Поступки в питаннях історії українського визвольного руху можуть стати лише початком низки компромісів, на які Україні доведеться йти на шляху до ЄС. Надалі, за таким сценарієм, предметом подібних вимог можуть стати аграрний, транспортний та енергетичний сектори. Про це заявив політолог, військовослужбовець і фахівець з українсько-польських відносин Тарас Радь, який долучився до засідання Українського безпекового клубу онлайн. Дискусія «Право на власну пам’ять: національна ідентичність, діалог із сусідами та російський чинник» відбулася 27 жовтня у Львові та транслювалася на платформі Укрінформу.
Підставою для виступу Тараса Радя стало запитання модератора щодо заяви прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска. Раніше він розповідав, що тривалий час пояснював Володимиру Зеленському польське бачення історії та наголошував на важливості питання УПА для європейської інтеграції України.
Формула, яка не працює
«Я, на жаль, був так само наївним до 2016 року і вірив у формулу “вибачаємо і просимо вибачення”. Але з кожним наступним роком дії Варшави дедалі більше підважували доцільність дотримання формули, яка просто нежиттєздатна. Мені здається, що це зручна ширма, яку польська сторона використовує в односторонньому порядку, щоб нав’язувати українській стороні власний дискурс», — сказав Радь.
Чи є це обмеженням українського суверенітету? «Безперечно. Думаю, сама Польща це розуміє, коли щоразу висуває Україні нові ультиматуми», — відповів політолог. Але, за його словами, світ перейшов у транзакційну геополітичну добу, в якій принцип сили визначає правду, а ті, хто досі вірить у формули примирення, «живуть в епосі, якої вже не існує». Такі формули, вважає він, мали шанс до російської агресії, доки міжнародні відносини функціонували в парадигмі повоєнної Ялти.
Історія як полігон для економічних поступок
Радь погодився з економістом Романом Матисом, що історична тематика стала своєрідним локомотивом, на якому Польща відпрацьовує модель тиску, щоб потім застосувати її у двосторонніх економічних відносинах. Пересічний українець, зауважив він, навіть не здогадується, що чекає на країну в наступні 4–5 років активної фази переговорів про членство в ЄС.
«Якщо багато українців, на жаль, ніби готові поступитися історією визвольного руху, то запевняю вас: поступившись історією визвольного руху, ми потім поступимося аграрним сектором, транспортним сектором, енергетичним сектором. І врешті ми прийдемо, пробачте за вульгаризм, в одних трусах до Європейського Союзу, який нас уже ні від чого не врятує», — попередив політолог.
Висновок, на його думку, стосується не лише Польщі: якщо Україна як держава і суспільство не виробить консенсусу щодо базових принципів і національних інтересів, тобто червоних ліній, де не можна поступатися й торгуватися, то не має значення, куди вона вступатиме і з ким домовлятиметься — з ЄС, НАТО, Польщею, Угорщиною, Румунією, Молдовою чи зрештою з росією. Поступки в переговорах допустимі, і кожне рішення має ціну, але «вона ніколи не може бути за рахунок національного суверенітету».
Хто визначає правила дискусії
Центральну тезу виступу Радь сформулював через протиставлення наративу і дискурсу. «Поки багато хто в нас досі веде війну за наративи — український національний, польський національний, — поляки вже давно ведуть війну за дискурс, чого багато хто в нас навіть не усвідомив». Спільної візії історії, за його словами, не буде ніколи, і в цьому немає трагедії. Проблема в іншому: приблизно з 2023 року польська сторона фактично визначає правила, за якими ведеться розмова, а Україна лише реагує.
«Чому ми говоримо виключно про Волинську трагедію, про УПА, про Бандеру і Шухевича? Чому не говоримо про польсько-українську війну 1918–1921 років? Чому не говоримо про польський національно-визвольний рух, про АК, Батальйони Хлопські і ВіН? Чому не говоримо про пацифікацію, колонізацію, полонізацію, режим санації? Тому що не ми задаємо правила цієї дискусії», — наголосив Радь. Україна, за його образом, постійно намагається встигнути на потяг, який уже відійшов від перону: навіть коли вона доведе свою позицію, це нікого не цікавитиме.
Російський фактор без ілюзій
Окремо політолог зупинився на аргументі, до якого найчастіше апелюють прихильники формули примирення: мовляв, сварка з Польщею грає на руку росії. «Ніхто не ставить під сумнів, що загострення польсько-українських відносин безперечно грає на руку росії. Але цей аргумент мав би сенс, якби польська сторона сприймала його такою самою мірою, як ми», — сказав він.
У логіці транзакційного мислення, пояснив Радь, важлива кінцева мета, а не аргументи. Польща чітко бачить можливість досягати своїх цілей на гуманітарному й економічному напрямках в умовах вразливості України, і робить це ефективно. Він нагадав, що ще 2023 року колишній міністр закордонних справ Польщі Яцек Чапутович назвав тодішню політику Варшави щодо України «політикою гієн і шакалів».
Можливості України протидіяти обмежені: дзеркальні дії лише погіршать її становище, бо політику ультиматумів буде використано проти неї. В ідеалі, за словами Радя, рівноправні партнери домовилися б про мораторій на історичну політику до завершення активної фази російської агресії. «Але ми бачимо діаметрально протилежну політику Варшави: вона, навпаки, використовує становище, щоб вичавити з України максимум того, що зможе», — підсумував він.
Контекст
Приводом для проведення засідання стало рішення Львівської обласної ради від 20 жовтня про проголошення 2027 року Роком Романа Шухевича, УПА та Олега Ольжича, а також реакція Варшави на цю ініціативу. Зокрема, йшлося про заборону в’їзду до Шенгенської зони для ініціатора рішення Святослава Шеремети, припинення угоди Люблінського воєводства зі Львівщиною та заяви прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска.
До обговорення долучилися депутат Львівської обласної ради та директор МПЦ «Доля» Святослав Шеремета, керівник Дослідницько-аналітичної групи InfoLight.UA Юрій Гончаренко, економіст, правозахисник і президент Міжнародного інвестиційного офісу Роман Матис та історик і президент БФ «Літопис УПА» Микола Посівнич. Модератором виступив політолог Валерій Майданюк.
Захід організували Український безпековий клуб спільно з ГО «Фонд сприяння демократії» за підтримки Представництва Фонду Ганнса Зайделя в Україні та Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA.
