Про майбутнє “Правого сектору”, про плани на позачергові парламентські вибори, революцію та розвал Росії розповідає Gazeta.ua голова партії, 33-річний Андрій Тарасенко. Він очолив політичну силу 19 березня.
Хто залишився у “Правому секторі” з вами?
– Це молоді люди. Ми створюємо ідеологічну націоналістичну структуру. Вона формується й тримається на ідеї, а не на харизмі лідера. Тим і відрізняється від десятків українських партій, які існують під когось за гроші.
Яка ситуація в партії після розколу?
– Частина обласних осередків і їхніх голів вийшли із “Правого сектору”. Моїм завданням було — навести лад в організації. На це пішло два місяці. Працювали також над партійною програмою. Провели робочу конференцію, офіційний з’їзд. Обрали голову, новий провід, нову редакцію програми.
Які першочергові завдання ставите перед собою?
– Участь у парламентських і місцевих виборах. Це для нас метод пропаганди. Важливо донести до людей: тільки шляхом національної революції можна щось змінити в цій країні. Для нас головне — майбутнє української нації. Будемо проводити політичну діяльність і вуличну. Організовуватимемо акції прямої дії.
Як ставитесь до нинішньої влади?
– Теперішній режим нічим не відрізняється від колишнього. Десь він проросійський, десь — проукраїнський, десь – прозахідний. Ми називаємо це режимом внутрішньої окупації. Наше завдання — у революційний спосіб змінити цю систему. Ставлення влади до нас – відповідне.
Тривалий час “Правий сектор” супроводжують скандали: інцидент на Закарпатті, бійка в “Хаті магната” на Драгобраті. Які висновки зробили з них?
– Усі ці випадки різні. На Драгобраті сталась сутичка на побутовому рівні. Враховуючи те, як місцева влада Закарпаття “любить” нас, ситуацію роздмухали в страшний скандал. Ніби вони там розмахували не кулаками, а ядерною бомбою.
Ситуація в Мукачевому – хлопці змушені були піти на такий крок. Вони боролись із контрабандою. А контрабанда кришувалась усіма: починаючи від бандитів, закінчуючи СБУ і міліцією. Вони всі разом зібралися і їх підставили. Якби в них не стріляли з крупнокаліберного кулемету, все було б інакше. Наші хлопці мусили відстрілюватись у відповідь.
Чому Дмитро Ярош пішов із “Правого сектора”?
– Дмитро Ярош не займався політичною діяльністю з червня 2014 року. Пішов на фронт. Нею займався я. Потім мене поранили. Півроку лікувався. Повернувся у лютому торік.
Після мукачівських подій Ярош оголосив намір провести референдум про недовіру владі. Бо люди почали запитувати в нього: “Чи ми насправді революційна, націоналістична й ідейна сила? Чи й далі петлятимемо?” Однак референдуму не було. Ярош говорив, що у воєнні часи не можна виступати проти влади. Ми ж наполягали: не змінивши ситуацію в середині влади, нічого не вирішимо на фронті. З цього й почалась розбіжність. Керівники різних структур написали йому листа. Він доручив провести конференцію, щоб визначитись, яким підемо шляхом. Але на конференцію не приїхав. Після цього заявив, що не хоче бути “весільним генералом” і оголосив про новий рух.
Чи готові співпрацювати Ярошем і його новою політсилою?
– Ми у нормальних людських стосунках. Ніякого ворогування, конкуренції між нами немає. Недавно списувались із ним по “Фейсбуку” про українських полонених у Росії.
Ми готові будь з ким співпрацювати, коли йдеться про якусь конкретну справу – якщо вона правильна і потрібна. Наприклад, вирішив Порошенко запросити в Україну Путіна. Проти цього виступає, приміром, БЮТ і хоче провести пікет в аеропорту “Бориспіль”, щоб не допустити його на українську землю. Ми зможемо з БЮТом тут співпрацювати? Як на мене, чому б і ні.
Як Україна розвиватиметься ближчим часом?
– Ми у жодному разі не повинні бути об’єктом якихось геополітичних “договорняків” чи навіть перетворень. Маємо бути самостійні. Не йти в той бік, куди диктують Москва, Брюссель чи Вашингтон. Не приїжджати на їхні “сходняки” і слухати, куди нам рухатися і що робити.
Де берете гроші на партійну роботу?
– Раніше партії, які витрачали десятки мільйонів доларів на передвиборчі перегони, говорили, що живуть на членські внески. Так не буває.
Як тільки з’явиться якесь серйозне фінансування, ми його покажемо. Ці два роки жили на те, чим допомагали бізнесмени “середньої руки”. Починаючи з Майдану вони приносили хто скільки міг, хто скільки хотів. Але фінансові потоки були заточені на Яроша. У нас нічого не лишилося.
Що саме змінили в програмі партії?
