10 липня російські міномети почали гатити по опорних пунктах 24 Королівської бригади, саме в тому місці знаходився лейтенант Тарас Матвіїв із своїми бійцями.
Одна із мін попала в бліндаж, він почав горіти, Тарас кинувся, щоб допомогти побратимам. Наступна міна, яка знову прилетіла з боку московських терористів, розірвалася неподалік молодого офіцера.
Вибуховою хвилею його закинуло в окоп, там Тараса і знайшли бійці. Він мовчав, не говорив, хлопці почули лишень передсмертні хрипи.. Так загинув один з найкращих українських воїнів.
Ось що розповідають про Тараса його побратими.
_ Вперше ми познайомилися у Марїнці, він прийшов до нас на позицію “Світлана”, розказав, що буде командиром взводу, де загинув Сашка Бардалем. Зразу було видно, що це високоосвічений і вихований хлопець, офіцер.
В майбутньому ми багато розмовляли, він українською, я _ російською, проте одного разу він підійшов до мене і сказав: “Якщо бажаєш, я тебе навчу говорити чисто українською мовою”. Це було так приємно, відчувати щире піклування безпосереднього керівника. А тепер його не стало, як і багатьох інших хороших хлопців
Війна.. _ згадує Олена, медик 24 бригади.
Тарас був принциповим і це не всім подобалося, він старався тримати колектив в кулаку. Наша армія ще не готова до такого порядку і дисципліни, саме тому, ми так складно переживаємо процес народження нових Збройних сил України.
Тарас був одним із тих, хто розумів, яким має бути справжній український воїн, з такими переконаннями він загинув.
Ця звістка страшенно засмутила патріотичні кола України, Тарас був частиною цього. Кілька годин тому мені прийшло повідомлення:
“Друже Михайле! Вчора ми запізналися з Вами і раділи , а сьогодні сумуємо, бо втратили спільного друга. Три роки, як моя Світлана познайомилась і заприятелювала з Валентиною Матвіїв, Тарасовою мамою. Були на презентації Валіної книги поезій, і стали добрими друзями . Тоді вперше побачили обох Тарасів _ батька і сина. Невимовний жаль за втраченим”!
Тобто ви розумієте, Тарас на війні і поза нею _ це правильне майбутнє нашої країни. На жаль, Україна втратила його частинку, путінські посіпаки, вкотре пролили нашу кров. І помста має бути жорсткою.
Слава герою! І вічна пам’ять!
P.S Цікаво, а верховний командир знає, що в нас чергова втрата? Чи в президентські резиденції не тягне інтернет?!
