Ніщо не демонструє справжню сутність окупантів, як щоденні обстріли мирних українських міст в прикордонних районах Харківської, Сумської та Чернігівської області, які не несуть жодної воєнної доцільності і відбуваються лише тому, що ворог може. І робить.
Пенсіонерка Валентина з Куп’янського району. 71 рік, все життя тяжко працювала на місцевій фермі, єдиний син помер від раку десять років тому. Онучка з невісткою – з березня 2022 року в Польщі, хотіли забрати тоді забрати й Валентину, але вона навідріз відмовилася полишати рідний дім. Загинула в травні 2023 року від удару російського безпілотника.
Вчителька Алла, 49 років. Викладач одного з Харківських університетів, живе в передмісті, рік тому обстріл з Градів повністю зруйнував її будинок, що змусило жити по сусідах і у підвалах. В травні 2023 року обстріл з С-300 забрав життя її чоловіка. Який працював слюсарем на місцевому підприємстві. Дітей у подружжя не було.
Хлопчик Семен. 12 років. На початку повномасштабного вторгнення окупанти захопили та тримали його батьків в полоні. Коли українські Збройні Сили почали звільнення Чернігівщини, росіяни їх розстріляли. Жив у родичів, в будинок яких в травні 2023 року прилетіла керована авіабомба. Всі загинули.
Таких історій ми отримуємо щодня десятки й сотні. Цивільні жертви жорсткої війни проти мирного населення, яку ведуть окупанти від безсилої ненависті та слабкості. Збираємо їх, щоб майбутній трибунал спитав за кожну.
Електронна скринька: [email protected]
