Чорний піар для української політики давно став нормою. Хоча, заради справедливості, треба додати, що це не тільки наша національна особливість. В усьому світі політики та бізнесмени затято ллють бруд на конкурентів та навалюють лайно на вентилятор. Такі вже правила природного відбору. Черговий розквіт брудних технологій настав в епоху «сивочолого гетьмана».
Повелитель сміттєзвалищ
Треба розуміти, що у Порошенка під час підготовки до перевиборів не було особливого простору для маневру. Його рейтинг вперся в стелю недовіри. Зібрати нових прихильників він не міг. Просто тому, що не бажав нічого змінювати. А навіщо? Зі всіма серйозними гравцями була домовленість про ненапад. Ті, хто на такі домовленості не пішов, не мали достатнього фінансового і недійного ресурсу. Втім, навіть при таких розкладах вони могли створити неприємні сюрпризи на майбутніх виборах.
Початок було покладено атакою на вільнолюбний Львів. Садовий мав беззаперечний авторитет у своєму місті. Окрім того, швидко зростала його популярність по всій Україні. Всі хотіли «жити як у Львові». Тож Андрій Іванович був приречений.
Політтехнологи Порошенка чітко прописали та скоординували цю спецоперацію. Її відлік розпочато з пожежі на Грибовицькому сміттєзвалищі. До речі… Є багато питань щодо причин загоряння. Тобто, зрозуміло що підпал. А от хто його влаштував – загадка з багатьма невідомими.
Єдиний сміттєвий полігон, куди вивозили сміття з обласного центру, був закритий. Всім іншим полігонам по всій країні було суворо заборонено приймати львівське сміття.
Результат цієї операції чудово пам’ятаємо. Львів поринув у сморід. На всіх телеканалах безперервно крутили відверто замовну «чорнуху». Тож смерділо вже по всій країні.
Врешті решт, Львів зміг вийти з ситуації. Але президентський рейтинг Садового помер назавжди.
Можливо хтось зі мною не погодиться але на мою особисту думку, штучна сміттєва блокада величезного міста – найогидніший проект за всю історію незалежної України. Тим більше, якщо згадати, що під час пожежі на Грибовицькому полігоні загинули люди.
В чергу, сучі діти!
Наступні клієнти команди Порошенка були передбачуваними. Звісно, чільне місце у списку посіла Юлія Тимошенко. Зараз важко оцінити, наскільки ефективною була кампанія проти неї. На президентських виборах вона не пройшла навіть у другий тур.
Можна по різному ставитись до пані Юлії, але борди, які з’явились в Києві напередодні партійної конференції «Батьківщини» були однозначно огидними. Їх головним посилом була відверта образа, побудована на знущанні щодо немолодого віку («Стара дупа по новому не гуде» або «Життя після клімаксу тільки починається»). Для будь-якої жінки це дуже дошкульно.
Цькування Анатолія Гриценка виглядало не набагато краще. Його звинувачували в розкраданнях, зловживаннях та інших смертних гріхах. Щоправда ані за правління Порошенка, ані після, реальних претензій до полковника ніхто так і не озвучив. Причина проста – порошенківські політтехнологи відверто брехали.
Наступний клієнт – Міхеїл Саакашвілі. Як і всі інші фігуранти, дуже неоднозначна особистість. На початку свого правління Порошенко сподівався, що Міхо допоможе йому наростити рейтинг в Україні та посилить позиції на міжнародному рівні. Тож особисто видав колишньому грузинському президенту український паспорт.
Щоправда, все пішло дещо не за планом. Саакашвілі, завдяки гучній антикорупційній риториці, почав швидко набирати популярність. Його команда також виглядала доволі презентабельно. А далі… Огидна історія з видворенням з країни та позбавленням українського громадянства. За принципом – сам дав, сам забрав.
Перед самими виборами дісталось і чинному на той час прем’єр-міністру Володимиру Гройсману. Але це вже був «дембельський акорд».
Зауважте: все вищезазначене жодним чином не торкнулось Медведчука, Новинського, Рабіновича, Бойка, Ахмєтова, Фукса та інших персонажів, які справді створюють і фінансують антиукраїнські проекти. З простої причини – Порошенко не вважав їх конкурентами. Навіть більше – він був би щасливий зробити своїм суперником в другому турі Юрія Бойка.
Яке йшло, таке й здибало
Кінець кінцем «Петя і його команда» перехитрили самі себе. Єдиний можливий кандидат проти якого системно не боролись до останнього моменту – Володимир Зеленський. В ньому також не бачили конкурента. Навіть навпаки! Вийти в другий тур з Зеленським вважалось дуже перспективним варіантом. Ну, подумайте: державник, міцний господарник і… клоун! Ясно ж, що вся країна в єдиному пориві побіжить голосувати за Петра Олексійовича.
Коли в останній момент прийшло прозріння, було запізно. Проти Порошенка єдиним фронтом виступили не тільки медіапотужності Коломойського, але й всі, хто постраждав від дій пєтіних політтехнологів. Результат відомий нам всім. І він невтішний. Україна ще на п’ять років позбулась можливості будь-якого прогресу.
Тільки не кажіть, що «Роттердам плюс» в решті решт визнаний законним. Це відбулось лише тому, що нова влада діє за такою ж схемою. Не згадуйте, що Свинарчуків не кинули за ґрати. Тобто, нічого незаконного, начебто, в їхніх схемах немає. Проблема в тому, що в Україні законно (!!!) відмивати гроші. В Україні законно заробляти сотні відсотків на оборонних замовленнях. В Україні законно виводити гроші в офшори. В Україні законно найвищим посадовцям перебирати на підконтрольні структури мільярдні оборонні замовлення. В Україні законно лобіювати власні бізнес-інтереси за допомогою урядових рішень або законів. В Україні законно влаштовувати на посади друзів і родичів. Законно обраховувати ціну видобутого в Україні вугілля чи газу для населення так, наче ці копалини доставлялися з Роттердаму чи Амстердаму.
Це все законно! Людина, яка на найвищій державній посаді впроваджує ці схеми, не підсудна. Тому, не розповідайте мені про законність. Як на мене, тут питання в моральності. Яка не повинна дозволяти вищим посадовим особам наживатися на війні та бідності громадян, користуючись недолугістю наших законів.
Нинішній президент цього також не розуміє. Тож і фінал матиме аналогічний. Та чи легше від того нам?
