що людина вважає українську рідною, ще не означає її повного переходу на українську в усіх побутових ситуаціях.
Особливо це помітно в неформальному середовищі — у сім’ях, серед друзів, на роботі, під час відпочинку або шкільних перерв. Саме тут усталені мовні звички можуть зберігатися найдовше.
Українська стає маркером ідентичності
Дані, представлені Любомиром Мисівим, свідчать про суттєві зміни в українському суспільстві. Українська мова дедалі більше сприймається не лише як засіб спілкування, а і як важливий маркер національної ідентичності.
Водночас перехід від усвідомленого вибору української мови до її автоматичного щоденного використання є тривалішим процесом. Саме ця різниця між самоідентифікацією та реальною мовною поведінкою залишається одним із важливих викликів сучасної мовної політики України.
