У Мелітополі окупанти змушують дітей одягати георгіївські стрічки

У захопленому рашистами Мелітополі Запорізької області колаборанти та інша проросійська сволота змушують дітей одягати георгіївські стрічки та вчити вірші про війну.

Про це повідомляє уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова.

«Такі дії вчиняють директори шкіл, які співпрацюють з окупаційними військами», — каже Денісова.

За її словами, педагоги поширюють у мережі дитячі тематичні малюнки та відео школярів, які декламують віршики про війну з георгіївськими стрічками на грудях.

«Є інформація, що зазначене вчиняється без згоди батьків», — підкреслює уповноважена з прав людини.

Ці дії є порушенням статті 29 Конвенції ООН про права дитини та є прямим доказом вчинення геноциду щодо українського народу.

Нагадаємо, російські війська, які тимчасово знаходяться на території Запорізької області мають розкол між собою. Справа в різних національностях тих, хто приніс на запорізьку землю «руський мір».

Про це журналістам стало відомо з власних джерел та з повідомлення СБУ.

Відомий факт, що серед «росіян» існують національні протистояння. В тому числі через те, що раніше вони воювали один проти одного. Наразі ж ситуація так, що нерівність проявляється на рівні поводження з трупами.

Як стало відомо, тіла російських солдат зберігають в залізничних рефрижераторах, перевозять виключно вночі, невеликими партіями, щоб не показувати втрати як місцевому населенню окупованих територій, так і росіян, в міста яких приходять вагоні. Тож на території Запорізької області вже повно таких вагонів, в яких поступово гниють трупи.

В цей самий час представників «кадирівської еліти» в рефрижераторах ніхто не тримає. Якщо загинув хтось із кадирівців, то до підрозділу приїздить особистий представник рамзана кадирова та забирає тіло померлого, везе його додому, де ховають із усіма почестями. Окрім того, сім’ї кадирівців, що проходять службу в Україні не ображені: їм допомагають з продуктами харчування, лікують, залагоджують будь-які проблеми та забезпечують грошима.

Далеко не останню роль в розбраті відіграють загальне забезпечення та позиції. Російські солдати почали помічати, що гірше вдягнені ніж кадирівці, частіше за все це дешева й неякісна форма. До того ж їхні «південні браття» майже не мають проблем із харчуванням, і на відміну від руських не мародерять продуктові магазини.

Ще один факт: голодних руських солдат «кидають» на передову, у той час, як кадирівці йдуть другою лінією, відповідно мають менше втрат. Тож не дивно, що тіла руських розкладаються в рефрижераторах, а за кожним померлим кадиревцем приїздять особисто представники командуючого.

Солдати з обох боків бачать таке ставлення, тож росіяни сповнюються люттю на «братів», не називаючи інакше як «чорножопими», а кадирівці у свою чергу насміхаються над руськими, що ті навіть на належне забезпечення не заробляють і ведуть себе як раби.