Чому впали ціни на чорне золото
“Чорний понеділок” для світового нафтового ринку з вражаючою спадною динамікою ціни нагадав часи колапсу СРСР. Коли у п’ятницю, 6 березня, котирування нафти сорту Brent становили 45,6 дол./бар., а в понеділок, 9-го, вони падають до 30,9 дол./бар., це означає, що на глобальному нафтовому озері — шторм. Причому з глобальними наслідками для всіх, пише dt.ua.
Але те, що сталося в понеділок, насправді є наслідком процесів, які тривали останніми роками.
Нагадаємо: цінове падіння на світовому нафтовому ринку відбулося у червні—грудні 2014 року, коли Brent із позначки 112,6 дол./бар. упродовж півроку опустився до 49,7 дол./бар. Волатильна, але спадна динаміка тривала по 2016 рік, коли ціна досягла дна — 34 дол./бар. — на початку року. Далі пішла волатильна, але зростаюча динаміка цін, що тривала по вересень 2018 року, коли Brent сягнув позначки 83 дол./бар., і в Росії зарясніли прогнози, що ось-ось буде знову “по сто й вище”. Але ціна пішла вниз.
Причин цього немало, проте головна полягає в тому, що США стрімко нарощували видобуток і експорт сланцевої нафти. Якщо на початку 2016-го видобувалося близько 9 млн бар. на добу, то наприкінці 2019-го — 13 млн. Сполучені Штати випередили основних виробників — Саудівську Аравію та Росію. Саудівська Аравія забезпечувала у 2019-му видобуток на рівні 10 млн бар. на добу, Росія — на рівні 11 млн. США дедалі менше імпортували нафти й дедалі більше експортували.
Зростання видобутку нафти у США викликало її надлишки на ринку, що й стало причиною появи формату ОПЕК+, тобто домовленостей між картелем ОПЕК і Росією про квотування видобутку, аби як мінімум запобігти ціновому падінню. Певний час це давало ефект, але видобуток нафти у Штатах продовжував зростати. Домовленості ОПЕК+ уже не допомагали.
Як не допомогло світовому нафтовому ринку й випадіння внаслідок санкцій США обсягів венесуельської та іранської нафти, а також лівійської. Обсяги, що випали, легко заміщувалися завдяки зростанню видобутку. В Росії й Ірані ворогом №1, звісно ж, бачили США з їхнім сланцевим нафтовидобутком.
У Кремлі давно зрозуміли, що без глобального конфлікту в зоні Перської затоки цінової динаміки не виправити. Ситуація для цього була доволі сприятлива, зважаючи на історичне протистояння Ірану та Саудівської Аравії й нинішню війну єменських хуситів (іранських проксіз) проти Королівства. Однак спровокувати масштабну війну між арабами та іранцями, попри сприятливі обставини, пов’язані з погрозами США на адресу Ірану, Москві виявилося не під силу. Але розробити спецоперацію з нищівного удару по нафтовій інфраструктурі Саудівської Аравії вона цілком могла. І 14 вересня 2019 року цю спецоперацію було успішно здійснено.
Формально вважається, що це єменські хусити ударили дронами та крилатими ракетами по найбільшому у світі саудівському нафтовому комплексу Абкайк. Ось тільки дрони й ракети чомусь виявились іранського виробництва, а хірургічна точність, із якою було завдано ударів, свідчить, що не обійшлося без деталізованої супутникової інформації, яку могли надати тільки з Росії. Саудівська Аравія внаслідок масованого удару одночасно позбулася половини свого нафтового експорту.
Ринок відреагував стрибком — з рівня близько 60 дол./бар. до майже 70 дол./бар. Проте ефект виявився нетривалим, бо ж дефіциту нафти у світі немає. Вже за два тижні ринок повернувся до цін нижче 60 дол./бар.
Не вдалося Росії спровокувати удар США по Ірану і, як наслідок, за російськими розрахунками, — іранську блокаду Ормузької протоки. Це мало викликати дії США з деблокування з наступною ескалацією ситуації у всій Перській затоці, яка б переросла в повномасштабну війну між арабами та Іраном, із втягненням у конфлікт Ізраїлю.
Casus belli Росія створювала майстерно. За однією з версій, саме російські фахівці здійснили успішну спецоперацію з використанням сучасних технічних засобів непомітного кіберпроникнення в систему ППО Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР), внаслідок чого 9 січня український літак МАУ був збитий ракетою з ЗРК російського виробництва. Це могло б спровокувати США та їхніх союзників на удари по Ірану з наступною ескалацією напруги в регіоні та відповідним зростанням нафтових цін на тривалий період.
