Одним з найгірших проклять у Китаї вважалося побажати людині жити у часи змін. У європейській інтерпретації він звучить ще жорсткіше: краще бути собакою в мирні часи, ніж людиною в період хаосу. Саме так можна описати світ, у якому ми опинилися. Старі правила більше не працюють, гарантії безпеки знецінюються, а глобальна система стримувань і противаг розвалюється просто на очах.
Кінець західного світового порядку
Росія безкарно нищить українські міста і вбиває сотні тисяч людей у центрі Європи. Українська армія воює не лише з російськими військами, а й з північнокорейськими підрозділами на території Курської області. США переживають політичний дрейф, у якому Дональд Трамп відкрито заявляє претензії на Гренландію. Китай методично готується до силового сценарію щодо Тайваню. Генсек ООН тисне руку кремлівському диктатору на саміті БРІКС, так, ніби міжнародні злочини перестали бути проблемою. Як зазначає
Другий термін Трампа остаточно підриває модель американської зовнішньої політики, яка визначала світовий порядок з часів Другої світової війни. Фактично ми живемо у світі, де більше не існує загальновизнаних правил. Є лише сила, страх і прагнення вижити.
Світовий порядок ніколи не був справедливим. Його завжди формував сильніший. Протягом приблизно п’яти століть домінування належало Заходу, який вибудував глобальну систему після епохи колоніальних завоювань. Цей порядок мав темні сторони: рабство, геноциди, імперіалізм. Але саме Захід виявився єдиною цивілізацією, яка з часом усвідомила власні злочини і почала їх публічно засуджувати.
Європейці не винайшли рабство, воно існувало в усіх культурах. Але саме Захід першим його заборонив і почав боротьбу з цією практикою. Західні суспільства поступово прийшли до ідеї прав людини, демократії, рівності перед законом і поваги до людської гідності. У цьому сенсі Захід схожий на колишнього жорстокого варвара, який з роками став мудрішим і почав забороняти те, що сам колись вважав нормою. Інші ж цивілізації навіть не дійшли до такого розуміння.
Проблема в тому, що саме в момент цього морального переродження Захід почав втрачати силу. І поки він кається і сумнівається, інші гравці, для яких жорстокість ніколи не була проблемою, відчули запах слабкості.
Російське вторгнення в Україну стало моментом істини для всієї системи міжнародних відносин. Це був тест на здатність цивілізованого світу захистити країну, якій він сам дав гарантії безпеки. Тест, який Захід провалив.
Для України трагедія полягає в тому, що війна за незалежність припала саме на період занепаду старого світового порядку. Захід ще зберігає символічний авторитет, але вже не готовий діяти рішуче. За президентства Байдена домінувала логіка контролю ескалації, коли Україні допомагали рівно настільки, щоб вона не програла, але й не перемогла. У трампівському баченні світ ще цинічніший: удари спрямовуються по союзниках, а не по ворогах.
Багатополярність як узаконений хаос
Ідея багатополярного світу, яку роками просували Путін і Сі Цзіньпін, на практиці означає не баланс сил, а глобальний феодалізм. Це світ без універсального права, де регіональні диктатори отримують повну свободу дій у своїх зонах впливу. Коли західні лідери все частіше говорять про переговори і «справедливий мир», можна констатувати: авторитарні режими майже досягли бажаного.
Диктатори прагнули, щоб з ними поводилися не як з міжнародними злочинцями, а як з рівними партнерами. І Захід, після десятиліть миру, виявився не готовим до конфронтації. Замість того щоб змусити агресора повернути захоплене, йому пропонують домовитися і залишити здобич в обмін на обіцянку більше так не робити.
Це не компроміс. Це крах міжнародного права. У світі, де злочинцеві дозволяють зберегти награбоване, залишається лише право сильного і система васалітету. А це прямий шлях до нових війн.
Захід, який не готовий воювати
Одна з найбільших ілюзій сучасності — віра у військову всесильність Заходу. Навіть США, за оцінками двопартійної Комісії з питань національної оборонної стратегії, не готові до великої війни ні з Китаєм, ані з Росією. Китай фактично ліквідував військову перевагу США у західній частині Тихого океану. Американська оборонна промисловість не здатна змагатися з китайською за темпами виробництва кораблів, боєприпасів і дронів.
Військові симуляції показують, що у разі конфлікту запаси високоточної зброї США вичерпуються за лічені тижні. Після Холодної війни Америка скоротила армію і промислову базу, зробивши ставку на технологічну перевагу. Але технології не компенсують масу і тривалість війни з рівним супротивником.
До 2022 року США виробляли лише 14 тис. 155-міліметрових снарядів на рік. В той час Україна після російського вторгнення виробляла до 8 тис. снарядів на день. Зараз Штати виробляють 70-80 тис. снарядів на місяць, але й цього замало. Лише одна китайська компанія DJI претендує на 70 відсотків світового ринку дронів, тоді як американські фірми виробляють лише кілька тисяч дронів на місяць, які, до того ж, значно дорожчі за китайські.
Цифри оборонних бюджетів також вводять в оману. Значна частина американських витрат іде на зарплати, медицину, соціальні програми і навіть ідеологічні тренінги. Авторитарні держави витрачають менше на одного солдата, але це не робить їх менш боєздатними. У бюджеті на одного бійця китайський солдат не має стоматологічного обслуговування, страховки, численних пільг і тд, але може вирізнятися не меншою боєздатністю.
Розколоті суспільства
Втім, проблема не лише у зброї. Західні суспільства психологічно не готові до війни. Патріотизм дедалі частіше сприймається як щось сороміцьке. Власну історію бачать виключно як ланцюг злочинів, а національні символи – як інструменти гноблення.
Американський патріотизм, такий популярний двадцять років тому, за останнє десятиліття для частини американців став явищем, котрого варто соромитися. Оскільки вся американська історія є історією расизму, колоніалізму та гноблення, то який сенс шанувати гнобительські національні символи, запровадженні білими чоловіками? У таких умовах дедалі менше людей готові захищати державу зі зброєю в руках.
Це створює разючий контраст між суспільствами, які бояться екологічних наслідків власного харчування, і режимами, де агресія, шовінізм і нетерпимість вважаються чеснотами. І саме від того, чи зможе Захід подолати цю внутрішню слабкість, залежить не лише його майбутнє, а й виживання України.
Світ після правил
У період зміни світового порядку старі домовленості розсипаються, а союзи тріщать по швах. Навіть НАТО вже не виглядає монолітним. НАТО вже має декілька тріщин, а декотрі країни учасниці Альянсу: Туреччина, Угорщина, Словаччина – ведуть власну, антизахідну гру. Розмови про створення окремого європейського оборонного союзу перестають бути фантазією.
Новий світовий порядок може виявитися значно цинічнішим, ніж попередній. Декотрі країни можуть перестати вдавати моральних авторитетів і почнуть ділити світ, незалежно від цінностей. Україні в такій реальності доведеться робити вибір не між добром і злом, а між власним виживанням і зникненням.
Російсько-українська війна вже стала ключовим тестом епохи. Вона покаже, чи здатна демократія вижити у світі, де правила більше не працюють. І відповідь на питання про можливість Третьої світової війни залежить саме від цього результату.
Автор: Валерій Майданюк