– Змінили її повністю. Була досить загальна, без конкретики. А зараз по кожній галузі все прописали. Наприклад, виступаємо за новий закон про партії — щоб не було можливості створювати кишенькові. Потрібен інший закон про вибори – щоб не було змоги купувати голоси електорату. Виступаємо за електронне голосування, відповідно — за електронний уряд. За муніципальну поліцію, керівників якої обирали б люди. За виборність суддівського і прокурорського корпусів: щоб не залежали він начальника, який їх поставив і вимагає нести “нагору” хабарі. Необхідно прописати закон про імпічмент президента. Виступаємо й за те, щоб люди могли легко відкликати депутата, якого обирали.
Це перегукується із завданнями, які ставлять перед собою інші партії. Зокрема, закон про вибори.
– Якщо цей закон відповідає інтересам української нації й повністю збігається з нашим баченням, то готові щодо нього співпрацювати з іншими політичними силами. Такі випадки вже були. Пам’ятаєте, приймався закон про люстрацію? Під Верховною Радою тоді палили шини. То були ми. Тобто, допомагали ухвалити цей законопроект.
Задоволені результатом?
– У нашій державі в принципі не може нічого нормально працювати. Бо вона — антинародна. Наприклад, “Українська асоціація власників зброї” має законопроект про її легалізацію серед населення. Ми його повністю підтримуємо, пропагуємо. Але законопроект не ухвалюють, бо він нікому не вигідний. Окрім українців.
Як ставитесь до Мінських домовленостей?
– Влада тримає курс на так зване умиротворення. Працюють на пропаганду миру, як вони його бачать. Рубатимуть наші намагання протистояти ворогу на фронті. Уже є рішення, що навіть батальйони Нацгвардії не допускатимуть на фронт. Там буде лише армія.
Влада хоче показати, що Мінські домовленості — правильні і що вони працюють. Але люди гинуть. Кожного дня маємо одну-дві смерті. Усе робиться для того, щоб заморозити конфлікт. З цим ми категорично не згодні. Тільки перемогою можна здобути мир. А влада на перемогу не розраховує.
За скільки часу можна повернути Донбас і Крим?
– Коли Росія вирішила напасти на Україну, то не очікувала якогось супротиву. Мало того, українська влада теж не розраховувала на таке. Мала відбутись анексія не частини Донецької та Луганської областей, а значно більше. Росіяни були впевнені, що їх не зупинять. Але зупинили – народними силами, всупереч державній політиці. Так само як на Майдані — то була абсолютна самоорганізація людей. Як комахи бігали, будували барикади, коктейлі змішували. Якщо зараз почати вести правильну пропаганду, правильні перемовини на світовому рівні, правильно організовувати добровольчий рух, переформатовувати армію, то найближчим часом можна почати наступальні дії. Думаю, протягом півроку Донбас повернули б повністю. Із Кримом буде набагато важче і довше. Доведеться підключати міжнародну політику.
Які головні помилки і недопрацювання влади після Революції гідності?
– На жаль, все позитивне, що зроблено, було продиктовано ззовні. Реформ вимагає Захід. А наші депутати впираються, бо це битиме їм по кишені. Щось потроху вже працює, але загалом ситуація залишається старою.
Чому?
– Бо треба змінювати систему повністю, а не окремі її частинки. З чого все починається в державі? Із суддів. У нас ними, з одного боку, командують, а з іншого — вони абсолютно безкарні. Потрібно, щоб судді були вибірними. Щоб напряму залежали від громади.
У країні вже четвертий місяць — політична криза. Парламентська коаліція розпалась, уряд — у підвішеному стані. Чому не можуть знайти спільну мову?
– Ця система людину або скурвлює, або випльовує. Не залежно від назви політичної сили, прізвища, посад, які посідали й посідають, усі вони — частина одної системи. Ці при владі, інші – в опозиції, потім міняються. Руки тут дві. І обидві роблять те, що говорить їм одна голова.
Будуть дострокові вибори?
– Думаю, будуть. “Правий сектор” на них обов’язково піде. Маємо довершити національну революцію.
Люди готові обирати революціонерів?
– Будемо говорити правду, те, що думаємо: тільки революційним методом можна змінити країну кардинально. А як проголосують люди — побачимо.
Як довго протягне Росія в її нинішніх кордонах?
– Росія розвалюється на очах. Піднімається національна свідомість народів, які проживають там. Чеченці готові були відділитись ще у 1991 році. Створять свою державу татари — зі столицею в Казані. Чуваші, башкири, удмурти. Можуть відділитись сибіряки: вони відчувають себе окремішними від Москви. Стародубщина в Брянській області, частина Білгородщини, Воронежчини, Кубань – перейдуть в Україну.
Що незабаром Російська імперія розвалиться, стало очевидно після її нападу на Україну.