Коли й цей сценарій зазнав невдачі, а ціни на нафту демонстрували негативну динаміку, в Москві наважилися на відчайдушний крок — завдати, на їхній погляд, нищівного удару по американському сланцевому нафтовидобутку. Адже саме сланець — першопричина російських негараздів, вкупі з Соросом, “соросятами” та Україною, звісно.
А тут ще й з’явився “чорний лебідь” під назвою коронавірус COVID19, який призвів до потужного згортання економічної активності найбільшого світового споживача нафти — Китаю. До того ж ОПЕК, передусім в особі Саудівської Аравії, став виявляти норовливість. Не останню роль зіграла й тепла зима, що позбавила частини доходів російські нафтогазові компанії. Одне слово, у Кремлі вирішили діяти за “планом Сєчіна”. Суть його в тому, в розумінні керівника державної “Роснефти”, щоб завдати шкоди американським виробникам сланцевої нафти. Адже, коли ціна опуститься нижче 40 дол./бар., проєкти видобутку нафти у США не будуть рентабельними. До слова, собівартість видобутку арктичної нафти “Роснефти” не менша, ніж сланцевої у США.
Але в Ер-Ріяда паралельно були свої резони. Оскільки Сполучені Штати вже практично не залежать від нафтових поставок із Перської затоки, як це було ще на початку 2000-х, і дедалі менше опікуються регіональною безпекою, для Саудівської Аравії нейтралізація Ірану, за яким стоїть Росія (що, на відміну від США, дедалі більше втручається у близькосхідні справи), стає питанням виживання Королівства нафти і піску.
Тому, як у далекі 1980-ті, під час ірано-іракської війни, в Ер-Ріяді вирішили, що обвал цін на нафту посилить американські санкції проти Ірану й допоможе остаточно повалити режим аятол у Тегерані. Крім того, Саудівська Аравія чекала слушної нагоди, аби помститися Ірану й Росії за нищівну атаку дронів та крилатих ракет на її нафтову інфраструктуру 14 вересня 2019 року.
І ось сукупність цих чинників і дала кумулятивний ефект “чорного понеділка” 9 березня. Чи спрацює “план Сєчіна”?
Справді, проблеми для сланцевого нафтовидобутку у разі тривалого періоду низьких цін будуть. Більшість операцій гідророзриву для видобутку сланцевої нафти — стабільно прибуткові, якщо ціни на нафту перебувають на рівні 50 дол./бар. Оцінки консалтингової фірми R.S. Energy Group прив’язують беззбитковість на рівні 37 дол./бар. для Пермського басейну Західного Техасу та Нью-Мексико, 42 дол./бар. — для Eagle Ford у Південному Техасі та 47 дол./бар. — для Bakken у Північній Дакоті.
Однак компанії потребують значно вищих цін на нафту, щоби бути прибутковими, враховуючи абсолютно всі витрати. За даними R.S. Energy, з урахуванням усіх витрат, беззбиткова ціна має становити близько 51 дол./бар. в Пермському басейні, 57 дол./бар. — в Eagle Ford і 64 дол./бар. — у Bakken. Але прогрес не стоїть на місці, особливо американський.
Варто згадати, як ще кілька років тому інший діяч із путінського кола, Алєксєй Міллер, переконував усіх, що американський сланцевий газ — це булька, яка ось-ось лусне. Вийшло все з точністю до навпаки: США перетворилися на конкурента Росії на глобальному газовому ринку, який тепер заливають сланцевим газом у скрапленому вигляді, експортуючи його по світу, в тому числі до Європи. Але навряд чи Сєчин хоче наступити на граблі Міллера.
Припускаємо, що його мотив полягає не тільки в тому, аби показати США “кузькіну мать”, помстившись таким чином Вашингтону за санкції проти “дочки” “Роснефти”, що торгувала венесуельською нафтою.
Його основний мотив полягає в тому, що зараз слушна нагода реалізувати інший “план Сєчина” — створення державного нафтогазового мегахолдингу, об’єднавши “Роснефть” з “Транснефтью” та “Газпромом”. “Транснефть” показала себе неефективною торішнім скандалом з “токсичною нафтою”, “Газпром” дискредитував себе нездатністю завершити “Північний потік-2”. І тільки “Роснефть” працює ефективно. Не газ, а нафта й нафтопродукти, левову частку чого забезпечує саме “Роснефть”, живлять російський бюджет. Єлизавета Чижик, ZN.UA
Тому “план Сєчина” полягає в подальшій консолідації державних нафтогазових активів та відповідних фінансових потоків, що на тлі періоду транзиту влади в РФ принесе і нові гроші, і владу. Ігорю Сєчіну. Навіть якщо він не стане кремлівським місцеблюстителем.